WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Країни Латинської Америки як об’єкт іноземних інвестицій - Реферат

Країни Латинської Америки як об’єкт іноземних інвестицій - Реферат

економіки в цілому, великою мірою залежить від іноземного капіталу.
Відчутною залишається питома вага сільського господарства в економіці країн Латинської Америки, хоча його частка у ВНП має тенденцію до зниження: в 1960 р. - 16,9%, 1970 р. - 13,8, 1955 р. - 12,0%. Сільське господарство також належить до галузей економіки, що визначають місце Латинської Америки в МПП. Цей регіон вирощує понад 6,5% світового виробництва пшениці, майже 15% кукурудзи, до 20% бавовни-волокна, понад 60% кави, майже 50% бананів, понад 15% м'яса, від 20 до 30% цукру-сирцю.
Головними статтями сільськогосподарського експорту залишаються банани, кава, бавовна, м'ясо, пшениця, цукор-сирець, цитрусові. І в той же час країни регіону, за винятком хіба що Аргентини, не забезпечують себе продуктами харчування. Частка імпорту продовольчих товарів залишається постійно високою: у 80- 90-ті роки сягає 35%. Дедалі зростаючу частку внутрішнього споживання доводиться задовольняти за рахунок імпорту.
Для сільського господарства, як і для інших галузей, притаманна нерівномірність у географічному розміщенні! Головна маса сільськогосподарської продукції, мало не 2/3 обсягу виробництва за вартістю, виробляється у країнах "великої трійки" - Бразилії, Мексиці, Аргентині. Ця нерівномірність підсилюється деформованим характером сільськогосподарського виробництва, зумовленим його залежністю від зовнішнього ринку. Відтак сформувалася однобока спеціалізація на експортних культурах, або, точніше, - на експортних виробництвах. Для Бразилії та Колумбії головною експортною сільськогосподарською культурою є кава, для Еквадору - банани, для Аргентини - продукція тваринництва та пшениця, для Уругваю - продукція тваринництва, для країн Центральної Америки - кава, банани, бавовна, для держав Карибського басейну - цукрова тростина, банани.
Сільське господарство в Латинській Америці дуже залежить від іноземних монополій, хоча земля у деяких країнах націоналізована. Тому цілком зрозумілим є широкий розмах аграрних реформ, але вони здійснюються в регіоні по-різному. В одних країнах - Мексиці, Болівії, Гватемалі, Чилі, Перу, Панамі - вони досить радикальні; в інших - Венесуелі, Еквадорі, Колумбії - мають обмежений характер; в окремих країнах - Бразилії, Гондурасі, Коста-Ріці, Аргентині, Уругваї та деяких інших - мають лише символічний характер. Та головним питанням, яким визначається характер і глибина перетворень в аграрному секторі, було й залишається питання перерозподілу земель, тобто обсягу експропріації латифундистської власності та рівень задоволення вимог селянства.
Для фінансової системи країн Латинської Америки притаманні деякі спільні характерні риси, зокрема такі, як переважання в більшості з них надходжень від непрямого оподаткування над доходами від прямих податків, значні асигнування бюджету багатьох країн, на економічні та соціальні цілі, перевищення бюджетних витрат над доходами, покриття дефіциту бюджету за рахунок додаткової емісії паперових грошей. Частина податкових надходжень збирається місцевими адміністраціями і не враховується бюджетом центральних урядів. Істотними статтями надходжень до бюджетів деяких країн - зокрема Аргентини, Болівії, Венесуели, Перу - є доходи від державної власності, а також від надання фінансових коштів, ліцензій та платних послуг приватному секторові - в Мексиці, Домініканській Республіці, Гондурасі, Перу, Еквадорі. Й ще особливість - поряд із щорічними бюджетами у деяких країнах складаються спеціальні рахунки капіталовкладень; у прибутковій частині таких рахунків відображаються надходження від державних кредитів, а у видатковій - платежі за основними статтями капіталовкладень держави. Характерною рисою бюджетів більшості країн є хронічний дефіцит. Постійно потерпає валютно-фінансова система і від інфляційних потрясінь.
Провідне становище в кредитній системі країн регіону належить центральним емісійним банкам. У цілому кредитна система Латинської Америки - це розгалужена й досить розвинута мережа банків, установ довгострокового кредитування, страхових агентств, структур взаємного кооперування та інших видів кредитування. Крім того, в латиноамериканських країнах діє мережа філіалів іноземних банків.
Зовнішньоекономічні зв'язки здійснюються країнами Латинської Америки через зовнішню торгівлю, валютно-фінансові й кредитні операції, міжнародні послуги, науково-технічне співробітництво, виробниче кооперування та інші форми економічних відносин.
Провідна роль зовнішньої торгівлі визначається її впливом на економічне зростання, а також тим, що товарний експорт залишається головним джерелом надходження іноземної валюти для всіх країн регіону, за винятком хіба що Мексики, для якої таким джерелом є переважно туризм, та Панами, валютні надходження якої на 40% формуються за рахунок експлуатації Панамського каналу.
Значення зовнішньої торгівлі особливо зростає в умовах структурних зрушень у торгівлі промисловими товарами, постійних коливань попиту і пропозиції, посилення впливу науково-технічного прогресу й основаних на його досягненнях нових технологій та іншихфакторів, серед яких не останнє місце належить прагненню до економічної самостійності. Великих надходжень сучасної техніки потребує індустріалізація. Завдяки зовнішній торгівлі забезпечуються поставки основних видів машинного обладнання, транспортних засобів, приладів, необхідних для нового будівництва та реконструкції старих галузей. Такі потреби в імпорті передбачають реалізацію певних видів продукції на зовнішньому ринку. Тому проблема експортної торгівлі не лише зберігає своє значення, а й набуває особливої актуальності.
Подібно до інших сфер економіки, зовнішня торгівля країн Латинської Америки має нерівномірний характер, імпортні запити здебільшого випереджають експортні можливості, а тому більша частина країн регіону часто потерпає від дефіциту торговельного балансу. У 70-ті - першій половині 80-х років постійний дефіцит торговельного балансу мали Бразилія, Коста-Ріка, Мексика, Гаїті, Домініканська Республіка, а також Барбадос та Ямайка. З активним сальдо за цей період зводила свою зовнішню торгівлю лише Венесуела. Та все-таки нерівномірність розвитку дається взйаки і в іншому. Друга половина 80-х років була більш сприятливою. Латинській Америці протягом 1986-1991 pp. вдавалося зберігати в цілому позитивне сальдо у зовнішній торгівлі.
В економічному розвиткові країн Латинської Америки значну роль відіграє зовнішнє фінансування, насамперед експорт у регіон розвинутими державами приватного капіталу та державного позичкового, капіталу. Залежний характер латиноамериканської економіки, що підтримується протягом десятиліть, спричинив слабкий розвиток головних галузей матеріального виробництва у Латинській Америці, а відтак - обмеженість внутрішніх джерел нагромадження та нагальну необхідність зовнішнього фінансування. Якщо експорт великими державами приватних капіталів до країн, що розвиваються, можна розглядати як традиційне явище, то експорт державного позичкового капіталу поширюється у 60- 70-ті роки. У 50-ті роки експорт до Латинської Америки державного позичкового капіталу був у півтора-два рази меншим за приватний капітал, а вже у 60-ті роки державний позичковий капітал значно перевищував приватний. У 70-ті роки головними експортерами державного позичкового капіталу до Латинської Америки були США, ФРН, Канада, Японія, хоча "піонером" у цій справі стала Великобританія ще в середині XIX ст.
Використана література:
1. Економіка зарубіжник країн / За ред. проф. А.С.Філіпенка. - К., 1998.
2. Світові інвестиції. - М., 2000.
3. Фінансовий словник-довідник. - К., 2002.
Loading...

 
 

Цікаве