WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІноземна мова - Англійська, Німецька та інші → Особливості тавтологічних зворотів в арамейській поезії - Реферат

Особливості тавтологічних зворотів в арамейській поезії - Реферат

Отже, зворот „на віки віків" – один з унікальних зразків арамейської тавтології, що гармонійно увійшов в давньогрецьку мову еліністичного періоду, а через неї – до багатьох мов народів Європи через переклади Біблії. Чому саме цей вислів, попри його граматичну „незграбність" в лінгвістичному контексті індоєвропейських мов, був запозичений шляхом калькування? На основі зроблених нами спостережень ми можемо зробити висновок, що причина полягає в тому, що перекладачі Старого Заповіту, які створювали Септуагінту, вбачали в ньому найбільш вдалу форму вираження ідеї абсолютного часу. Давньогрецький переклад був взірцем (а подекуди і єдиним джерелом) для створення перекладу Біблії на латинь, а потім і на мови європейських народів. Вплив Септуагінти позначився і на таких стародавніх перекладах, як коптський, сирійський, вірменський, грузинський, що були зроблені в період між II та VI ст.

Оскільки в Новому Заповіті ідея двох віків – „нинішнього" та „майбутнього" надзвичайно яскраво виражена, ми можемо зробити висновок, що ця концепція була поширена в іудаїзмі греко-римського періоду.[8] Про це свідчать і численні вживання термінів „вік нинішній" та „вік майбутній" в мідрашах.[9] Але все ж таки про теологічну мотивацію ми говоримо здебільшого як про фактор збереження та адаптації цього тавтологічного звороту в індоєвропейських мовах, що був засвоєний завдяки Біблії.

Тавтології „з роду в рід", „день у день" та їх біблійні прототипи. Ці тавтологічні звороти також належать до біблеїзмів в українській мові. Однак вони, на відміну від ідіоми „на віки вічні", не були механічно кальковані. Такі вислови були адаптовані відповідними типами синтаксичних конструкцій в українській мові (як і в інший європейських мовах), в яку вони увійшли через переклад Біблії. В українській мові ці вислови пройшли процес трансформації та були засвоєні через старослов'янський переклад Біблії. Тому сучасний переклад Біблії І. Огієнка передає їх під впливом вікової традиції, що була навіяна старослов'янським перекладом: „изъ рода в родъ" тут стало „з роду в рід".

Як бачимо, засвоєння біблеїзмів старослов'янською мовою (а через неї і українською) здійснюється за правилами керування: прийменник „з" в сполученні з іменником „рід" в родовому відмінку вказують на локацію, з якої предмет виходить; а применник „в" з іменником у називному відмінку показують напрямок його руху. Така синтаксична конструкція цілком логічна і граматично правильна. Цей вислів теж був засвоєний українською мовою з Біблії.[10] Він також зустрічається в багатьох індоєвропейських мовах, де також виявляє ознаки мовної адаптації.[11]

Але слід зауважити, що її біблійний (давньоєврейський) прототип виглядає дещо інакше: לדור ודור/lədr wadr – „до роду і роду", מדר דר/midōr dōr „із роду роду", לדר דר/lədōr dōr – „до роду роду". Як бачимо, в давньоєврейській мові повторювані в тавтології слова не потребуть керування: вони просто повторюються або з'єднуються сполучником ו/wə- („і").[12] В арамейській мові таргумів цей зворот інколи має подібну форму: לכל דר דר/ləḵāl dār dār – „на кожний рід рід", іноді ж втрачає форму тавтології взагалі מדרי עלמא/midār 'ālmā(') – „від родів віку". В останньому випадку знову використовується генетивна конструкція, подібна до „віки віків": „роди віку". Цей факт ще раз свідчить про більшу поширеність саме генетивних конструкцій в ідіомах арамейської мови, ніж в давньоєврейської. Саме в такий спосіб тут виражалась ідея абсолютного.

Те ж саме можна сказати про ще один тавтологічний зворот, що завдяки Біблії увійшов до багатьох європейських мов – „день у день". Він зустрічається в 9-ти текстах Старого Заповіту (Бут. 39:10; Вих. 16:5; Пс. 61:9; 68:20; Пр.8:30, 34; Іс. 58:2; Єз.4:6). Тут він має форму простої тавтології, в якій повторюються два слова без керування: יום יום/ym ym – „день день". В арамейських перекладах він має здебільшого абсолютно ідентичну оригіналу форму (יום יום/ym ym). Така тавтологія, що має редуплікативний характер, не є прийнятною для європейських мов, тому передається в перекладах довільно. До того ж, ніяких теологічних асоціацій з цим висловом не пов'язано, тому перекладачі Септуагінти не турбувалися про буквальний переклад цього тавтологічного звороту. Септуагінта – найбільш впливовий стародавній переклад – передає його відповідно до вимог давньогрецької граматики: kaqV h`me,ran eivj h`me,ran та kata, h`me,ra eivj h`me,ra – „з дня у день". Подібним чином він передається у мовах європейських народів – згідно з їх граматичними та синтаксичними нормами.

Отже, біблійні тавтології, що були запозичені мовами багатьох європейських народів, як правило, зазнали процесу трансформації. Виняток становлять лише ті тавтології, які були пов'язані з певними теологічними ідеями.

Складні тавтологічні звороти в поезії таргумів. Складні тавтологічні звороти арамейської поезії не були адаптовані в мовах народів Європи, на відміну від розглянутого вище виразу „на віки віків". Септуагінта, як найавторитетніший стародавній переклад Старого Заповіту, що справив значний вплив на інші переклади, не калькує ці тавтології, а замінює їх відповідними поетичними засобами. Ці звороти не увійшли до перекладів Біблії на коптську, сирійську, латинську, вірменську та грузинську мови через те, що цей процес здійснювався з давньоєврейського тексту (або з Септуагінти), а не з таргумів.

Більш рельєфно роль літературних форм (в тому числі тавтологій) відображається в процесі їх трансформації в стародавніх перекладах. Особливо це стосується таргумів – перекладів (швидше парафразів) Біблії на арамейську мову. Арамейська мова є близькою за лексикою, морфологією та синтаксисом до давньоєврейської і належить до сім'ї семітських мов. Але найбільший інтерес для нас ці переклади становлять тому, що більшість з них (крім таргума Онкелоса) є унікальними зразками риторичної інтерпретації біблійного тексту. Вони були призначені для дублювання читання Святого Письма мовою оригіналу під час літургії, перекладаючи і одночасно роз'яснюючи священний текст для слухачів [Archibald Duff. A History of the Religion of Judaism 500 to 200 B.C. London, 1911. P. 209-210. А також: Paul V.M. Flesher. The Targumim // Judaism in Late Antiquity. Ed. by Jacob Neusner. Part I: TheLiterary and Archaelogical Sources. Leiden-New York-Koln, 1995. P. 40.].

Таргуми виявляють стійку тенденцію збереження поетичних засобів оригінального давньоєврейського твору. Ритміко-синтаксичні та структурні особливості давньоєврейського вірша залишаються при цьому майже без змін в такому буквальному перекладі як таргум Онкелоса. Багаті на глоси, риторичні вставки та доповнення таргуми Неофіті І та Псевдо-Йонатан дуже вільно передають текст оригіналу, фактично використовуючи вже засоби арамеомовної єврейської поезії іншої історичної доби. Автори двох останніх таргумів не вбачали необхідності ретельного збереження архітектоніки оригіналу, оскільки основне їх завдання було передати поетичний пафос, тому переосмислення та вільна інтерпретація оригінальної поезії, доповнення її потрібними (з погляду перекладача) деталями не перешкоджало цій меті. Нас цікавить наповнення її новими тавтологічними зворотами, більш складними за структурою, ніж у тексті оригіналу. Воно спостерігається навіть у такому „буквальному" таргумі, як Онкелос, що свідчить про надзвичану поширеність їх в арамейській поезії доби пізньої античності.

Коротко зауважимо деякі особливості давньоєврейськї поезії. Давньоєврейський вірш мав паралельну структуру (здебільшого – з двох рядків), в якій головне – смислове співвіднесення поетичних рядків, що може бути охарактеризоване як синонімічні, синтетичні аба антитетичні відношення. Тобто другий рядок або виражає ту ж саму думку, що й перший, але іншими словами, або доповнює ідею першого рядка, або ж висловлює протилежну тезу. Існують і інші, менш поширені різновиди паралельних віршів (емблематичний, ступінчатий, хіастичний та „Янус"-параллелізм), які ми не можемо детальніше розглянути в цій статті через обмеження теми нашого дослідження.[13] Давньоєврейська поезія, як і споріднені з нею стародавні поетичні традиції – аккадська, шумерська, угарітська та єгипетська, – має ритмічну структуру (як правило, рядок з 4 строф, що об'єднуються в 2 колони), але поняття рими відоме їй дуже мало.[14]

У перекладі Пісні Мойсея (Вих. 15:1-18) – переможного гімну Богу Ізраїля Ягве на честь надприродної загибелі єгипетського війська у водах Очеретяного моря – спостерігається використання таких тавтологій.[15] Цей гімн є одним з найдавніших зразків біблійної поезії. Спочатку ми розглянемо текст першого куплету, що скадається з двох рядків (віршів) в давньоєврейському тексті (за поділом С. Геллера)[16] та його переклад в таргумі Онкелоса. Огласовки давньоєврейського тексту та арамейського перекладу передаються відповідно до масоретської традиції, знаки ж цезури будуть розміщено у транскрипції.[17]

אשירה ליהוה כי־גאה גאה

'āšr ləyhwh // kgā'ō ġā'ā

סוס ורכבו רמה בים

ss wəroḵb / rām bayyām

Я співатиму Ягве, бо Він високо піднісся:

Коня і колісницю його кинув у море!

Метрична структура куплета така: 4:4 (2:2: :2:2), тобто 4 колона в 2-х віршах. Граматичні одиниці співпадають з ритмічними, тобто діє принцип один колон – два склади: 4:4 (2:2: :2:2). Але перш за все нас цікавить наявність тавтології ( в перекладі вона не передається): כי־גאה גאה/ kgā'ō ġā'ā – „бо величатися звеличився". Це так звана конструкція „абсолютний інфінітив + особова форма дієслова". Більшість дослідників вважає такий тип дієслівної тавтології способом підсилення дії. В такій конструкції дієслово в формі абсолютного інфінітива „підсилює дієслово в означеній формі" [Bruce K. Waltke & M. O'Connor. An Introduction to Biblical Hebrew Syntax. Winona Lake, Indiane, 1990. – P. 581.]. В таргумі Онкелоса ж тавтологічний зворот такого типу не вживається, натомість ми маємо іншу, більш складну конструкцію, яку розглянемо нижче.

Loading...

 
 

Цікаве