WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Співдружність незалежних держав і країни Балтії - Реферат

Співдружність незалежних держав і країни Балтії - Реферат


Реферат на тему
Співдружність незалежних держав і країни Балтії
загальна характеристика
Біловезька угода у грудні 1991 р. покінчила з Радянським Союзом і на його уламках поклала початок новому міждержавному утворенню - Союзові незалежних держав (СНД). На території колишнього СРСР склалася нова політична й економічна ситуація - колишні союзні республіки стали незалежними країнами, які самостійно визначають власний шлях внутрішнього розвитку та взаємин із світовим співтовариством. Тим самим докорінно змінилося їхнє становище у світовій економіці - раніше вони брали участь у ній як складові частини єдиного народногосподарського комплексу, а зараз кожна із суверенних країн вирішує складне питання - утвердження у системі світогосподарських зв'язків, вибо-рення власного місця у МПП.
Найбільш прикметною рисою сучасного економічного розвитку цих держав і СНД у цілому є складне переплетення процесів взаємодії та розмежування як наслідок формування національних господарських комплексів в умовах неможливості повної ліквідації закладеної раніше економічної взаємозалежності. Розрив багатьох міжреспубліканських зв'язків є однією з основних причин швидкого наростання кризових явищ в економіці нових незалежних держав. У цілому по країнах СНД обсяг їхнього валового внутрішнього продукту впав 1994 р. на 16%, тобто склав 61% від рівня 1992 p., яким датується початок самостійного розвитку цих суверенних країн. Характерною є чітко виражена тенденція до погіршення загальної економічної ситуації в цьому регіоні - 1992 р. спад ВВП складав 17,8%, 1993 р. - 11,5, 1994 р. - 16,0%. Промислове виробництво за цей період зменшилося на 44%, сільськогосподарське - на 22, капіталовкладення, від яких безпосередньо залежить здатність економіки до відродження, - на 59%. Господарська криза охопила всі країни СНД, крім Туркменистану, її показники для України в цілому близькі до середніх по цьому регіоні - за 1992- 1994 pp. ВВП впав на 40%, промислове та сільськогосподарське виробництво зменшилися на 38 та 23%, капітальні вкладення - на 57%.
Крім негативного впливу на можливість приступити до будівництва раціонально функціонуючої національної економіки, кризові явища істотно обмежують перспективи здобуття цими країнами вигідних позицій у світовій економіці. Складність проблеми ефективного інтегрування посилюється тим, що подолання падіння економічних показників вимагатиме тривалого часу - за прогнозами Всесвітнього банку, стабілізація в народному господарстві країн СНД може бути досягнута не раніше другої половини наступного десятиріччя.
Загальною особливістю сучасного етапу розвитку всіх країн СНД є незавершеність формування цілісної моделі функціонування їхніх господарств. Усі вони, крім Туркменистану, в стратегічному плані обрали шлях прискореного переходу до ринкової моделі господарювання, але, як виявилося, найскладнішим для них є вирішення практичних завдань тактичного порядку - послідовність та взаємозалежність конкретних заходів у сфері роздержавлення, приватизації, демонополізації тощо. Незадовільний в цілому перебіг ринкових реформ також гальмує приєднання цих держав до світової господарської співдружності. Раніше цьому перешкоджала невідповідність командно-адміністративної системи господарювання в колишньому СРСР та інших країнах соціалістичної орієнтації ринковому механізмові, що домінує у більшості держав світу. На сучасному етапі складність пристосування до загальносвітових економічних процесів викликана іншою причиною - відсутністю у нових незалежних державах ринкового механізму як системного утворення. Окремі ж елементи цього механізму (наприклад, визнаний закордонними діловими колами механізм імпорту капіталу згідно із Законом України "Про іноземні інвестиції" від 13 березня 1992 р.) є чужими для народного господарства, що функціонує поки що у напівринковому режимі. Тому не випадковими є різкі коливання між лібералізацією й одержавленням механізму зовнішньоекономічної діяльності в Україні, Росії, інших країнах СНД У 1991- 1995 pp., які призвели до нестабільності самих основ господарювання і - як наслідок - до стриманого й вичікувального ставлення до них іноземних фірм, урядових структур та міжнародних організацій типу Всесвітнього банку, Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР) тощо, які наважуються лише на обмежену фінансову підтримку процесів ринкових перетворень у цих державах.
Невизначеність шляхів подальшого політичного та економічного розвитку є основною причиною відсутності у багатьох із цих країн чітко окреслених схем входження до регіональних і світових господарських структур. Фактично всі нові незалежні держави європейської частини колишнього СРСР схиляються до поступового входження до Європейського Союзу, але й досі не пішли далі офіційного чи напівофіційного проголошення загальних намірів вирішити проблему. Дещо чіткіша їхня позиція щодо регіональних угруповань - Україна, Молдова, Грузія, Росія, Азербайджан, Вірменія від 1992 р. почали співробітничати з Туреччиною, Болгарією, Албанією, Грецією, Румунією у межах Чорноморського економічного співробітництва. Естонія, Латвія та Литва активно включилися до співробітництва з країнами Північного Союзу.
Туркменистан, Узбекистан, Киргизстан (визначення позиції Таджикистану було утруднене громадянською війною), крім намагань жвавіше співробітничати між собою й рештою середньоазіатських держав, орієнтуються, разом із Азербайджаном, також на збалансований комплекс зв'язків як з Росією та іншими державами СНД, так і на розширення відносин з економічними угрупованнями Азії - насамперед з Організацією економічного співробітництва мусульманських країн (ЕКО), а також на використання можливостей взаємодії із сусідніми державами - Китаєм, Іраном, Туреччиною та ін. Укладення в січні 1995 р. митного та платіжного союзу Росії, Казахстану та Білорусі свідчить, що для державного керівництва цих країн пріоритетом є прискорення взаємної інтеграції. Україна, навпаки, не дотримується однобічної орієнтації,- вона є асоційованим членом СНД, поглиблює зв'язки з ЄС згідно з угодою про партнерство та співробітництво, активізує відносини з країнами Перської затоки, Далекого Сходу тощо. Чітко визначили свою позицію Естонія, Латвія та Литва - вони мають найбільш вагомі шанси до поступової інтеграції з ЄС.
Національна економіка кожної з нових суверенних держав, природно, має істотні відмінності у своїй структурі, співвідношенні матеріальних, трудових та фінансових ресурсів, потенційних можливостях до саморозвитку і включення у загальносвітові й регіональні господарські процеси. Так, для України, крім Балтії, Білорусі, характерна висока питома вага обробної промисловості порівняно з Росією та середньоазіатськими республіками, де вагому частку складають галузі видобувної промисловості. Чорна металургія зосереджена у Росії та Україні, в інших країнах Співдружності є лише окремі підприємства цієї галузі. Водночас у Казахстані, Узбекистані, закавказьких республіках висока частка кольорової металургії.Важке машинобудування зосереджене насамперед в Росії та Україні, монопольними виробниками багатьох виробів цієї галузі є інші республіки колишнього СРСР (мікроавтобусів - Латвія, бавовнозбиральних комбайнів - Узбекистан тощо).
Істотні відмінності є і в забезпеченості народного господарства трудовими ресурсами. У країнах Балтії, східних регіонах Росії, частково в Білорусі та Казахстані до переходу до ринкової економіки відчувалася нестача робочої сили, а в більшості середньоазіатських республік та Азербайджані й за часів директивно-планової економіки існувало приховане безробіття,
Loading...

 
 

Цікаве