WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІноземна мова - Англійська, Німецька та інші → Типологія морфологічних систем - Реферат

Типологія морфологічних систем - Реферат

- іменників чи займенників, які мають здатністьматеріально виражати ці відношення: пор. клас "живих" і "неживих" іменників в укр. мові.
2. Критерії типологічного зіставлення морфологічних систем.
Для того, щоб зіставити одну мову з іншою стосовно окремих її мікросистем, необхідно знайти такі величини, які могли б зіставлятися між собою. Між тим у складі морфологічного рівня наявні найрізнорідніші величини. Так, у нім. мові існує порівняно з українською складніша система часових форм дієслова. В українській мові існують видові пари дієслів, чого немає в нім. мові. Таким чином, морфологічні явища обох мов часто виявляються незіставлюваними.
Однак типологічне зіставлення неможливе без наявності тотожних величин. Якими ж є критерії, яким повинна відповідати одиниця типологічного зіставлення на морфологічному рівні?
Беручи до уваги той факт, що типологічне зіставлення проводиться не на основі матеріальної схожості чи етимологічної спорідненості, а на основі функціональної подібності окремих явищ зіставлюваних мов, вважається, що першим критерієм, який може бути прийнятий для характеристики одиниці типологічного зіставлення мов на морфологічному рівні, повинен бути критерій функціональної тотожності зіставлюваних явищ. Напр., за схожістю функцій можуть бути зіставлені морфеми вищого ступеня порівняння прикметників в укр. і нім. мовах, відповідно -іш і -er, чи морфеми числа в системі іменника цих мов.
Крім того, одиниця зіставлення повинна поєднувати у собі загальні ознаки, які властиві зіставлюваним явищам у цілому, з частковими ознаками, які характеризують кожне із зіставлюваних явищ зокрема. Цей критерій поєднання загального та часткового дає можливість підводити явища більш часткового порядку під явища загальнішого порядку. Так кожен із наявних у різних мовах окремих відмінків має свої окремі ознаки, окремі семи. Але поруч із цими ознаками, всі вони володіють однією спільною - вираженням відношення позначуваного предмета до інших предметів, явищ, процесів і т.д. Тому другим критерієм відбору констант для нашої мети слід вважати критерій відповідності загального частковому і навпаки.
Одиниця типологічного зіставлення буде мати достатню вагомість тоді, коли вона охоплюватиме не поодинокі слова, а цілий клас однорідних у граматичному відношенні слів. Із цього судження випливає третій критерій, якому повинна відповідати, одиниця типологічного зіставлення - критерій широкого охоплення лексичних одиниць. Так в укр. мові всі іменники чол. роду, що позначають осіб, у знахідному відмінку мають словоформу, омонімічну формі родового відмінку тих же іменників (учня, студента, чоловіка, батька, брата і т.д.), на відміну від іменників, які не є живими особами, і які мають у знахідному відмінку словоформу, омонімічну формі їх називного відмінку, напр., автомобіль, відмінок, телефон, стіл, підручник і т.п. Як видно, ці особливості словоформ характеризують два обширних класи слів: осіб - не осіб.
Таким чином, названі три критерії: 1) критерій функціональної тотожності зіставлюваних морфем; 2) критерій відповідності загального частковому та 3) критерій широкого охоплення лексичних одиниць, які повинні бути покладені в основу визначення типологічного зіставлення, дозволяють вважати, що такою одиницею є граматична категорія, яка знаходить своє матеріальне вираження у сукупності парадигм.
З цим, зокрема, погоджується такий учений як М.М. Глухман, яка пише: "Отже вибір граматичних категорій як одиниць виміру типологічної схожості і відмінності, означає залучення цілісної парадигми як неодмінного еталону порівняння, в межах якої лише й розкривається змістова структура морфологічної граматичної категорії".
3. Типологія частин мови
Іменник. Загальнокатегоріальне значення предметності в іменниках обох мов повністю збігається; відповідно до цього в них виділяються й однакові семантичні розряди.
Спільним для іменників обох мов є також граматичні категорії роду числа й відмінка. Але в німецькій мові виділяється ще категорія означеності й неозначеності, якої в українській мові немає. Основні розбіжності між німецькими та українськими іменниками спостерігаються в системі словозміни та в значенні словоформ. У рідній мові форми іменника утворюються флективно - синтетичним способом .Флексія комплексно виражає кілька граматичних значень слова. У німецькій мові іменники мають флективно-аналітичний характер: вони утворюються за допомогою службового слова - артикля, який у свою чергу теж має флексію. Синтаксичні функції іменників в обох мовах в основному збігаються.
Прикметник. В обох мовах прикметник має однакове значення і виконує ті самі синтаксичні функції в реченні. Він означає якість предмета у широкому розумінні цього слова. Відповідно до цього прикметник вживається в реченні у сполученні з іменником або з займенником і є означенням чи предикативом.
Граматичні категорії прикметників в порівнюваних мовах також збігаються. Категорії роду числа й відмінка прикметника в німецькій і українській мовах не самостійні, оскільки прикметник виражає рід, число і відмінок того іменника, що його він визначає: der talentvolle Komponist - талановитий композитор, das Werk des talentvollen Komponisten - Власне граматичною категорією прикметника, яка теж властива обом мовам і має самостійний характер, є категорія ступеня якості: вона виражає ступінь якості одного предмета в порівнянні з іншим.
Основна розбіжність між прикметниками в німецькій мові та прикметниками в українській мові існує в галузі їхньої морфології. Вона полягає в тому, що в німецькій мові поширені дві форми прикметників: повна (членна) і неповна (нечленна). Залежно від своєї синтаксичної функції вони вживаються або як узгоджене, або як неузгоджене слово: ein steiler Berg i der Berg ist steil. У рідній же мові прикметник завжди узгоджується з іменником, якого він стосується. Наявність в українській мові повних і коротких прикметників не дає підстави говорити про їхню подібність з німецькими. Справа у тому, що в українській мові, на відміну від німецької, коротких прикметників мало і вони зустрічаються тільки у фольклорі та поезії (ясен місяць, дрібен дощик) і вживаються лише у формі називного відмінка однини чоловічого роду, існуючи паралельно з повними формами: повен - повний, рад - радий.
Істотна відмінність спостерігається також у семантичній класифікації прикметників у порівнюваних мовах. Якщо в обох мовах два основні розряди прикметників - якісні і відносні збігаються, то присвійних прикметників, які є в українській мові (Оленчине пальто, Андріїв автомобіль, братів будинок) німецька мова не знає. Поняття належності тут виражається складними іменниками, родовим відмінком іменника або словосполученням з прийменником von (Elternhaus, Schewtschenkos Poesie, der Roman von H. B?ll). Німецькі прикметники на -sch / -isch, що мають присвійне значення, не можна вважати повністю відповідниками
Loading...

 
 

Цікаве