WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Зовнішньоекономічні зв'язки країн Африки - Реферат

Зовнішньоекономічні зв'язки країн Африки - Реферат


Реферат
на тему
Зовнішньоекономічні зв'язки країн Африки
У сучасних умовах обов'язковою вимогою прискорення розвитку є розширення й інтенсифікація зовнішніх і насамперед зовнішньоекономічних зв'язків. Очевидно, найскладніші соціально-економічні проблеми африканського суспільства не можуть бути вирішені без об'єднання зусиль країн континенту та глибокої інтеграції у світову економіку.
ІНТЕГРАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ. КОЛЕКТИВНІ ПРОГРАМИ РОЗВИТКУ
Африка вельми специфічна щодо економічних інтеграційних процесів. Це пов'язано, з одного боку, з вкрай низьким рівнем економічних взаємозв'язків (3 - 5% загального обсягу зовнішньої торгівлі), взаємною конкуренцією на ринках сировини та продукції тропічного землеробства, а також у питаннях отримання кредитів, а з іншого, - життєвою необхідністю об'єднання ресурсів, подолання наслідків штучного поділу континенту. Тож закономірно, що в Африці виникло багато різноманітних інтеграційних угруповань, почали свій розвиток економічні аспекти діяльності Організації африканської єдності (ОАЄ), були створені відповідні спеціалізовані органи. Координація та узгодження політики держав-членів ОАЄ в економічній сфері є однією із закріплених у Статуті цілей цієї загальноконтинентальної організації. У 1963 р. був створений Африканський банк розвитку, 1975 - Асоціація фінансових установ африканського розвитку. Серед інших інституцій назвемо Африканську комісію цивільної авіації (1969 p.), Союз організацій, зайнятих у сфері передачі та розподілу електроенергії (1971 p.), Африканський залізничний союз (1972 p.). Загалом на африканському континенті виникло кілька десятків регіональних і субрегіональних об'єднань, які охоплюють різноманітні аспекти економічного співробітництва. Серед них можна виділити загальноекономічні, валютно-кредитні та організації зі спільного використання природних ресурсів.
Серед першої досить чисельної групи вкажемо на такі: Економічне співтовариство держав Західної Африки (утворене 1975 p., об'єднує 16 держав) є торговельним та валютним угрупованням, орієнтованим на координацію економічних програм, створення спільних об'єктів, поступове зменшення розбіжностей між країнами-членами в економічній та гуманітарній сфері. Як проміжна ціль проголошено створення спільного ринку та валютного союзу. Економічне співтовариство Західної Африки (1973 p., шість держав), учасники якого утворили досить розвинену структуру взаємодії в галузі сільського господарства, промисловості, зовнішньої торгівлі, транспорту й зв'язку, енергетики, наукових досліджень. Значна увага приділяється розвиткові митного союзу, координації економічних програм, надання допомоги менш розвинутим партнерам. Економічне співтовариство країн Східної та Південної Африки (1982 p., 17 держав) має такі головні напрямки діяльності - координація економічних програм, торговельної політики, кредитування, створення спільних об'єктів, реалізація проектів у сфері транспорту та сільського господарства Цілі діяльності - поетапне утворення зон вільної торгівлі, формування спільного ринку. Дев'ять держав-членів цієї організації здійснюють більш тісне співробітництво у межах Конференції з координації економічного розвитку незалежних країн Півдня Африки. Митний і економічний союз Центральної Африки (1964 p., сім держав) орієнтується на створення спільного ринку шляхом поступової уніфікації податкових систем, ліквідації обмежень у торгівлі, запровадження митних пільг, надання фінансової допомоги членам організації, що не мають виходу до моря.
Серед об'єднань другої групи виділимо Західнрафриканський валютний союз, Валютний союз Центральної Африки, Західноафриканську клірингову палату, Східноафриканський банк розвитку та ін.
У досить чисельній третій групі характерними є такі об'єднання: Адміністрація басейну ріки Нігер (1964 p., дев'ять держав), Комісія басейну озера Чад (1964 p., чотири держави та один спостерігач), Організація з експлуатації й розвитку басейну ріки Кагера (1977 p., чотири держави), Постійний комітет боротьби проти посухи в Сахарі (1973 p., вісім держав), їхнім головним напрямком діяльності є створення спільних об'єктів, реалізація міждержавних господарських програм, співробітництво у сфері кредитування.
Крім згаданих, поширені об'єднання держав-експортерів окремих видів сировини та сільгосппродукції (нафти, фосфатів, кави, арахісу і т. п.). Повільно, але розвивається двостороннє економічне співробітництво. Значення внутрішньоконтинентальних інтеграційних угруповань для країн Африки залишається обмеженим.
Окрему категорію становлять економічні угруповання та організації, які однією з основних цілей своєї діяльності мають залучення зовнішньої фінансової, технічної та іншої допомоги. Серед них - Арабський банк економічного розвитку Африки (1973 р.) - міждержавний інвестиційний інститут, що здійснює кредитне співробітництво членів Ліги арабських країн з державами-членами ОАЄ. Африканський фонд розвитку (1973 p.), крім африканських країн, об'єднує більш як 20 держав, головним чином західноєвропейських, а також США, Японію, Саудівську Аравію, Кувейт та деякі інші. Крім того, вісім північноафриканських країн є членами Арабського валютного фонду, а до членів Ісламського банку розвитку, крім арабських, належать 11 країн Тропічної Африки.
Помітну роль в економічних процесах на континенті відіграють механізми Співдружності націй (це стосується більшості колишніх британських колоній), Франко-африканського співтовариства, до якого входять майже 20 держав Африки, а також досить складна система преференційних угод, які пов'язані афро-західноєвропейськими інтеграційними процесами.
Особливе місце у вирішенні проблем економічного розвитку континенту належить Економічній комісії ООН для Африки (ЕКА), яка створена 1958 р. і функціонує під керівництвом Економічної і Соціальної Ради ООН. ЕКА є ключовою ланкою як у справі вироблення загальноафриканської стратегії розвитку та інтеграції держав континенту, так і в розробці й реалізації програм зовнішньої допомоги Африці. Штаб-квартира ЕКА, як і секретаріат ОАЄ, перебуває в Адіс-Абебі, субрегіональні центри діють у Марокко, Нігері, Камеруні, Руанді та Замбії. Стратегічні напрями діяльності ЕКА відображені у генеральній програмі економічного розвитку африканських країн, що звільнилися, на 80 - 90-ті роки, що відома як Монровійська стратегія економічного розвитку Африки. На її базі 1980 р. сесія Асамблеї глав держав та урядів ОАЄ прийняла "Лагоський план дій", який, зокрема, передбачає зменшення зовнішньої залежності континенту, досягнення колективного самозабезпечення, прискорення розвитку сільського господарства, енергетики, окремих галузей обробної промисловості, вдосконалення систем підготовки кадрів, створення національного науково-технічного потенціалу. До 2000 р. Планом передбачається поетапне створення спільного ринку і, зрештою, африканського економічного співтовариства. Однак ефективність колективних економічних програм та зовнішньої допомоги у більшостівипадків залишається низькою. Головна причина - нерозвинутість соціально-політичних структур, неефективність влади, особливо на місцях, корупція, некомпетентність, крім того, відсутність елементарної політичної стабільності, етнічні, конфесійні та громадянські конфлікти, сепаратизм, регіоналізм, анархія. Один із наочних прикладів - ситуація, що склалася у 1992 - 1993 pp. у Сомалі.
АФРИКА В МІЖНАРОДНІЙ ТОРГІВЛІ
Країни континенту є експортерами дивних матеріалів, мінеральної сировини, металів платинової групи та кольорових, а також технічних культур, окремих продовольчих товарів. На первинні сировинні товари в експорті країн на південь від Сахари припадає 91,6% (1980 р. - 94,8%), для країн Північної Африки цей показник становить 85,9% (1980 р. - 96,8%), експорт продукції обробної промисловості вкрай незначний. Питома вага Африки в імпорті готової продукції розвинутими країнами на початку 90-х років становила 0,5% і не мала тенденції до зростання. Частка готової продукції в експорті лише у восьми країнах перевищує скромний показник у 15%. Найбільш помітні (за вартістю) позиції тут мають Єгипет, Марокко, Туніс, а також Маврикій, Кот д'Івуар, Зімбабве.
У світовому експорті країни на південь від Сахари мають такі позиції: продукти харчування - 5,4%, сільгоспсировина - 12,5, руди й метали - 15,8, мінеральне паливо 14,5, інші види сировини - 11,8%. Частка країн Північної Африки становить відповідно 2,7, 3,2, 3,4, 11,8 та 2,7%. Експорт сировини є основним
Loading...

 
 

Цікаве