WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Характеристика країн Єгипту та Аргентини - Курсова робота

Характеристика країн Єгипту та Аргентини - Курсова робота

В країні відомий ряд родовищ мідних руд – мідно-порфірового і молібден-мідно-порфірового типів (Бахо-де-ла-Алумбрера, загальні запаси 430 млн т руди). Родовища мідного залізняку знаходяться у провінціях Мендоса і Хуан,

Аргентина належить до числа країн, що володіють істотним мінерально-сировинним потенціалом молібдену. Вона диспонує 3,9% загальних і 7,2% підтверджених світових запасів молібдену. Підтверджені запаси цього металу в країні сконцентровані в двох родовищах молібден-міднопорфірового типу. Це велике родовище Ель-Пачон в провінції Хуан з підтвердженими запасами понад 100 тис.т, з вмістом молібдену в комплексних молібден-срібно-мідних рудах 0.015-0.016% і надвелике, також комплексне родовище Агуа-Ріка (провінція Катамарка) з підтвердженими запасами 385.9 тис. т, з вмістом молібдену в молібден-золото-мідних рудах 0.028-0.032%.

Родовища свинцево-цинкових руд пов'язані з ранньопалеозойськими інтрузіями гранітів - родовище Агілар, провінція Жужуй. Вольфрам. Запаси вольфрамових руд зосереджені головним чином в численних дрібних родовищах, найбільше з яких Лос-Кондорес (запаси 3 тис. т WO3).

За запасами берилію Аргентина займає 2-е місце в Лат. Америці (після Бразилії, 1999). Родовища останнього зосереджені в пегматитах кристалічного фундаменту в Лас-Тапьяс (загальні запаси 30 тис. т), Лас-Паломас, Ла-Есмеральда та ін. З пегматитами пов'язані також родовища танталових і ніобієвих руд в сьєррах Пампи.

У Аргентини є також родов. бариту (Орхета, Діаманте), флюориту (Ноласько, Ільда), сірки (Серро-Тустле, Оверо, Пуенче), боратів (Порвенір, Бланкіта), азбесту (Ірма, Тереса, Сусана), слюди (Катамарка, Абундансія ), олова.

Населення

Населення Аргентини сфомувалось під впливом імміграції. До початку 16 століття країну населяли американські індіанці. На північному заході жили діагіти та кечуа. Вони були осілими, займались різними ремеслами, будували мости та дороги, знали іригацію. На північному сході жили гуарані, які займались землеробством. На сході, у Пампі, проживали кочові народи гарруа та керанді (інші назви: хет та пуельче). Патагонію населяли племена арауканів, теуельче та алакалуфів. Вони займались торгівлею шкірами та тканиною. На архіпелазі Вогняна Земля жили она та ямана, які були мисливцями та риболовами.

На середину 16 століття чисельність індіанців становила юлизько 340 тис. осіб. В цей час почалась іспанська колонізація Аргентини. Конкістадори винищували індіанців і до середини XX ст. вони лишились тільки в найвіддаленіших кутках країни: на північному заході (у провінціях Жужуй та Сальта), півночі (провінція Формоса) та півдні (Патагонія та Вогняна Земля). Іспанська колонізація йшла трьома напрямками: північно-західним із Болівії та Перу, західним із Чилі, східним від Атлантичного океану.

У провінції Санта-Крус існувала резервація народу теуельче. На середину 1960-их років її чисельність становила всього 50 осіб. Деякі народи винищувались масово і їх кількість стрімко скорочувалась майже до сьогодення. Так алакалуфів на початок XX ст. лишилось всього 500 осіб, а на 1957 рік — вже 60 осіб. Чисельність народу ямана в 1938 році складала 24 особи, а на 1967 рік всього 5 осіб; народу она — в 1880 році 2 000 осіб, а в 1967 році всього 2 особи.

Іммігранти засновували нові міста. Так серед перших поселень з'явились Сантьяго-дель-Естеро (1550 рік), Мендоса (1560 рік), Сан-Хуан (1562 рік), Тукуман (1565 рік), Сальта (1582 рік). На середину XVIII ст. іспанців вже було 382 тис. осіб, в 1810 році — 446 тис. В основному вони заселяли північно-західні та західні регіони. Займались землеробством, ремісництвом, торгівлею з Перу. Свої поселення засновували також єзуїти — на півночі та північному сході, де вони створювали місії. Іспанці, що оселились на сході країни і асимілювали індіанців поступово набували певних етнічних відмінностей. Цих метисів почали називати гаучо. Вони займались мисливством, мали свої відмінні ознаки в одязі — пончо, сомбреро, чоботи з кінської шкіри, носили довгий ніж факон, ласо. Серед чоловіків проводились перегони на конях, конкурси співу та гри на гітрі серед паядорів.

Ядро сучасних аргентинців сформували креоли, нащадки іспанців та індіанців, що ними асимілювались. В часи іспанської колонізації в'їзд іноземців був заборонений, дозвіл отримували тільки ті, хто жив у Іспанії більше 5 років. З 1812 року відкрився вільний в'їзд населння. В часи незалежності був створений департамент імміграції з філіалами в європейських країнах. 1876 року був прийнятий закон про імміграцію, який передбачав пільги в'їжджаючим до країни, оплачувався проїзд з Європи, надавався кредит на землю. Повний облік іммігрантів ведеться з 1857 року. До 1940 року до Аргентини в'їхало 7 млн. осіб, за цими показниками вона посідала 4 місце в Америці після США, Канади та Бразилії. Найбільше іммігрантів приїжджали із Італії (3 млн. осіб, 40 %; вони селились в сільській місцевості) та іспанці (2 млн. осіб, 30 %; селились у містах). В країні селились також французи (239 тис. осіб), поляки (180 тис. осіб), євреї, данці, шведи, а також вихідці із Росії (росіяни, українці, білоруси, російські німці; селились в провінції Ентре-Ріос).

Аргентина поділяється на двадцять три провінції (ісп. provincias, однина: provincia) і один федеральний округ (Capital de la Repblica або Capital de la Nacin, неофіційно Capital Federal). Федеральний округ і провінції мають свої власні конституції, але існують під федеральною системою. Провінції у свою чергу поділяються на департаменти (ісп. departamentos, однина: departamento), за винятком провінції Буенос-Айрес, яка роділяється на "підрозділи" partidos.

Сучасна економіка: загальна характеристика господарства

Сучасна Аргентина — індустріально-аграрна країна. Основні галузі економіки: харчова, автомобільна, текстильна, хімічна та нафтохімічна, металургійна. Основний транспорт — залізничний, автомобільний, морський. Всі провінції Аргентини пов'язані мережею залізниць, загальна протяжність яких становить 34,4 тис. км. Істотну роль відіграє водний транспорт. У країні функціонують 7 великих і 30 дрібних портів. Одним з найбільших портів Латинської Америки залишається Буенос-Айрес, через який здійснюється 4/5 всіх океанських перевезень. Великі морські порти: Росаріо, Ла-Плата. Естуарій Ла-Плата і впадаючі в нього ріки Парана, Уругвай і Парагвай утворюють систему судноплавних шляхів протяжністю бл. 3000 км.

Внутрішні і міжнародні повітряні перевезення здійснюються переважно національною авіакомпанією "Аеролінеас аргентинас", яку контролює іспанська компанія "Іберія ерлайнз". Основний центр повітряного сполучення — столиця країни; в межах аґломерації Великого Буенос-Айреса знаходиться міжнародний аеропорт Есейса і дев'ять більш дрібних аеропортів, обслуговуючих внутрішні лінії.

За даними [Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation, U.S.A., 2001]:ВВП — $ 306,2 млрд Темп зростання ВВП — 3,9 %. ВВП на душу населення — $8475. Прямі закордонні інвестиції — $ 4,3 млрд Імпорт — $ 38,3 млрд (г.ч. Бразилія — 22,6 %; США — 19,4 %;Німеччина — 6,0 %; Франція — 5,1 %; Італія — 5,1 %). Експорт — $ 31,4 млрд (г.ч. Бразилія — 30,3 %; США — 8,1 %; Китай — 6,7 %; Нідерланди — 4,2 %; Уругвай — 3,2 %).

У розвитку господарства Аргентини виразно виділяється 7 послідовних періодів: створення натурального господарства (16-18 ст.); формування загальнонаціональної економіки (кінець 18 ст. — 1860); етап переважного експорту зерна і худоби (1860—1930); створення промислової бази в містах (1930—1945); проголошений Пероном розвиток економіки з опорою переважно на внутрішні ресурси і перебудова економіки при провідній ролі держави (1945—1975); фаза економічної нестабільності в період військової диктатури (1976—1983); нарешті, фаза поступової стабілізації економіки і її структурної перебудови, направленої на розвиток ринкових відносин. Географічна різноманітність і багатство природних ресурсів створюють сприятливі умови для розвитку господарства Аргентини. Вона першою з латиноамериканських країн створила сучасну потужну індустріальну базу. Обробна промисловість займає важливе місце в господарстві країни, забезпечуючи 20 % ВВП.

В обробній промисловості домінує важка промисловість; однак традиційні галузі легкої і особливо харчової промисловості займають як і раніше важливе місце і мають експортне значення. Біля 2/3 промислової продукції виготовляється в районі Буенос-Айреса; тут зосереджені підприємства нафтопереробної, металобробної, харчової промисловості, а також виробництво тканин, електротехнічного і електронного обладнання, транспортного обладнання, цементу, шин, хімічні і фармацевтичні підприємства. З інших промислових центрів найбільше значення мають Кордова, де знаходяться великі автомобільні і сталеливарні заводи; Мендоса — центр харчової промисловості і машинобудування; Росаріо — металургійне, нафтопереробне і хімічне виробництво, харчова промисловість; Санта-Фе — автомобільна, сталеливарна, станкобудівна, целюлозно-паперова і харчова промисловість. Найбільші діаспорні утворення — українська і єврейська общини.

Loading...

 
 

Цікаве