WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІноземна мова - Англійська, Німецька та інші → Текстові комп’ютерні редактори на заняттях англійської мови - Реферат

Текстові комп’ютерні редактори на заняттях англійської мови - Реферат

Портрет Миколи Куліша одеського періоду виразно й з гумором намалював Юрій Смолич. Описуючи свою зустріч з ним, що сталася 1924 року, Смолич згадував: "Куліш виявився ...не таким вже й молодим – мав добрі вуса і виглядав за тридцять років. Зодягнутий був у довгу білу сорочку, підперезану тонким очкуром, та галіфе хакі у стоптані чоботи. Професією – вчитель.

– Куліш, – рекомендувався він. – Микола, – додав по короткій паузі і якось хмикнув собі у вуса, – щоб, бува, не сплутали з Паньком Кулішем: той давно вмер, а я ще живий, той був з панків, а я – з мужиків, той був письменник, а я тільки так собі... маракаю...

Видно було, що він ніяковіє і, як усі соромливі люди, гнівається на себе самого за свою сором'язливість, а щоб її якось заховати, – костричиться".

Перебування в Одесі внесло у літературний розвиток М.Куліша нові якості та нюанси. Він стає членом письменницької спілки "Гарт", відвідує засідання її художньо-літературної студії, стежить за мистецькою динамікою в Україні. Саме в Одесі, незважаючи на величезну зайнятість, Куліш закінчує п'єсу "97" і з маловідомого літератора стає знаменитим драматургом. Про нього пишуть провідні митці, літературознавці, журнали, газети. Про нього говорять на творчих вечорах і у державних колах. До нього звертаються режисери, театри, актори.

Феноменальний успіх драми "97", що була поставлена у Харкові восени 1924 року, сприяє тому, що керівництво "Гарту" ставить питання про переїзд Миколи Куліша до столиці України. Й з кінця літа 1925 року драматург живе і працює у Харкові.

Олешки, Одеса, Харків – такою є географія становлення літературного таланту М.Г.Куліша. Харкову у цьому ланцюжку належить найвагоміша роль.

У столиці Куліш опинився в центрі духовно-творчого буття. Видатне письменницьке оточення – М.Хвильовий, Г.Епік, Остап Вишня, Ю.Яновський, П.Тичина, І. Дніпровський, дружні й творчі контакти з якими збагачували його художній світогляд. Літературні читання, зустрічі, бесіди. Безпосереднє знайомство з представниками різноманітних мистецьких й художніх напрямків, течій. Плідна багаторічна співпраця з трупою театру "Березіль" та його режисером-концептуалістом Лесем Курбасом. Пошук своєї мистецької позиції, власної художньої індивідуальності, полеміка з лідерами інших літературних орієнтацій, напружене дослідження життєвих явищ і тенденцій.

Ім'я та постать Миколи Куліша швидко набирають ваги. Він стає однією з центральних постатей літературно-художнього процесу в Україні та безумовно головною постаттю в українській драматургії 20-х – початку 30-х років ХХ століття. Його п'єси виставляються театрами різних стилів та уподобань. Навколо його творів спалахують дискусії – завзяті, емоційні, різкі. Його персонажі виходять за межі суто літературних образів й осмислюються найбільш проникливими сучасниками як символи доби українського Ренесансу.

Навколо М.Куліша групуються письменники. Вони цінують у ньому самобутність думки, свіжість погляду на оточуючі процеси, вміння відстоювати власні переконання. Вони визнають у ньому одного з найталановитіших, найяскравіших українських драматургів. Куліша обирають другим президентом ВАПЛІТЕ. Він входить до складу редколегії провідного літературного часопису України "Червоний шлях", друкується у популярному альманасі "Літературний ярмарок", виступає з полемічними статтями, зустрічається зі своїми читачами й глядачами.

У харківський період талант Миколи Куліша піднявся на найвищий щабель свого розвитку. В цей час його знала вся Україна. Він створює п'єси "Народний Малахій", "Патетична соната", "Маклена Граса", що стали новим словом не тільки в українській драматургії, а й у художньому мисленні європейських літератур.

На межі 20-их - 30-их років для М.Куліша настають важкі, трагічні часи. Його твори, більшість з яких користувалися неабиякою популярністю, зазнають як політичної, так й естетичної критики. Його ім'я роблять символом негативних тенденцій в українській літературі. Куліша починають звинувачувати у скептичному тлумаченні сучасності. Йому закидають, що його п'єси сповнені ідеологічних вад, що вони зводять наклеп на радянську дійсність. Нові твори драматурга викликають виключно різкі, недоброзичливі рецензії та відгуки. Після прем'єри п'єси "Маклена Граса" й різкого несприйняття вистави офіційною критикою М.Куліш доходить висновку: "Я розумію це так, що взято курс на знищення мене як художника".

Проти нього спрямовується ідеологічна кампанія, у процесі якої стверджується, що з революційних позицій драми "97" Куліш перейшов на ворожі засади п'єс "Народний Малахій", "Мина Мазайло", "Патетична соната". Вона призвела до того, що на першому всесоюзному з'їзді радянських письменників (17 серпня - 1 вересня 1934 року) відбулося офіційне закріплення за Миколою Кулішем статусу буржуазно-націоналістичного драматурга. І.Ю.Кулик у своєму виступі на з'їзді говорив про М.Г.Куліша як про митця, "більшість п'єс якого відверто націоналістичні і ворожі нам". Це вже було схоже на вирок. У грудні того ж року М. Куліш пішов на похорон свого друга Івана Дніпровського. Додому він не повернувся.

Обірвався життєвий шлях письменника восени 1937 року. Його було страчено на сорок п'ятому році життя.

Микола Куліш належить до того типу письменників, про яких можна сказати: художником слова він народився. Бо від народження в Куліша було єдине призначення – велике й непохитне – писати. З підліткового віку й до останніх своїх днів він сприймав, розумів і аналізував світ як письменник.

Він ділився тим, що його надихало, захоплювало, бентежило, гнітило, з допомогою емоційного, барвистого, дотепного слова. М.Куліш писав майже тридцять років. Навчався – і писав невеличкі твори сатиричного спрямування. Воював – і складав короткі п'єси, що мали успіх у солдатів. Працював в освітянських установах – і шукав себе у різних жанрах: від оповідань з життя дітей до циклу педагогічних нарисів. А з якою наполегливістю й самовідданістю Куліш писав, коли переймався тільки творчою діяльністю! І навіть перебуваючи в ув'язненні, відчуваючи подих смерті, він теж сідав за папір – і надсилав листи, де відбивав свої настрої, почуття, турботи. ІІисання було для нього не тільки радісним, емоційно насиченим процесом, а й внутрішнім станом, постійним відкриттям себе, головним смислом життя.

За одинадцять років драматургічної практики (1923-1934) М.Куліш створив майже півтора десятка п'єс. Кожна з них – явище непересічне в українській драматургії та заслуговує на те, щоб стати об'єктом ґрунтовного наукового дослідження. Кожна з них вимагає того, щоб її не тільки уважно читали, а й уважно перечитували. Зараз очевидно, що майже вся драматургічна спадщина Куліша входить до національної літературної класики, а п'єси "Народний Малахій" та "Патетична соната" складають європейську та світову художню скарбницю.

Досить пригадати, що в українській театральній і літературній критиці кінця 20-х років проводилися численні паралелі між п'єсою "Народний Малахій" та романом "Дон Кіхот", між образами Малахія Стаканчика й Дон-Кіхота Ламанчського. Ємну оцінку художнім якостям "Патетичної сонати" дав німецький письменник Ф.Вольф, який підкреслював, що "за формою... – цей донині найбільший витвір української драми – можна порівняти у світовій літературі лише з такими драматичними шедеврами, як "Фауст" і "Пер Гюнт". Таким чином, створення "Народного Малахія" і "Патетичної сонати" поставило М.Куліша в один ряд з такими митцями, як М. де Сервантес, Й.Гете, Г.Ібсен.

У своїй творчості Куліш виходив з програмного положення, що "драматургія мусить весь час непокоїти, збуджувати, загострювати, навіть за іншого разу занадто загострювати деякі проблеми і ніколи не пристосовуватись до міщанських смаків глядача". Ось цим пафосом занепокоєння життєвими проблемами, загострювання реальних, існуючих конфліктів пройняті всі його п'єси, що на сьогоднішній день дійшли до нас, – від "97" до "Маклени Граси". (Текст однієї з перших п'єс – "На рыбной ловле", як і текст останнього драматургічного твору М.Куліша – п'єси "Такі", вважаються втраченими).


 
 

Цікаве

Загрузка...