WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Основні міжгалузеві системи господарства Японії - Реферат

Основні міжгалузеві системи господарства Японії - Реферат


Реферат
на тему
Основні міжгалузеві системи господарства Японії
Науковий комплекс. До початку 80-х років у Японії було створено потужний науково-технічний потенціал: у сфері наукових досліджень і конструкторських робіт зайнято 0,5 млн чоловік, витрати на науку становлять понад 4% ВВП, на міжнародному рівні щороку реєструється понад 30 тис. патентів. Це дає змогу вибрати виробництво наукомісткої та технічно складної продукції як основний напрям спеціалізації господарства країни у МПП.
У науковому комплексі Японії взаємодіють великі корпорації (насамперед їхні наукові та конструкторські підрозділи) та державні наукові й управлінські установи. У витратах на науку тут, на відміну від інших економічно розвинутих країн, на приватний капітал припадає понад 60% фінансування, однак успішне виконання великих науково-дослідних програм стратегічного значення стає можливим за умови активного сприяння держави.
У структурі наукового комплексу можна вирізнити три блоки: наукові установи, підприємства невиробничої сфери і виробничі підприємства. Серед перших бачимо як науково-дослідні підрозділи корпорацій, так і наукові сектори університетів (в Японії понад 300 університетів) та державні інститути, лабораторії і дослідні станції. У невиробничій сфері на науку працює чимало комітетів, комісій, асоціацій, що координують наукові розробки, комерційні банки, науково-інформаційні та обчислювальні центри, державна патентна служба й патентні служби корпорацій. Виробнича сфера наукового комплексу репрезентована експериментальними та "пайлот"-виробництвами, приладобудівними підприємствами, "венчурними" фірмами.
Регіональна структура науково-виробничого комплексу Японії вирізняється надзвичайно складною системою взаємозв'язків та безпрецедентно високою локалізацією наукових установ та наукомістких виробництв в обмеженій кількості найбільших агломерацій. Так, на район південного Канто (агломерація Токіо- Йокогама) припадало 60% наукових розробок у техніці (за, кількістю поданих патентних заявок), 50% студентів вузів, до 40% продукції наукомістких галузей промисловості. Важливу роль як наукові центри відіграють також Осака, Кіото та Нагоя. Перспективним напрямом поліпшення територіальної організації наукового комплексу Японії є створення системи "технополісів", тобто науково-виробничих зон, обладнаних сучасною науковою інфраструктурою, перспективними науково-дослідними осередками та експериментальними підприємствами з найновішою технологією. Під розвиток технополісів визначено 19 зон, розташованих в усіх економічних районах країни. Вже збудовано первісток нової структури науково-виробничого комплексу Японії - наукове містечко Цукуба. Основні напрямки наукового пошуку в науковому комплексі країни на 90-ті роки такі: "інформаційна революція", пов'язана з подальшим розвитком комп'ютерної техніки та телекомунікаційних мереж; "мекатронна" революція (японський термін "мекатроніка" - комбінація від слів "механіка" та "електроніка") і розширення використання роботів та гнучких виробничих систем; "біотехнологічна" революція, розвиток генної інженерії, біотехнологій у сільському господарстві та медицині; розширення виробництва різноманітних композиційних матеріалів; розвиток лазерної технології та техніки оптико-волоконного зв'язку; впровадження енергозберігаючих технологій та розвиток альтернативних видів енергетики (термоядерної, сонячної тощо); подальші кроки з освоєння Світового океану.
Базові галузі виробництва сировинної орієнтації. Протягом 60- 80-х років у Японії склалися територіально-виробничі системи базових виробництв сировинної орієнтації, що мають сучасну структуру виробничо-технологічних та організаційно-управлінських зв'язків. Розбудова подібних утворень за умов невідворотної залежності країни від імпортних джерел сировини йшла пліч-о-пліч із впровадженням енер-го- та матеріалозберігаючих технологій, прогресом у техніці, створенням інженерних морських споруд та насипних територій. Згадані територіально-виробничі системи (в Японії для їх визначення вживають термін "комбінате") послідовно розміщувались у заздалегідь вибраних і інфраструктурно облаштованих планувальних районах. На початок 90-х таких "комбінато" налічувалося вже понад 20. Найбільші з них включають не один десяток великих заводів важкої промисловості. Усі без винятку комплекси даного типу розташовані на узбережжі, біля добре обладнаних портів, і орієнтовані на переробку імпортної сировини та випуск, головним чином, конструкційних матеріалів й хімічних речовин.
У територіально-виробничих структурах, що склалися, широко реалізовано сприятливі можливості вертикального та горизонтального комбінування технологічних зв'язків. Виникли енерго-нафтохімічні, металурго-енергохімічні, хіміко-металурго-машинобудівні, енерго-хімікотекстильні, енерго-нафто-хіміко-металурго-машинобудівні поєднання виробництв. В організаційному плані такими утвореннями стали старі центри важкої промисловості, до яких додалися нові технологічні ланки, що поповнили відповідні енерговиробничі цикли (комбінати в Йокогамі, Кавасакі, Харімі, Івакуні, Кітакюсю та ін.); технологічні комплекси, сформовані однією фінансово-монополістичною групою, які поєднують десятки технологічно взаємопов'язаних виробництв (Йоккаїті, Нііхама, Тіба); технологічні комплекси, сформовані зусилля кількох фінансово-монополістичних груп (Касіма, Гої-Ітіхара, Мідзусіма, Сакаї, Томакомаї). Наступний розвиток базових виробництв в Японії полягає в зосередженні дедалі більшої частини виробничих можливостей цієї міжгалузевої системи в технологічних комплексах зазначеного типу.
Порти, інженерне обладнані майданчики для промислової забудови (часто створені на насипних землях, що відвойовані у моря), різноманітні комунікації кожного з "комбінате" утворюють єдиний інфраструктурний комплекс. Порт у подібному комплексі органічно поєднаний з виробничими об'єктами. Концентрація на обмежених територіях великих виробничих потужностей призводить до підвищеного забруднення навколишнього середовища, особливо морських акваторій. Тому створення потужних очисних споруд у поєднанні з організацією замкнутих систем водопостачання металургійних та хімічних заводів стало необхідним елементом подібних територіальних утворень.
Машинобудування. Галузі машинобудівного комплексу Японії, як і в інших економічно розвинутих країнах, розвиваються як виробники товарів та послуг і виробничого, і побутового призначення. Для Японії характерна підвищена експортна орієнтація цього комплексу: за межі країни вивозиться понад 1/4 всієї продукції машинобудування, в тому числі понад 1/2 споживчих товарів, наприклад, офісного устаткування, комп'ютерів, відеомагнітофонів, магнітофонів, радіоапаратури, оптики тощо. Структура машинобудування країни складається як під впливом попиту в самій Японії, так і з огляду на потребу на світових ринках машинобудівної продукції.
Щодо інвестиційного попиту, то протягом останніх десятиріч японська промисловість перебудовувалася так:згортання або стагнація виробництва в енерго- та матеріаломістких галузях; оновлення виробничого апарату в усіх галузях з метою енерго-, матеріало- та трудозбереження; прискорений розвиток галузей і виробництв з високими показниками наукомісткості. В останньому випадку особливо важливу роль відігравали процеси мекатронізації економіки, виробничої і соціальної інфраструктури, комплексної автоматизації виробництва, включаючи впровадження роботів. Щодо споживчого попиту, то його японські фірми (як і фірми інших розвинутих країн) вже давно активізують самі, до того ж не тільки на внутрішньому, а й на зовнішніх ринках. Список виробів, які дають змогу Японії утримувати лідерство на світових ринках, постійно змінюється. У 80-ті роки ними були нові моделі автомобілів, радіоапаратура, відеомагнітофони та відеопрогравачі, телевізори, побутова електроніка, фотоапаратура. На сучасному етапі основними "локомотивами" японського машинобудування стали наукомісткі виробництва: інтегральні схеми і персональні ЕОМ, промислові гнучкі виробничі системи й роботи, насичені електронікою верстати та автоматичні лінії, аерокосмічна техніка, медичне обладнання тощо. Освоєно нові види електронного устаткування: для
Loading...

 
 

Цікаве