WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Співдружність незалежних держав і країни Балтії - Реферат

Співдружність незалежних держав і країни Балтії - Реферат

особливо в сільській місцевості. Централізоване фінансування економіки республік і таке ж встановлення цін на продукцію у міжреспубліканському обміні, які були характерні для перерозподілу державного бюджету колишнього СРСР, не дають змоги навіть приблизно визначити вихідний стан фінансової системи нових суверенних держав. Типовим прикладом цього є Туркменистан, який у минулому завжди був на загальносоюзній дотації, а з наближенням до світових цін на продукцію власної нафтогазової промисловості забезпечив собі високий приплив коштів.
Значні відмінності відчутні й у життєвому рівні окремих нових незалежних держав. За експертними оцінками, середнє споживання товарів та послуг між ними відрізнялося більш ніж у 2,2 раза. При цьому на початку 90-х років це споживання на одного громадянина складало відповідно до загальної шкали індексів у Білорусі, Росії, Україні та Молдові - від 4,7 до 4,1 тис. крб., у Вірменії й Казахстані - 3,9 тис. крб., Азербайджані, Киргизстані та Узбекистані - 3,3-3,2 тис. крб., Туркменистані - 2,7 тис. крб., а в Таджикистані - всього 2,1 тис. крб.
Проте для всіх цих країн на сучасному етапі характерні й спільні риси перебігу економічних процесів, які відрізняють цей регіон світу від інших. Як зазначалося, до таких загальних особливостей належать насамперед кризові явища, одночасно спричинені двома процесами - переходом до суверенної економічної системи та формуванням її на ринкових засадах.
Крім цього, для згаданих країн характерний високий рівень некомплексності. За оцінками експертів Дойче банку, на порозі незалежності Україна мала найбільш збалансовану структуру народного господарства серед інших республік колишнього СРСР, але цілком залежала від імпорту деревини, бавовни й, особливо, пального. Росія з її величезними покладами всіх видів сировини та диверсифікова-ною обробною промисловістю не має джерел покриття потреб бавовнопрядильної, значної частини шкіряної та харчової промисловості, рухомого складу пасажирського транспорту тощо. За рахунок ввозу покривають запити у мінеральній сировині країни Балтії, у переважній частині машин та устаткування - Молдова, середньоазіатські та закавказькі республіки. Провідна галузь Туркменистану - нафтогазова індустрія - базується на імпортних трубах та основній частині устаткування для видобутку й переробки палива. Виробництво кольорових металів у Таджикистані, авіаційної техніки - Узбекистані, пшениці - Казахстані, калійних добрив - у Білорусі перевищують можливості споживання національним ринком. З принципової точки зору така некомплексність повинна була стимулювати ці держави до реальної взаємодії між собою або з іншими регіональними економічними угрупованнями. Але фактично кожна з них почала долати диспропорції в народному господарстві за методами автаркії, зменшення взаємозалежності від світогосподарських процесів. Тому не були здійснені або мали мінімальний успіх ідеї утворення економічних спілок як у межах регіону, так і приєднання до ЄС, зони Чорноморського економічного співробітництва тощо.
Загальною особливістю цих країн є перехідний характер економічних процесів у народному господарстві. При цьому чітко проглядається багатоплановість перехідного стану: водночас відбуваються формування національного господарства, побудова ринкової економіки й спроби адаптуватися до світових та регіональних економічних структур. І як наслідок - саме переплетення різних за природою процесів є основним вузлом помилок у господарській політиці, доповненням об'єктивних труднощів перехідного періоду прорахунками владних структур, характерним для згаданих держав загостренням ситуації в основних сферах господарського життя, включаючи добробут населення.
Пріоритетність розбудови Національної економіки (разом із посиленням ролі політичних та ідеологічних факторів) визначила перевагу дезінтеграційних факторів над стимулами посилення економічної взаємодії країн СНД. Проявом цього, крім розриву господарських зв'язків, було насамперед невдале намагання зберегти єдиний "рубльовий простір". Естонія, Латвія та Україна, інші держави цього регіону в 1992- 1993 pp. ввели національні валюти або їхні замінники, створили власні банківські системи, митні служби, поступово сформували національні органи господарського управління, тобто практично приступили до будівництва економічних основ суверенності країн.
Водночас згадані держави (крім країн Балтії) намагалися зберегти можливості економічного та політичного співробітництва між собою. У січні 1993 р. прийнято Статут СНД (рішення не підписане Молдовою, Туркменистаном та Україною), пізніше створено ради з питань агропромислового комплексу, керівників зовнішньоекономічних відомств тощо. 24 вересня 1993 р. укладено Договір про Економічний союз СНД, в якому Україна обрала статус асоційованого члена. Нарешті, у грудні 1994 р. створено Міждержавний економічний комітет, головне завдання якого полягає в активізації взаємного співробітництва в умовах, коли більшість спільних рішень країн СНД виконується незадовільно.
Із самого початку існування Співдружності її члени виступили прихильниками двох підходів до взаємного співробітництва. Україна й Туркменистан відстоювали пріоритет двосторонніх зв'язків, а Росія та Казахстан орієнтувалися на багатосторонні відносини із створенням наднаціональних органів. Після наради голів держав СНД в Алма-Аті у лютому 1995 р. стала чіткіше вимальовуватися тенденція до дворівневої моделі інтеграції у межах цієї організації. Росія, Білорусь і Казахстан обрали шлях прискореного здійснення цього процесу, Україна та інші нові незалежні держави дотримуються концепції поступового й виваженого налагодження багато- та двостороннього співробітництва.
За всіх відмінностей у конкретних підходах до економічних відносин не можна недооцінити вплив на них закладеного у попередні роки поділу праці між окремими республіками, які стали суверенними державами. Найменш інтенсивний він у країнах Балтії, які з перших днів проголошення незалежності пішли на якомога дальше дистанціювання від зв'язків у межах колишнього народногосподарського комплексу, переорієнтовуючи їх на західні, зокрема скандинавські країни. Навпаки, для Росії, Казахстану, Білорусі, значною мірою України (незважаючи на намагання останньої посісти особливе місце в СНД) завдяки попередньому високому рівневі економічної взаємозалежності ці тенденції проявляються чіткіше, визначаючи об'єктивнуспільність основних передумов їхнього суверенного господарського розвитку.
Та все-таки від початку 90-х років національна економіка згаданих держав почала йти своїм шляхом, кінцевою метою якого є побудова власного народногосподарського комплексу, який був би здатний забезпечити раціональні пропорції у виробництві й споживанні, спираючись на ефективне використання природних і трудових ресурсів, виробничого потенціалу, можливостей МПП на регіональному та світовому рівнях. Цей процес щойно почався, тому подальша характеристика економіки окремих нових незалежних держав грунтуватиметься насамперед на аналізі потенційних можливостей і перших проявів тих тенденцій, які починають стверджуватись у народному господарстві кожної з них.
За політичної та економічної нестабільності у республіках Закавказзя, Таджикистані, Молдові визначення як вихідних позицій майбутнього розвитку народногосподарського потенціалу, так і загальних тенденцій побудови національної економіки є складним завданням. Щодо цих держав вкажемо лише на ті особливості їхніх продуктивних сил, які передували значній деформації останніх внаслідок політичних і (здебільшого) воєнних конфліктів.
Loading...

 
 

Цікаве