WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Зовнішньоекономічні зв'язки країн Африки - Реферат

Зовнішньоекономічні зв'язки країн Африки - Реферат

джерелом валютних надходжень.
Крім сировинної спрямованості характерною рисою експорту африканських країн є його слабка диверсифікація як за номенклатурою, так і за географічними ознаками. До 3/4 загального обсягу експорту надходить до розвинутих країн, при цьому, як правило, одна, максимум дві-три країни домінують як імпортери.
Абсолютна більшість країн континенту опинилась у небезпечній залежності від кон'юнктури ринку одного-трьох товарів. Наприклад, для Алжиру паливо дає 96% вартості експорту, Бурунді - кава - 79, Гамбії - арахіс - 71, Нігеру - уран - 75, Замбії - мідь - 88, Буркіна Фасо - бавовна - 45, золото - 35, Єгипту - паливо - 34, бавовна - 32%. На світовому ринкові загалом утримуються низькі ціни на необроблені сировинні товари, що значно консервує несприятливі для країн Африки умови зовнішньої торгівлі.
За рахунок експорту енергоносіїв континент в останні роки мав позитивне загальне сальдо в міжнародній торгівлі. У країнах на південь від Сахари експорт 1990 р. становив 34056 млн дол., імпорт - 32377 млн дол.; у країнах Північної Африки відповідно 40272 млн дол. і 37136 млн дол. Показники ПАР - 23612 млн дол. та 18258 млн дол. Однак позитивний баланс мають тільки Лівія, Нігерія, Габон, Ангола, Алжир, Конго, Кот д'Івуар, Зімбабве, Мавританія, Заїр та Нігер. Водночас у багатьох країнах імпорт перевищує експорт у два-чотири рази. При цьому поширеною є критична залежність від імпорту. Надходження від експорту витрачаються здебільшого на закупівлю продовольства, інших споживчих товарів першої необхідності. Окремим істотним фактором, що впливає на сучасний зовнішньоторговельний баланс країн регіону, є те, що Африка, за невеликими винятками, не є привабливим ринком збуту.
Номенклатура експорту розширюється повільно. Серед готової продукції достатню конкурентоздатність мають лише текстиль та одяг, що вироблюються головним чином у Маврикію, Марокко, Тунісі, Єгипті та частково в Кот д'Івуар. Також стримує нарощування експортного потенціалу нерозвиненість інфраструктури, високі витрати на перевезення товарів.
В останнє десятиріччя спостерігається зниження імпорту засобів виробництва. Це гальмує індустріалізацію, оновлення парку машин та обладнання, підвищення продуктивності праці.
Для сучасної політики багатьох країн регіону в сфері зовнішньої торгівлі стає характерною її лібералізація - зниження та ліквідація нетарифних бар'єрів, зниження середніх рівнів тарифів, зменшення кількісних обмежень. Окремі країни проводять політику маневрування тарифами. Масштаби, структура та динаміка зовнішньої торгівлі демонструють істотну, для більшості країн зростаючу, залежність від іноземного капіталу, зовнішньої економічної допомоги.
ПОЗИЦІЇ ІНОЗЕМНОГО КАПІТАЛУ. ПРОБЛЕМИ ЗОВНІШНЬОГО БОРГУ
Іноземний капітал значною мірою створював підвалини економіки африканських країн і мав домінуючі позиції в усіх сучасних сферах виробництва тоді, коли національний капітал лише починав формуватися. Після здобуття незалежності спостерігалось широкомасштабне витискування іноземного капіталу (як державного, так і приватного) й водночас комерціалізація його діяльності. Втім, слабкість національного капіталу, відносна обмеженість його суто підприємницького потенціалу в сучасних умовах робить необхідним його широке, хоч і не безпроблемне, співробітництво з капіталом іноземним. Загалом зберігається пріоритет капіталу колишніх метрополій. Це фіксується досить розвиненою системою преференційних угод та відповідних організаційних структур. Таким чином, значні економічні позиції в Африці зберігають Англія та Франція, а також Бельгія. Від 60-х років помітну активність виявляє американський та німецький капітал, причому пальма першості належить приватному підприємництву. ТНК переважно діють в обробній промисловості, де володіють від 40 до 70% капіталу, а також у гірничовидобувній промисловості. Найбільш поширені компанії зі змішаним капіталом. Як уже зазначалося, Африка не належить до найбільш привабливих щодо капіталовкладень регіонів. В останні роки чистий приплив капіталу на континент став мінімальним, а по деяких країнах інвестиції зменшувались. Окремою важливою формою співучасті іноземного капіталу в розвитку Африканського континенту є кредити. У зв'язку з низькою кредитоспроможністю переважної більшості країн регіону розвитку набули насамперед державні кредити, що надаються як на двосторонній основі, так і через колективні програми допомоги (наприклад, через ОЕСР). Дуже важливе значення мають кредитні програми МВФ та МБРР. Зовнішні надходження стали істотною і постійно присутньою часткою державних бюджетів чималої групи африканських країн. Особливо це стосується найменш розвинутих країн, таких як Чад, Уганда, Малі, Буркіна Фасо, Судан, Гвінея, Танзанія. Але за абсолютними розмірами найбільшу допомогу отримують Єгипет, Нігерія, Алжир, Марокко, Туніс, Камерун.
Роль фінансових реципієнтів, що зберігається за значною більшістю країн Африки протягом кількох десятиліть, призводить до неухильного нарощування їхньої зовнішньої заборгованості. За абсолютними показниками головними боржниками на 1990 р. були Єгипет - 39,9 млрд дол., Нігерія - 36,1 млрд дол., Алжир - 26,8 млрд дол., Марокко - 23,5 млрд дол., Кот д'Івуар - 17,9 млрд дол., Судан - 15,4 млрд дол., Заїр - 10,1 млрд дол. Найбільш істотною характеристикою розмірів заборгованості є її співвідношення з розмірами ВНП та експорту. Найскладніша ситуація у країнах на південь від Сахари. Тут (без Нігерії) розміри загального боргу становили 1990 р.75,7% від ВВП (1986 р. - 66,7%, 1980 р. - 38,6%). Відносно вартості річного експорту борги країн субрегіону 1990 р. сягали 359,3% (1980 p.- 147,5%). Обслуговування боргу "з'їдає" до п'ятої частини експортної виручки, а в окремих країнах (Уганда, Мадагаскар, Кот д'Івуар, Гана, Кенія, Бурунді, Ефіопія, Алжир) перевищує критичний показник у 30%.
Борги більшості африканських країн є одними з найменш забезпечених. Кредитори, особливо державні, змушені раз по раз переглядати терміни та лібералізувати умови сплати й обслуговування боргів, ширше запроваджувати пільгове кредитування, яке значно орієнтоване не на розвиток матеріальної сфери, а на врегулювання питань, пов'язаних зі старими боргами. Водночас донори дедалі настійливіше ставлять питання про контрольоване використання кредитів, встановлення нагляду за економікою і фінансами неспроможних боржників.
Економічна ситуація, що склалася на континенті, властиві їй якісні показники та довгострокові тенденції роблять практично неможливим паралельне вирішення проблем відсталості та залежності африканських країн. Довгострокові прогнози МБРР, зокрема, не передбачають відчутних змін в економічному становищі регіону, його ролі у світовій економіці, стандартах життя основної маси африканців. Очевидно, за сучасних умов вихід із замкненого кола соціально-економічних проблем потребує відмови від напівстихійного курсу останніх десятиліть та переорієнтацію на нову економічну стратегію, яка відповідала б національним інтересам країн Африки і водночас приваблювала б основних зовнішніх партнерів. В основі такої стратегії, як свідчить досвід, мали б лежати дві ідеї - співрозвитку Африки як частки сучасної єдиної цивілізації та включення усіх потенційних механізмів саморозвитку окремих країн.
Перша ідея частково вже втілюється в життя: програми колективної довгострокової комплексної допомоги Африці поступово набувають необхідної підтримки та практичного змісту. Але осьовою є друга ідея. Не нова, вона, по суті, виявилась нездійсненною протягом вже значного періоду існування незалежних африканських держав. Тільки ще більш очевидною стала її безальтернативність. Виходячи зі змісту документів ОАЄ та ЕКА, прийнятих останнім часом, тут можна виділити такі основні практичні напрямки: соціальний сектор повинен бути в центрі національних планів розвитку; пріоритетним має стати вдосконалення людського потенціалу (освіта, професійна підготовка, орієнтована на ринок робочої сили, скорочення безробіття, протидія "відпливові інтелектів", забезпечення доступу до фондів розвитку найменш забезпечених верств населення, реалізація спеціальних програм для молоді, жінок, біженців); комплексний розвиток сільського господарства та досягнення самозабезпечення продовольством. Додатково обов'язковою передумовою забезпечення економічного прогресу в Африці є досягнення політичної стабільності, демократизація суспільно-політичного ладу, гарантування прав та свобод особистості.
Loading...

 
 

Цікаве