WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Трудові ресурси світу та їх розміщення - Реферат

Трудові ресурси світу та їх розміщення - Реферат

суміжні населені пункти; вирізняється високим ступенем територіальної концентрації різноманітних виробництв, насамперед промисловості, інфраструктурних об'єктів, наукових навчальних закладів, а також значною чисельністю населення; справляє вирішальний перетворювальний вплив на навколишнє середовище, змінюючи економічну структуру території та соціальні аспекти життя населення; має високий рівень комплексності господарства і територіальну інтеграцію його елементів.
За основними характеристиками агломерації бувають різні: великі й малі, сформовані й такі, що перебувають у стадії формування, моно- і поліцентричні, міські, сільські, змішані тощо. В агломераціях, розміщених у розвинених країнах, чисельність населення збільшується незначними темпами або навіть потроху зменшується (Лондон, Париж, Осака, Токіо, Нью-Йорк та ін.). Агломерації країн, що розвиваються, продовжують швидкими темпами збільшувати населення.
6. Міграції населення
Міграція населення (від лат. migratio - переселення) - переміщення людей (мігрантів) через кордони тих чи інших територій зі зміною місця проживання назавжди або на більш чи менш тривалий період. Однією з основних ознак міграції населення є перетинання адміністративного кордону території (держави, області, населеного пункту і т. д.). На цій основі вирізняють насамперед зовнішню міграцію (еміграція та імміграція) і внутрішню міграцію. Зовнішня міграція пов'язана з перетинанням державного кордону, її ще називають міжнародною міграцією населення таподіляють на між- та внутріконтинентальну. Внутрішня міграція - це переміщення з одного поселення до іншого. Ніякі переміщення в межах того самого населеного пункту не розглядаються як міграція населення. Роз-різняють міграцію сільського населення і міського, міжміську міграцію та міграцію в сільську місцевість - міграційні потоки "село - місто", "місто - місто", "місто - село", "село - село".
За способом реалізації міграцію населення поділяють на організовану міграцію, здійснювану з участю держави або громадських організацій та їхньою допомогою, і неорганізовану міграцію, що проводиться силами й за-собами самих мігрантів.
Головні причини міграції населення - соціально-економічні, політичні, воєнні, екологічні. Міграція населення зіграла велику роль у розвиткові людства. Значний вплив на походження багатьох народів Європи та Азії справило велике переселення народів (масові міграції гунських, німецьких, слов'янських, аланських та інших племен переважно в IV-VII ст.). Великі географічні відкриття мали наслідком інтенсивні міграційні потоки зі Старого Світу до Америки. Значні міграційні потоки були спричинені першою та другою світовими війнами, а нещодавно - розпадом СРСР. Нинішні переміщення людей мають насамперед соціально-економічні, політичні та релігійні причини. Набула поширення міграція спеціалістів до розвинених країн із менш розвинених ("відплив інтелектів"). (Див. дод. ст. мал.).
Міжнародна міграція робочої сили - це переміщення осіб найманої праці між національними господарствами, що виражає процес перерозподілу трудових ресурсів між ланками всесвітнього господарства. Основні потоки робітників-мігрантів спрямовані до Західної Європи і США. В Західній Європі іноземних робітників і членів їхніх сімей - близько 14 млн. осіб, що становить від 5 до 25% усіх працюючих за наймом у розвинених західноєвропейських країнах. У Франції іноземці - це 80% усіх робітників будівельників, у Бельгії - 50% шахтарів, у ФРН - 40% робітників автомобільних заводів.
Біженці - вимушені мігранти, переселення яких було спричинене загрозою втратити життя чи здоров'я, зазнати обмежень у життєдіяльності. До біженців відносять іноземних громадян чи осіб без громадянства, які стали жертвою переслідувань із причин расової, національної, конфесійної, соціальної належності або політичних переконань і вимушені покинути територію держави, громадянами якої вони є (або територію країни свого постійного проживання). Біженці можуть бути і всередині країни, коли відбувається громадянська війна (воєнні конфлікти в республіках колишньої Югославії, чеченські події в Росії тощо). Розрізняють такі типи біженців: еко-логічні (після техногенних і природних катастроф), воєнні (в разі воєнних конфліктів), релігійні (внаслідок конфліктів на релігійному ґрунті), національні - етнічні (за міжнаціональних конфліктів). Масові міграції біженців спостерігалися в роки другої світової війни та після неї, а також починаючи з 1970 p. в багатьох районах світу - на Середньому та Близькому Сході, в Індії, ряді районів Африки; в 1990-х pp. - в Югославії, Російській Федерації, Закавказзі, Молдові, Таджикистані та ін. Кількість біженців, за даними ООН, 1974 p. становила 1,8 млн.. душ (без палестинців), 1981 р. - 6,8 млн.. (крім того, палестинців - 1,9 млн..), 1993 p. - 18 млн..
7. Розміщення трудових ресурсів світу та зайнятість населення
До трудових ресурсів належить частина населення, що досягла працездатного віку, який у кожній країні визначається законодавче (в США, Росії, Україні 16-60 років, Канаді 15-66, в Мексиці і Португалії 12-65). У міжнародній статистиці працездатним вважається населення віком від 15 до 65 років.
У багатьох країнах, особливо тих, що розвиваються, пенсійний вік взагалі не визначено, оскільки немає пенсійного забезпечення. Частина трудових ресурсів, що безпосередньо залучена в суспільне виробництво, на даний час становить економічно активне населення. На нього припадає в світі майже 3/4 трудових ресурсів. Відмінність між економічно активним населенням і зайнятим у виробництві визначається як рівень безробіття. Цей показник змі-нюється в часі і не однаковий у різних країнах. Він залежить від рівня розвитку країни, характеризує стан економіки та певною мірою рівень життя населення.
Структура зайнятості віддзеркалює структуру господарства країни, рівень розвитку окремих галузей, функціональну структуру поселень. У розвинутих країнах зайнятість у промисловості становить 25-40 %, а кількість зайнятих у сільському господарстві постійно зменшується. Водночас до 35-50 % зростає кількість зайнятих у невиробничій сфері, що представлена не тільки такими традиційними видами діяльності, як освіта, охорона здоров'я та відпочинок, а й торговельно-фінансовою діяльністю. В країнах, що розвиваються, близько половини населення зайнято в аграрному секторі економіки. Частка зайнятих в промисловості тут не перевищує 15 %. Значний відсоток становлять зайняті у невиробничій сфері, переважно в сфері послуг. У постсоціалістичних країнах основна частина населення зайнята в матеріальному виробництві (майже 40 % у промисловості й 20 % в сільському господарстві). На невиробничу сферу припадає близько 30 %, причому 2/3 зайняті в освіті,
Loading...

 
 

Цікаве