WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Особливості економічного розвитку В'єтнаму й Лаосу - Реферат

Особливості економічного розвитку В'єтнаму й Лаосу - Реферат


Реферат
на тему
Особливості економічного розвитку В'єтнаму й Лаосу
В останні десятиріччя азіатські соціалістичні країни потрапили у скрутні економічні умови. Головні причини труднощів спеціалісти вбачали у серйозних теоретичних помилках, які призвели до негативних практичних наслідків. Насамперед мається на увазі уявлення про соціалізм як післякапіталістичну стадію розвитку, перейти до якої можна, минаючи проміжну стадію розвитку ринкових відносин. Це призвело до серйозних помилок при визначенні змісту та напрямів індустріалізації, її здійснення передбачалося проводити не з допомогою економічних, а адміністративно-командних методів управління. Велика питома вага натуральних відносин в економіці країн зумовила негативне ставлення до ринкових методів регулювання. Внаслідок цього здавалося зручним і ефективним примусово-централізовано конфіскувати продукт у виробника (передусім у селянина), а потім його примусово перерозподілити з допомогою держави. Для забезпечення жорсткого контролю за виробництвом національного продукту і його перерозподілом проводилося одержавлення економіки, що завдало великої шкоди азіатським соціалістичним країнам, бо зруйнувало відносно життєздатні традиційні та ті приватні структури, що народжувалися.
Індустріалізація здійснювалася насамперед через розвиток важкої промисловості. Оскільки у зовнішній політиці проводився курс на блоковість та конфронтацію, проблема виживання, захисту національного суверенітету вимагала розвитку оборонної промисловості. Це супроводжувалося нехтуванням соціальними факторами росту, структурними перекосами, абсолютизацією індустріалізації. Прискорений розвиток важкої промисловості, на продукцію якої ще не виник реальний попит сільських господарств і легкої промисловості, призвів до того, що обмежені ресурси цих країн використовувалися для створення нових дефіцитів, поширення попиту на споживчі товари з боку робітників важкої промисловості і отримання пропозиції.
Азіатські соціалістичні країни втяглися в жорстке протистояння двох блоків у регіоні, внаслідок чого вони були практично ізольовані від регіональних економічних процесів. Це спричинило проведення протекційної політики, негативне ставлення до іноземних капіталовкладень, іноземного досвіду управління. Великі підприємства в промисловості, зі створенням яких пов'язувалися надії на досягнення високих темпів економічного розвитку, надійно захищалися державою від внутрішньої та зовнішньої конкуренції. Спочатку це здавалось ефективним використанням ресурсів на головних напрямах розвитку. Однак з часом стало зрозуміло, що головні суб'єкти господарської діяльності - великі підприємства - втратили ринкові стимули до інновацій та боротьби за якість, внаслідок чого вони перетворилися на недієздатних монополістів.
Кооперація, яка створювалася на селі, фактично поставила селян у напівфеодальну залежність від державних та партійних чиновників.
Негативний вплив мала й необміркована допомога більш розвинутих партнерів по соціалістичному табору, яка, по суті, була спрямована на відтворення в Азії екстенсивної моделі державного соціалізму зразка 30- 50-х років.
Ці ознаки характеризують загальну модель економічного розвитку, яку намагалися було створити соціалістичні держави Азії. Вона реалізовувалася в окремих країнах у різні часи та мала свої особливості. Концепція індустріалізації у В'єтнамі була прийнята в 1960 р. на III з'їзді КПВ, але головні напрями структурної політики не були конкретизовані. А на V з'їзді в 1982 р. партія визнала помилковим курс на прискорення темпів економічного розвитку і переважний розвиток галузей важкої промисловості, бо погіршення стану в промисловості спостерігалося вже наприкінці 70-х років, що було пов'язано передусім із значними диспропорціями між рівнем розвитку енергетичних, сировинних та обробних галузей, залежністю промисловості від імпорту сировини та обладнання і від імпортних можливостей країни. У 1979- 1980 pp. через нестачу державних матеріально-технічних ресурсів не працювало 50% обладнання підприємств, понад 30% робітників державних підприємств позбулися роботи.
Інакшою була політика індустріалізації, яка почала здійснюватися в Лаосі з другої половини 70-х років. У рішеннях НРПЛ робився висновок, що в Лаосі немає умов для прискореної індустріалізації, бо країна не може забезпечити будівництво та промисловість обладнанням, кваліфікованою робочою силою, управлінськими кадрами. Промисловість давала в цей час тільки 3% ВНП, а зайнято у ній було майже 3% економічно активного населення. Тому на першому етапі індустріалізації було вирішено розвивати головним чином легку промисловість і почати створення окремих промислових підприємств, які виробляли б сільськогосподарську техніку, цемент та інші будівельні матеріали. Передбачалося зміцнити електроенергетичну базу країни. На другому етапі планувалося створити виробничу базу важкої промисловості. Але вже реалізація завдань першого етапу індустріалізації змусила переглянути економічну стратегію щодо використання ринкових механізмів.
Протягом 80-х років соціалістичні країни Південно-Східної Азії продовжували відчувати серйозні господарські проблеми. Практично всі вони страждали від нестачі продовольства, недовантаження потужностей, дефіциту експортних можливостей і перевиробництва непотрібної суспільству продукції. Стало очевидним глибоке технічне відставання не тільки від
Loading...

 
 

Цікаве