WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІноземна мова - Англійська, Німецька та інші → Предикативні внесення у оповіданнях Уільяма Фолкнера: структурні, семантичні і прагматичні особливості - Дипломна робота

Предикативні внесення у оповіданнях Уільяма Фолкнера: структурні, семантичні і прагматичні особливості - Дипломна робота

розмежування вставності і вставленості:
а) семантико-функціональні;
б) структурні;
в) позиційні;
г) фонетичні.
В цілому ряді робіт (11, 6) зустрічається думка про те, що основним критерієм розмежування вставних і вставлених речень може служити інтонація.
Що стосується поняття "парантез", то цей термін часто використовується замість понять "вставна" та "вставлена" конструкція. Під ним розуміється речення, що введене в склад якогось іншого речення (включаючого) при відсутності деяких формально-граматичних зв'язків між цими реченнями (17, 7-8).
Розглядаючи парантез як синтактико-стилістичну категорію, Т.В.Плеханова (17, 7-8) характеризує його так:
а) Семантично парантез завжди зв'язаний з включаючим реченням, але ступень цього зв'язкуможе бути різним. Інформація, яку він вносить, "супроводжує" зміст включаючого речення.
б) Парантез виконує функцію переключення з плану послідовної розповіді (повідомлення) в план "невимушеної репліки" в бік (18)).
Знаходячись в інтерпозиції, парантези не руйнують включаючого речення, а створюють особливі різновиди чітких дистантних структур, що придають висловлюванню особливу невимушеність.
Ґрунтуючись на концепціях вищеназваних вчених, спробуємо сформулювати наступні висновки і гіпотези.
а) Парантетичні елементи виявляють подвійну орієнтованість: певні елементи речення, що підлягають вивченню синтаксичними методами, та елементи широкого контексту, що знаходяться в тексті за межами речення з парантезом. Цей другий тип орієнтованості викликає необхідність вживання методів лінгвістики (граматики) тексту.
б) Парантетичне складене (в термінології А.Г.Поспелова "ускладнене") речення - двоскладове синтаксичне ціле, що складається з головного (включаючого чи матричного) речення і вставності - парантеза.
в) 3 точки зору семантики окремого, контекстно-незалежного речення, парантетичне внесення несе уточнюючий, додатковий характер. Але в художньому творі на семантику парантеза "нашаровуються" (термін В.Г.Адмоні) семантика тексту, і, як результат, парантетичне внесення отримує статус прагматичного прийому.
г) Парантетичні внесення являють собою синтактико-прагматичні явища, що функціонують в рамках тексту і підкоряються законам його організації.
д) До терміну "парантетичні внесення" можна віднести вставки, які мають характер речення, в мові художньої літератури залишається термін "вставний" чи "вставлений" елемент. За рівнем окремих слів чи словосполучень практичного мовлення (первинної семіотичної системи).
Звичайно, всі ці положення носять гіпотетичний характер (підтвердити чи відхилити їх - мета наступного дослідження), але вже зараз можна сказати, що вивчення парантеза як синтактико-прагматичної категорії в рамках тексту дозволить більш визначено розмежувати поняття "вставність", "вставленість" та "парантетичність" і встановити чіткіше їх семантико-граматичний і прагматичний статус.
2. Експлікація поняття "предикативність"
Відомо, що конститутивною ознакою речення є предикативність хоча, як показує огляд літератури, вчені мають різні точки зору щодо змісту цього поняття.
Визначення, що наведено в "Словнику лінгвістичних термінів", слід, мабуть, трактувати як найбільш розповсюджене: "Предикативність - це відношення змісту висловлювання до дійсності як основа речення." (3, 346)
Який характер має ця "відносність речення до дійсності"? Яка її природа? Існує декілька відповідей на це питання: функціонально-семантична логічна; граматична (синтаксична). Крім того деякі мовознавці дотримуються багатоаспектного підходу до предикативності (А.С.Попова, А.Садиков,
Г.Г.Юдина). Розглянемо ці точки зору детальніше.
а) Предикативність являє собою функціонально-семантичну категорію, що має пропозитивне значення (тобто виражає подію чи факт) (27, 36). Цієї ж думки дотримується М.Я.Блох, який стверджує, що в семантику предикативності входять, разом із дієслівними категоріями (час, спосіб), об'єктивна модальність і комунікативна установка.
б) Предикативність розуміється як логічна категорія, що відображає зв'язок логічного суб'єкта і логічного предиката (теми та реми речення).
в) Предикативність визначається як граматична (синтаксична) категорія, що включає в себе нероздільне значення об'єктивної модальності і синтаксичний час і відображається спеціальними граматичними засобами.
Ми будемо розуміти під предикативністю (за О.І.Москальською) синтетичну комунікативно-граматичну категорію кожного актуалізуючого речення-висловлювання, яка реалізується в більш частих категоріях синтаксичного часу, модальності, твердження/заперечення і категорії ціле установки.
Користуючись структурною класифікацією, яку запропонував Г.Г.Почепцов будемо вважати предикативними реченнями такі повідомлення, які мають суб'єктно-предикатну структуру (предикативне ядро) і відрізняються способом співвідношенням з дійсністю. Сюди входять розповідні, питальні речення, а також предикативні одиниці, що оформленні за типом компонентів складносурядного речення. Таким чином, ті речення, що не мають предикативного ядра ("квазі-речення" в термінології Г.Г.Почепцова) залишилися за рамками нашого дослідження. До них відносяться називні, вокативні, вигукові речення, клішировані конструкції і т. д.
Текстовий матеріал аналізу свідчить, що парантетичні внесення являють собою синтаксичне об'єднання двох і більше предикативних сполучень. Тому надалі будемо називати такі одиниці, за Л.Л.Іофік, поліпредикативними і представляти їх монопредикативним.
3. Критерії розмежування предикативних парантетичних внесень (ППВ) в оповіданнях У.Фолкнера.
Текстоцентричний підхід до дослідження ППВ передбачає необхідність виділити (делімітувати) одиниці аналізу з художнього тексту, спираючись на ряд критеріїв. Ця задача, як виявилось, має певні труднощі.
По-перше, і це пояснюється естетичним кредо письменника, Фолкнер прагне до безперервної тривалості, до подолання дискретності синтаксичного ланцюга, що проявляється на самих різних рівнях - від контекстуального і до фонетичного.
По-друге, фраза у Фолкнера часто має вигляд багатоскладового розгалуженого періоду, який вбирає в себе настільки велику кількість підрядних речень, інфінітивних і дієприкметникових зворотів, що головне речення губиться в оточені будь-яких обставин, уточнень, обмежень і визначень. Письменник, керуючись своїм естетичним задумом, нехтує правилами побудови речень: займенники навмисно не співвідносяться з іменниками, які вони заміщують; присудок не узгоджується з підметом; сполучникові слова не співпадають із словами, які вони визначають; звороти, які використовує Фолкнер, не мають чіткого синтаксичного зв'язку.
По-третє, ППВ також
Loading...

 
 

Цікаве