WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Суспільно-географічні особливості світової агропродовольчої проблеми та її вплив на фізичне здоров’я населення - Реферат

Суспільно-географічні особливості світової агропродовольчої проблеми та її вплив на фізичне здоров’я населення - Реферат


Реферат на тему:
Суспільно-географічні особливості світової агропродовольчої проблеми та її вплив на фізичне здоров'я населення
Значна частина населення України і в ХХІ ст. не може придбати достатню кількість харчів для забезпечення фізіологічних потреб та отримати науково обґрунтовану добову кількість калорій. При цьому, головною проблемою є не відсутність продовольства взагалі, а бідність населення, яке витрачає понад 2/3 і більше місячного доходу на харчування. З етичної точки зору вважається, що отримання достатньої кількості продуктів відповідної якості є правом кожної людини. В цілому, у світі проблема продовольчої безпеки раніше асоціювалася лише з наявністю продовольства. Підхід змінився у 1980-х роках, коли стало очевидно, що не дивлячись на збільшення його запасів, чисельність голодуючих у світі не зменшувалась.
Згідно концепції недостатнього харчування виділяється 4 види неправильного харчування (Мейер, 1976): 1) переїдання; 2) вторинне недостатнє харчування; 3) дієтична незабезпеченість; 4) недоїдання. Останній є найнебезпечнішим видом, особливо для дітей, бо призводить до порушень у функціонуванні імунної системи, дистрофії, до впливу на розумовий, духовний і фізичний розвиток. За даними експертів ООН, за два останні десятиліття через недоїдання щорічно передчасно помирає близько 50 млн. чол. Найкритичніша ситуація з первинним недостатнім харчуванням склалась у 40 країнах з найнижчим рівнем економічного розвитку, розташованих у екваторіальній частині Африки та Південно-Східній Азії (Ефіопія, Сомалі, Чад, ЦАР, Нігер, Уганда, Камбоджа, Гаїті та ін.). Дефіцит продовольства і ефективних лікувальних препаратів у сучасному світі підривають здоров'я понад 1 млрд. чол., і безпосередньо загрожують майже 25% населення країн, що розвиваються, нормальним умовам життя та праці в них, та близько 5% населення у розвинутих країнах [Лукінов І.І. Продовольча безпека та її гострота у світовому вимірі // Економіка АПК. - 2001. - №4. - С. 33-36., с. 33]. Близько 150 млн. дітей (1/3 дітей, які живуть у країнах, що розвиваються) страждають від недоїдання. Найгірше харчуються діти у Північній Кореї (5% дітей до п'яти років), Бангладеш (48%), Непал, Індія, Ефіопія (47%), Камбоджа та Ємен.
Згідно А.Сена, споживання індивідів, сімей або соціальних груп залежить від того, що саме з їжі вони можуть придбати.
Тобто, домогосподарство вважається забезпеченим, при задоволенні потреб в їжі за рахунок харчів власного виробництва, закупівлі продуктів на ринку, отриманні продовольчих товарів у вигляді допомоги від батьків, рідних.
Однак варто відмітити, що самозабезпеченість (здатність країни виробляти все те, що вона споживає на внутрішньому ринку) не гарантує продовольчої безпеки, через наступні причини:
1. Продукування країною певної кількості необхідного продукту не гарантує його споживання всіма індивідами.
2. Самозабезпеченість країни у конкретний період не гарантує самозабезпечення за екстремальних (кризових, катастрофічних) ситуацій.
3. Дотримання такої політики призводить до значних витрат.
Прикладом вирішення продовольчої проблеми в окремо взятому регіоні може бути спільна аграрна політика (САП) країн Європейського Союзу. САП є одним з найважливіших, найдорожчих та найсуперечливіших трактувань понять Західна Європа та ЄС. Витрати на САП складають приблизно половину всього бюджету ЄС, а при залученні сюди і витрат Союзу на регіональну політику сільської місцевості питома вага ще вища [Україна на шляху до Європи. За ред. Хоффмана Л., Мьоллерс Ф. - К.: Фенікс, 2001. - С. 190-204., с. 190]. Автори допускають, якби Україна була членом ЄС, то вона б могла очікувати зиск від витрат на САП у розмірі близько 6 млрд. євро. Однак тут же зауважують:
а) будуть ті хто виграє (фермери - через підвищення цін на сільськогосподарську продукцію та інших форм підтримки), та ті хто програє від цих заходів (споживачі та платники податків);
б) значна частина витрат на САП фактично є фіксованими і при збільшенні виробництва сільськогосподарської продукції в Україні вони не збільшуватимуться (фермери ЄС отримують фіксовану погектарну плату) відносно пропорційну до врожайності зерна, але різну для країн-членів.
Спільна аграрна політика ЄС була започаткована наприкінці 50-х років Римським договором і повністю запроваджена після 1967 р., і полягає в тому, що Рада Міністрів кожного року визначає цільову ціну для відповідного виду продукції. Цільова ціна є верхньою межею цін всередині Євросоюзу, як правило, значно вища ціни світового ринку. Для запобігання дешевого імпорту, який би збивав цільову ціну, з усіх продуктів імпорту стягується мито у розмірі різниці між ціною світового ринку і цільовою ціною. За допомогою "перемінного мита" (перемінне, бо його розмір коливається у залежності від різниці між змінною ціною на світовому ринку та постійною цільовою ціною) конкурентоспроможність імпортної продукції допускається всередині об'єднання лише за умови, коли її ціна на внутрішньому ринку принаймні така ж, як і цільова.
Якщо ЄС виступає у ролі чистого імпортера, тоді імпортні мита не мають жодного впливу на внутрішню ціну, яка в цьому випадку знижується до ціни світового ринку. Для адекватного реагування на ці процеси встановлюється "інтервенційна ціна", що являє собою для аграрників цінову гарантію, найнижчу цінову межу. Офіційні інтервенційні установи в кожній з країн зобов'язані закуповувати пропоновану кількість відповідного продукту за інтервенційною ціною (єдина умова - відповідність продукту встановленим стандартам якості та дотримання певних адміністративних обмежень). Такі фізичні інтервенції запобігають падінню цін на внутрішньому ринку нижче рівня інтервенційної ціни. При вичерпуванні складських потужностей інтервенційні установи мусять експортувати закуплену кількість продукції, але продати його можна лише за ціною нижчою за інтервенційну (світовою), що призводить до значних збитків.
Для втримання ціни на внутрішньому ринку на рівні, вищому від рівня інтервенційної ціни застосовуються експортні субсидії. За кожну експортовану тонну продукції приватні торговці отримують субсидію, що дорівнює різниці між інтервенційною та світовою ціною. При цьому бюджет ЄС має збитки з кожної тонни на рівні зазначеної різниці.
Наслідком даних процесів є поява соціальних проблем - цінова підтримка обтяжує бюджетний прошарок населення, що і призвело до реформи Мак-Шеррі у 1992 році, що мала вагомі наслідки в ціновій підтримці. За три роки інтервенційні ціни були знижені майже на 30%. В результаті внутрішні ціни на зерно практично досягли рівня світових, а обсяги цінової підтримки для зерна значно скоротились.
Аналогічні перспективи стосуються і нових членів ЄС. Згідно рішення Єврокомісії (постанови цього інституту є обов'язковими для виконання і стають частиною національних законодавств) вони отримують тільки чверть аграрних дотацій, а 100% обсяг виплат для них планується тільки в 2014 році. До цього, починаючи із 2006 року,ЄС планує докорінно змінити САП: різко знизити об'єм прямих субсидій фермерам і переводити гроші у фонди регіонального розвитку для покращення інфраструктури сільських поселень і екологічного стану та удосконалення переробки сільськогосподарської продукції. І якщо Польща, Словаччина, Прибалтика планують отримувати дотації для своїх селян, то зміни в САП передбачають, щоб гроші господарства отримували не за валову продукцію, а за дотримання всіх норм стандартів (а вони значно вищі у нинішніх членів) та квот на виробництво зерна, м яса чи молока [3]. Введені стандарти в нових країнах членах досить жорсткі до місцевого виробництва, а низькі закупівельні ціни взагалі роблять сільське господарство збитковим. Все суворіше, ніж європейських країнах, і в торгівлі продуктами, а від цього потерпають дрібні виробники і селяни. Село розоряється, бо за такими євростандартами сільгосппродукція не витримує конкуренції. При вступі до ЄС сільському господарству цих країн обіцяли фонди і паралельно встановили квоти, бо в ЄС
Loading...

 
 

Цікаве