WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІноземна мова - Англійська, Німецька та інші → Особливості тавтологічних зворотів в арамейській поезії - Реферат

Особливості тавтологічних зворотів в арамейській поезії - Реферат

Реферат на тему:

Особливості тавтологічних зворотів в арамейській поезії

Вивчаючи проблему тавтологічних зворотів в українській мові, ми зустрічаємо не так багато тавтологій, що були запозичені з інших мов. Головним чином, це біблеїзми – звороти, що увійшли до української мови через Біблію. Проте біблійні тавтології ввійшли не тільки до української мови, а й до мов багатьох народів, що історично сповідують християнство (переважно, це мови індоєвропейської сім'ї). Цікаво зауважити той факт, що процес адаптації біблійних тавтологій в різних мовах відбувається майже однаково: одні звороти просто калькуються, інші – зазнають трансформації. В цій статті ми розглянемо обидва типи тавтологічних зворотів.

Слід зауважити, що в деяких випадках процес трансформації проходив кілька етапів: з давньоєврейської мови вони були перекладені на арамейську, з арамейської – на давньогрецьку, з давньогрецької – на старослов'янську, а потім – на українську. Однак, пройшовши такий складний процес, ці тавтології не адаптувались за допомогою відповідних мовних засобів, а калькувались. Такою тавтологією є вираз „на віки віків", що виглядає дещо абсурдно з точки зору граматичної конструкції: виходить, що віки належать вікам. Причини, чому ці звороти не зазнали мовної адаптації (до того ж, не тільки в українській мові), ми спробуємо з'ясувати.

Вивчаючи арамейську поезію (точніше – арамейські переклади біблійної поезії, що містять багато самобутніх елементів), я неодноразово звертав увагу на надзвичайно різноманітне і часте використання тавтологій. Ці тавтології інколи дуже важко перекласти на будь-яку індоєвропейську мову, і якщо вираз „на віки вічні" знайшов відображення в грецькій мові, а через неї в латинській[1] та інших європейських мовах, то більшість тавтологічних конструкцій довелось би передавати шляхом парафразування. Проте вплив арамейських тавтологій на мови народів християнського світу все ж обмежений, тому маємо намір розглянути ці тавтологічні конструкції як феноменальне мовне явище, що має свою власну цінність, незалежно від впливу на індоєвропейські мови.

Арамейська мова є однією з найдавніших відомих мов, що залишили по собі численні пам'ятки писемності. Оскільки вона належить до однієї групи з аккадською мовою, то арамеомовні документи писалися клинописом, з якого потім сформувалось власне арамейське консонантне письмо, яке згодом витіснило палеоєврейське. Арамейська мова набула особливого поширення на Близькому Сході ще в добу Ново-Вавилонського царства (612-539 рр. до н.е.), а добу могутньої імперії Ахеменідів (539-331 рр. до н.е.) вона мала статус офіційної мови перських правителів. Саме в цей період деякі уривки арамейською мовою були включені до Старого Заповіту (головним чином у Книзі Ездри та Даниїла). Лише починаючи з кінця IV ст до н.е., вона витісняється грецькою, але залишає статус lingua franca аж до епохи арабських завоювань (VII ст.).

Особливу зацікавленість для філологів, істориків та богословів становлять так звані таргуми – перклади Старого Заповіту арамейською мовою, що були створені в період між I ст. до н.е. та V ст. н.е. Ці арамейські переклади мали, перш за все, літургічне призначення: вони дублювали читання Тори давньоєврейською мовою в синагозі більш доступною в той час арамейською мовою. Треба зазначити, що давньоєврейська мова в той час не була забута (свідоцтво тому – текст Мішни[2]), проте арамейська була більш уживаною і зрозумілою, саме тому почали виникати переклади Старого Заповіту – таргуми. Перші таргуми, зразки яких представлені, головним чином невеликими фрагментами з текстів Кумрану (4QtgLev [4Qtg 156]), були буквальними, тип перекладу тут дуже нагадував грецьку Септуагінту.[3] Пізніше в текст таргумів почали активно вставляти як невеликі глоси, так і цілі коментарі, а подекуди і уривки молитов. Такий тип таргумів часто називають парафразами, він більш притаманний так званим Палестинським таргумам. Ці таргуми нагадують конспект проповіді, складеної на основі послідовного прочитання біблійного тексту.

Така особливість вживання арамейської мови й обумовила специфіку таргумів: наявність багатьох вставок, ремарок, пояснень риторичного характеру. Як підкреслює А. Дафф, таргуми були пам'яткою стародавньої проповідницької традиції, оскільки проповіді в той час промовлялись арамейською або сирійською мовами [Duff Archibald. A History of the Religion of Judaism 500 to 200 B.C. London, 1911.- P. 209, 210.]. Зауважимо, що проповідь у ті часи була при'язана до біблійного тексту і являла собою, здебільшого, коментар на нього. Особливий інтерес для нас складають переклади біблійної поезії, де з'являються численні тавтологічні звороти, що не калькують оригінал, а є елементами арамейської поетичної традиції, введеними в текст перекладу.

Тавтологічний зворот „на віки віків". Що стосується згаданого тавтологічного звороту, то він увійшов до української завдяки калькуванню біблеїзмів з грецької мови в добу елінізму (III ст. до н.е. – VI ст. н.е.). Старослов'янський переклад Біблії було зроблено з грецького тексту Старого Заповіту (Септуагінти) та Нового Заповіту. Септуагінта – це, як відомо, переклад старозаповінтих книг з давньоєврейскої мови на грецьку (койне), що почав функціонувати між III та II ст. до н.е. в Олександрії Єгипетській. Новий Заповіт також написаний діалектом койне в I ст. н.е. Тому на відміну від классичних грецьких текстів, обидва джерела містять чимало гебраїзмів та арамеїзмів – не тільки запозичень, а й калькованих виразів та словосполучень. Тавтологічний зворот eivj to.n aivw/na tou/ aivw/noj („на віки віків") і його варіанти відсутні в грецькій мові класичного періоду [Thayer's Greek-English Lexicon of the New Testasment. By Joseph H. Thayer. Grand Rapids, Michigan, 1997.- P.18-20.], його можна знайти лише в текстах койне, що зазнали впливу арамейської мови – в Септуагінті (25 випадків), Новому Заповіті (18 випадків) та в деяких апокрифах.

Більшість випадків перекладу давньоєврейського вислову „на віки" (в різних формах) за допомогою Септуагінти не виявляють послідовності у калькуванні оригіналу. Іноді перекладач намагається відтворювати первинну форму засобами давньогрецької мови, іноді – передає її вільно, найчастіше ж він калькує поширений арамейський тавтологічний зворот לעולי עלמיא/lә'lm 'ālmayyā(') – „на віки віків". Таке часте вживання цього тавтологічного звороту в цьому стародавньому перекладі Старого Заповіту можемо пояснити тим, що вплив арамеїзмів в середовищі грекомовних євреїв Египту був надзвичайно великий через постійні контакти з арамеомовними євреями Палестини. Крім того, як ми побачимо це далі, тавтологія „на віки віків" мала ще й світоглядний аспект, який став одним з головних чинників її поширення та збереження.

До того ж, арамейські тавтологічні звороти відрізняються за своєю конструкцією, скажімо, від тавтологічних зворотів в українській мові, де вони виглядають цілком „логічними": це або повтори однокорінних слів (рано-пораненьку, діл-долина, та ін.), або сполучення дієслова з похідним від нього іменником (мости мостити, шумом шуміти, в сурми сурмити та ін.). Тобто, головним засобом експресії в таких конструкціях виступає повтор як засіб експресії. Арамейська ж поезія використовує інші типи поєднання слів: генетивні відношення між словами-синонімами, поєднання двох однакових дієслів в інфінітиві та особовій формі, повтор двох однакових іменників, один з яких має при собі прийменник[4] та ін. Інакше кажучи, іменникові тавтологічні звороти тут будуються не лише на основі повтору, а й шляхом співвіднесення обох частин тавтології. Але керування як вид підрядного зв'язку відіграє тут вторинну роль, воно може бути відсутнє взагалі. Саме тому при синтаксичному аналізі арамейських словосполучень вони видаються дещо абсурдними.

Одним із прикладів тавтологічного звороту, в якому поєднуються два іменники у множині в генетивній конструкції, є вислів на віки віків. Він складаться з префікса-прийменника ל/lә- „на", „до", а також слова עלם /'ālam – „вік", „всесвіт" у множині, яке має роль генетива з таким же іменником у множині, але в емфатичній формі.[5] Буквальний переклад цього вислову звучав би так: на віки [тих] віків. Під тими віками (означений іменник у множині) розуміється незмінний вічний плин часу, що характерний для майбутнього Царства Бога. В з'язку з цим виникає запитання: а до чого тут ще одні віки, які належать тим, незмінним вікам?

Припускаємо, що ця ідіома пов'язана з певними світоглядними аспектами, а саме з уявленнями про два віки (עלמיא/'ālmayyā' відповідник давньоєврейськогоעולמים /'lāmm в мідрашах) – „вік нинішній" та „вік майбутній". Під першим мається на увазі плин часу нашого світу, він обмежений та має кінець. Другий – це позначення часу майбутнього Царства Бога, де вічність заступає місце плинності. Вислів „на віки [тих] віків" може означати усю сукупність часу, і плинного, і вічного, його абсолют. Тобто, генетив у тавтології виступає засобом вираження ідеї абсолюту. Така тавтологія, швидше за все, і була породжена світоглядним аспектом.

Ця думка підтверджується тим фактом, що в давньоєврейській мові, представленій текстом Старого Заповіту, саме така форма тавтологічного звороту не зустрічається (окрім Дан. 7:18), оскільки концепція тут не виражена так яскраво, як в Новому Заповіті та мідрашах.[6] Проте ідея двох віків як двох вимірів часу поширюється й на пророчі книги Старого Заповіту,[7] але все ж не сформульована так чітко, як в ранньохристиянських писаннях, таргумах та мідрашах. В Книзі пророка Ісаї зустрічається єдиний в усьому Старому Заповіті тавтологічний вираз, що містить ідею багатьох віків (Іс. 45:17). Ці конструкції можна було б назвати смисловою тавтологією, оскільки вони не складаються з двох однакових слів, а використовують синоніми.

Крім того, існує не тавтологічна формула вираження ідеї абсолютного часу: לעלם /lə'ōlām – „на вік" (Бут. 3:22; 6:3; Вих. 3:15; Лев. 25:46; Йов. 7:16; Іс. 34:10 та ін.). Проте автор Септуагінти намагається уподібнювати свій стиль смисловій тавтології і перекладає цей вислів як eivj to.n aivw/na cro,non – „на віки часу" або eivj to.n aivw/na – „на віки". Тут можна виявити не тільки мотиви арамейської, а й давньоєврейської тавтології. Єдиний же випадок, коли в Септуагінті вживається калька арамейського вислову „на віки віків", ми бачимо в перекладі Псалма 51:11, де давньоєврейський зворот עולם ועד/'lām wā'ed – „вік і час", передається як eivj to.n aivw/na tou/ aivw/noj – „на віки віку".

Loading...

 
 

Цікаве