WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Загальна характеристика природних умов та господарства КИТАЮ - Реферат

Загальна характеристика природних умов та господарства КИТАЮ - Реферат

км швидкісних автомагістралей, 5490 км спеціальних автодоріг першої та другої категорій.
Протяжність судноплавних річкових шляхів становить 110 тис. км. Найбільшою водною внутрішньою магістраллю є Янцзи, яка судноплавна впродовж 6000 км. На морському узбережжі Китаю є більше 20 важливих портів, побудовано майже 1000 причалів для суден. Океанськийторговий флот Китаю займає восьме місце у світі по загальному тоннажу, він обслуговує майже 100 судноплавних ліній, судна заходять більш як у 1100 портів, 160 країн та регіонів, щорічно перевозять понад 100 млн т вантажів.
У Китаї понад 1500 міст і центрів повітів охоплені автоматичним міжміським телефонним зв'язком. У деяких великих та середніх містах обладнана комунікаційна система телефонного зв'язку з програмним управлінням, місткість міських телефонних комутаторів країни досягла 13,4 млн номерів. У більш як 40 китайських містах діє служба міжнародної екстренної доставки. У багатьох містах діє служба прямого телефонного зв'язку, передачі цифрової інформації, швидкодіючого факсимільного зв'язку та системи трансляції міжнародних телепрограм. Проте проблема зручного зв'язку в Китаї ще далеко не вирішена.
Економічна реформа в Китаї
РЕФОРМА ДЕРЖАВНОЇ ВЛАСНОСТІ
Державна власність у Китаї до реформи, як і традиційні види державної власності в інших колишніх соціалістичних країнах, була однотипною. При традиційній (плановій) системі економіки держава для управління використовувала централізовані методи адміністративних наказів та розпоряджень. Державні підприємства не мали ніяких прав на трудові, фінансові та матеріальні ресурси, а також у галузі виробництва, постачання та реалізації продукції. Керували підприємствами партійні організації. Директор підприємства фактично був лише виконавцем колективних рішень парткому. Робітники та службовці не мали ніяких прав в управлінні підприємством, відповідно без особливого інтересу ставилися до господарської діяльності. Суть Щойно сказаного полягає в тому, що економіка державної власності до реформи була економікою монопольного типу, яка виключала ринок та конкуренцію. Такий механізм безпосередньо впливав на внутрішню структуру державної власності аж до ефективного розподілу та раціонального використання усіх суспільних фондів. Тому від 1979 p., коли розпочалась економічна реформа, в Китаї заходилися досліджувати проблеми реформи державної власності з метою підвищення ефективності її віддачі.
Головна мета реформи державних підприємств полягає в перетворенні їх на товаровиробників, які самі повинні відповідати за прибутки та збитки. Реформа підприємств у 1979- 1992 pp. в основному йшла шляхом "розширення прав та надання прибутків".
У цьому процесі можна виділити чотири етапи. Головним змістом першого (1978- 1982 pp.) було розширення прав самостійності підприємств та впровадження різноманітних форм державної відповідальності. Від четвертого кварталу 1978 р. у Китаї почали в дослідному порядку розширювати самостійність підприємств. Спочатку експеримент провели на 100 підприємствах провінції Сичуань, потім повторили на 6000 підприємствах й поступово поширили по всій країні. На експериментальних підприємствах здійснювалася система відрахування прибутку з тим, щоб певна його частина залишилась в розпорядженні підприємств, а також встановлювались заходи заохочення робітників та службовців залежно від стану справ на підприємстві. Водночас розширилися їхні права господарювання.
Основним змістом другого етапу - 1983- 1986 pp. - стало впровадження системи "лігайшуй" (перехід від відрахування прибутку підприємств до оподаткування їхнього прибутку), а також реалізація різних експериментів з удосконалення механізму господарювання. Конкретним заходом на цьому етапі стала сплата прибуткового податку великими та середніми підприємствами за єдиною ставкою - 55%. Прибуток після сплати податку необхідно було розумно розподілити між державою та підприємством. Частина прибутку відраховується державі, а частина, яка встановлюється державою, залишається в розпорядженні підприємств. Невеликі підприємства, основні фонди яких не перевищували 1,5 млн юанів, а щорічний прибуток не перевищував 200 тис. юанів, повинні були сплачувати понаднормативний прогресивний податок за восьмирозрядною шкалою. Найнижча ставка була 7%, найвища - 55%. На цьому етапі реформи була змінена система єдиного державного ціноутворення, почало застосовуватися поєднання єдиних цін, що встановлювалися урядом, плаваючих та вільних цін. Реформа у цих галузях змінила зовнішні умови функціонування підприємств, ринковий механізм отримав початковий розвиток, були підготовлені умови для подальшого проведення реформи підприємств.
На деякі особливості цього етапу реформи варто звернути увагу. Проводилось чимало дослідів по утворенню нових моделей підприємств, які мали великий вплив на проведення корінної реформи. Серед них найбільш важливими є:
1) Підрядна система. Підряд цього періоду передбачав головним чином зобов'язання директора підприємства перед вищестоящим органом про виконання показників по прибутку. Вищестоящий орган матеріально заохочував директора, робітників та службовців підприємства в разі виконання завдання.
2) Орендна система. Оренда в основному практикувалася на малих, збиткових підприємствах. Від імені органів управління встановлювалась тверда орендна плата. Підприємство віддавалось в оренду тому, хто бажав його орендувати. Протягом орендного строку чистий доход, який залишався після орендної плати, повністю поступав у власність орендатора або розподілявся ним. Спочатку оренда була лише одним із заходів, які спрямовувалися проти збитковості. Потім поступово вона перейшла в одну із форм господарювання державних підприємств. Одноосібний орендатор перетворювався на групового, він ставав колективним членом підприємства. Орендна плата за твердою ставкою змінилась і стала базуватися на основі плаваючої пропорції, перетворившись на одну із форм розподілу прибутку, яка не дуже відрізнялась від розподілу прибутку за інших форм господарювання.
Спочатку керівники орендних підприємств, беручи на себе відповідальність та отримуючи певні вигоди, використовували права, які надавались орендним договором, для проведення реформи господарського механізму на підприємствах, що підняло ефективність роботи підприємств.
3) Акціонерна система. У другій половині 1985 р. через скорочення обсягів централізованих капіталовкладень на багатьох підприємствах відчувалась нестача фінансів. За дозволом місцевих органів влади велика кількість підприємств стала випускати акції, які дали змогу підприємствам отримувати допоміжні фінанси. Практика застосування акціонерної системи показала, що важливим моментом, на який необхідно звернути увагу, є здатність акціонерної форми досить гнучко концентрувати фінансові ресурси.
Loading...

 
 

Цікаве