WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Держава та економіка країн Африки - Реферат

Держава та економіка країн Африки - Реферат


Реферат
на тему
Держава та економіка країн Африки
До африканського регіону належать 54 країни, серед яких 52 мають власну державність. Більшість з них невеликі за розмірами та з недостатньою природною матеріальною базою для саморозвитку. Лише п'ять можна вважати вели-кими та середніми (Нігерія, Єгипет, Ефіопія, Заїр, а також ІІАР). Серед інших тільки 12 з населенням від 25 до 10 млн чоловік. Розпорошення та незбалансованість ресурсів, вузькість внутрішнього ринку, до яких додаються багатоукладність господарства, затримка первинного нагромадження капіталу, слабкість класу підприємців, зумовлюють важливу роль держави у процесі становлення й розвитку національних економік країн континенту.
ДЕРЖАВНИЙ СЕКТОР. ПРОБЛЕМИ РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ
З перших кроків розвитку національної економіки державний сектор набув в африканських країнах значних масштабів і став домінуючим у найбільш важливих галузях господарства. Його основу склала власність колоніальних адміністрацій, а крім того, в неоднаковій мірі в різних країнах, - націоналізовані підприємства, що належали приватному капіталові колишніх метрополій. У подальшому, в 70 - 80-ті роки, спостерігалось розширення та модернізація існуючих і будівництво нових державних економічних об'єктів, причому, як правило, за значної участі іноземного капіталу.
За структурою державний сектор більшості країн складається з центральних фінансових установ (банків, інститутів довгострокового кредитування), підприємств з видобутку та первинної переробки цінних видів сировини, виробництву будматеріалів, об'єктів енергетичного комплексу, транспортних компаній. У багатьох країнах створена досить розвинена мережа агрофірм, що вирощують головним чином експортні культури, ведуть селекційні та меліоративні роботи. Домінуюче положення державний капітал займає в соціальній сфері, істотне - в оптовій торгівлі, особливо в експорті.
Питома вага держсектора у ВНП різних країн та на різних етапах їх розвитку коливається від 15% до 50 і навіть 80% (Алжир на початку 80-х років). Особливих масштабів держсектор набув свого часу у країнах, які реалізовували було модель соціалістичної орієнтації (серед них у різні роки: Ангола, Бенін, Буркіна Фасо, Гвінея, Єгипет, Конго, Мадагаскар, Малі, Мозамбік, Танзанія, Ефіопія). Політика держави тут передбачала обмеження ролі іноземного, особливо приватного, капіталу, поступове витіснення приватного сектора на периферію економіки. За зразками соціалістичних країн будувалася централізована вертикальна система управління, розподілу ресурсів, пріоритет віддавався адміністративним засобам впливу на соціально-економічну сферу. У деяких країнах спробували поширити держсектор на середні підприємства, сферу послуг, зробити його домінуючим у сільському господарстві. На це спрямовувалась значна допомога, що надходила від соціалістичних країн, головним чином з тодішнього СРСР.
І в інших країнах континенту внаслідок слабкості національного підприємництва держсектор відіграє відносно помітну роль, ніж у більшості розвинутих країн. Для Африки це своєрідна об'єктивна необхідність. І тим нагальнішу проблему становлять низькі показники функціонування державних підприємств і державного сектора в цілому. Недостатня економічна ефективність і навіть збитковість - дуже поширене явище у держсекторі більшості країн Африки. Це пов'язано з низкою причин як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру. Серед перших - висока залежність від імпортної техніки й технології, а в багатьох випадках - і сировини, брак кваліфікованих кадрів. Поміж причин суб'єктивного характеру найістотнішими є такі, що властиві адміністративно-командній економіці: відсутність достатніх стимулів, бюрократизація, недостатня гнучкість та оперативність. Програючи в конкурентній боротьбі, держсектор потребує значних дотацій і штучних пільг, що відчутно обтяжують бюджет. Брак коштів та диспропорції у господарстві призводять до хронічного недовантаження підприємств, неефективного використання потужностей.
Ще більші складності розвитку державного, а також кооперативного сектора мають місце у сільському господарстві. Воно потребує не тільки значних капіталовкладень (при низькій зацікавленості іноземних підприємців), а й подолання соціально-психологічних бар'єрів, пов'язаних з традиціями та звичаями й навиками аграрного населення континенту.
У сфері управління господарством африканські країни повільно нагромаджували досвід, стикаючись, як правило, зі значними проблемами в проведенні певної фінансово-економічної стратегії, зокрема в податковій та кредитній політиці, регулюванні цін, здійсненні соціально-економічних програм. В умовах багатоукладності, слабкості державних структур, особливо на місцевому рівні, відсутності громадянського суспільства як такого, соціально-економічна сфера взагалі виявляється важкокерованою. Майже не Діє система прямих податків, більшість країн не має хоч якось усистематизованого юридичного простору, бракує елементарної політичної стабільності, значно поширені різноманітні економічні злочини.
Як свідчить практика, найкращі результати за цих умов дають так звані прості рішення: створення спільних з іноземним капіталом підприємств, розширення сфери дії ринкових механізмів і встановлення на їхній базі збалансованих співвідносин між різними формами власності, скорочення бюджетних витрат. Це у більшості випадків призводить до скорочення державного сектора. Дані заходи лежать і в основі рекомендацій міжнародних фінансових та економічних організацій, зокрема МВФ і МБРР і дедалі частіше стають умовами надання економічної допомоги країнам
СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ ПРОБЛЕМИ
Низький рівень економічного розвитку абсолютної більшості африканських країн та значна нерівномірність розподілу прибутків серед окремих верств населення призводить до соціальних проблем великого масштабу. Особливо серйозно загрожує несприятлива динаміка соціально-економічних процесів, викликана тривалим відставанням основних показників розвитку економіки від темпів зростання населення.
Динаміка ВВП на душу населення у країнах на південь від Сахари становила у 1965 - 1973 pp. +1,6%, 1973 - 1980 pp. - +0,6, 1980 - 1990 pp.- -1,1%. Кількість населення за межею бідності тут сягала 1985 р. 184 млн чоловік (47,6% населення), 1990 p.- 216 млн чоловік (47,8%), а за прогнозами на 2000 р. може збільшитись до 304 млн чоловік (49,7%). Дещо краща ситуація у північноафрикан-ських країнах, де питома вага бідних вдвічі менша.
За даними ЕКА ООН, близько 60% населення Тропічної Африки систематично недоїдають, у тому числі 40% дітей у віці до п'яти років. Калорійність харчування на континенті становить в середньому 2100 ккал на день при нормі 2385 ккал. Особливо тяжке становище в Ефіопії, Анголі, Чаді, Мозамбіку, С'єрра-Леоне, Сомалі, де цей показник коливається на позначках 1650 - 1900 ккал. Дитяча смертність у регіоні становить 137 на 1000 новонароджених, що в 10 - 12 разів вище за показники розвинутих країн.
Тривалість життяу країнах на південь від Сахари. - 51 рік, на півночі континенту - 62 роки. Середні темпи росту населення у 1980 - 1990 pp. становили 3,1% і були найвищими серед регіонів світу. Загальна тенденція уповільнення росту населення, яка виявляється в країнах, що розвиваються, в Африці практично відсутня. На континенті несприятлива ситуація і щодо вікового складу Населення. Його частка у віці до 14 років становить 46,4%, в Єгипті, Марокко й Тунісі цей показник відчутно нижчий. Крім того, реальна кількість (і якість) економічно активного населення знижується через значне поширення хвороб, що, в свою чергу, зумовлене низьким рівнем медицини та санітарії.
Половина дорослих в Африці - неписьменні. Тільки 11% дітей закінчують школу, а 1,4% вчаться у вузах, що в чотири-п'ять разів нижче відповідних показників по Азії та Латинській Америці. Близько 27% дітей до 14 років (міське населення) працюють. Додаткові показники соціально-економічної ситуації в окремих країнах Африки див. у табл. 2.
Соціальні державні програми абсолютної більшості країн континенту обмежені й недостатньо ефективні. Те саме стосується програм щодо планування народжуваності.
Loading...

 
 

Цікаве