WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІноземна мова - Англійська, Німецька та інші → Типологія фонологічних систем - Реферат

Типологія фонологічних систем - Реферат

наявність сильного відступу вимовляти їх українцям набагато важче, ніж довгі голосні. Так само, як і у випадку з довгими голосними, короткість голосного засвоюється легко, проте важко даються інші фонетичні явища, що співіснують із короткістю, зокрема, сильний відступ, пов'язаний з явищем сильнопочатковості наступного приголосного.
І, нарешті, до основних специфічних труднощів, які виникають в українців при засвоєнні німецького вокалізму, слід зарахувати також засвоєння сильного приступу.
4(7). Типологічні характеристики підсистем приголосних зіставлюваних мов
а) Класифікація приголосних зіставлюваних мов за способом (місцем) творення та активним мовним органом
У галузі консонантизму обидві мови мають більше спільних рис, ніж у галузі вокалізму. Це видно вже навіть з таблиць приголосних фонем німецької та української мови.
Приголосні фонеми німецької мови
Місце утворення Губні Язикові Язичкові (увулярні) Фа-рин-гальні
Двогубні Губно - зубні Передньо-язикові Сере-дньо - язикові Задньо - язикові
Дзвінк. гл. дз. сн. гл. дз. гл. дз. сн. гл. дз. гл. дз. сн. гл. дз. сн. гл.
Спосіб утворення
Змично - проривні P B T D K G
Щілинні f v S
? Z
? ? J X ? H
Змично - щілинні PF ??
Зми-чно - про-хідні Бокові
L
Носові M N ?
Вібранти r R
Приголосні фонеми української мови
За способом творення Губ-ні Язикові Фарингальні
За активним мовним органом Передньоязикові
Середньоязикові
Задньо-язикові
Шумні Зімкнені глухі П Т Т? К
дзвінкі Б Д Д? Ґ
Африкати глухі Ц, Ч Ц?
дзвінкі ДЗ, ДЖ ДЗ?
Щілинні глухі Ф СШ С?
дзвінкі В ЗЖ З? Г
Сонорні Зімкнені носові М Н Н?
Щілинні Середині Й
Бокові Л Л?
Вібранти Р Р?
б) Характеристика спільних диференційних ознак та акустико-фізіологічних властивостей підсистем приголосних у зіставлюваних мовах
Спільними диференційними ознаками для обох мов є:
1) протиставлення приголосних за способом творення та активним мовним органом. За способом творення розрізняють зімкнені (проривні), щілинні (фрикативні) та вібранти. За активним мовним органом розрізняють губні, передньоязикові, середньо- та задньоязикові, а також фарингальні приголосні.
2) протиставлення чистих носовим;
3) протиставлення приголосних за дзвінкістю глухістю.
Остання протиставна ознака дуже поширена в українській мові, тоді як у німецькій вона існує у певних межах. Дзвінкі приголосні німецької мови не зустрічаються у кінці слів і складів та рідко зустрічаються після коротких голосних в інтервокальній позиції. Такі глухі як [pf], [ts], [t?], [?], [x], [h], не мають відповідних дзвінких паралелей. Голосовий тон у дзвінких шумних приголосних [b], [d], [g], [z], значно послаблений у порівнянні з відповідними українськими приголосними.
Протиставлення "палаталізованість - непалаталізованість" властиве лише приголосним української мови, напр., лак - ляк, бій - бити, ним - Ніл. Ця ознака надає українській мові специфічних рис, яких зовсім немає у німецькій мові і, таким чином, відрізняє систему українського консонантизму у порівнянні з німецьким.
Але система консонантизму визначається не лише ознаками фонем. Акустико - фізіологічні властивості приголосних у різних позиціях у слові, тобто акустико - фізіологічні властивості алофонів також мають неабияке значення для характеристики системи консонантизму.
До таких акустико - фізіологічних властивостей приголосних німецької мови належать:
1) аспірація глухих зімкнених [p], [t], [k] у деяких позиціях;
2) лабіалізація приголосних перед лабіалізованими голосними;
3) послабленість голосового тону дзвінких [b], [d], [g], [z], і нарешті,
4) певне розрізнення приголосних за інтенсивністю, яке існує в тісному зв'язку зі складоподілом - т.зв. сильнопочаткові та сильнокінцеві приголосні.
Українські приголосні не мають згаданих вище особливостей німецького консонантизму, тобто аспірації, сильної лабіалізації, послабленості голосового тону у дзвінких приголосних, а також такого яскравого явища протиставлення сильнопочаткових голосних сильно кінцевим.
Щодо сильнопочатковості та сильнокінцевості німецьких приголосних необхідно сказати таке. Серед фонетистів досить поширена думка, що в німецькій мові немає подвоєних та довгих приголосних і що подвійне написання приголосних і що подвійне написання приголосних, напр., denn, wenn, essen, sammeln, kr?mmen і т.д. не свідчить про подвоєння приголосних, а є лише ознакою короткості попереднього приголосного. Однак дослідження відносної тривалості приголосних після короткого та довгого голосного, зокрема в таких парах слів як Kamm - kam, Kinn - Kien, Roggen - Rogen, Sack - sag, Patte - Pate і т.п. виявило, що приголосні в словах Kamm, Kinn, Roggen, Sack, Patte можуть бути приблизно в півтора рази довші за приголосні в словах kam, Kien, Rogen, sag, Pate. У повному стилі ця різниця в тривалості виступає найбільш яскраво, в розмовній мова вона зменшується.
Характерно, що приголосні після коротких голосних мають порівняно інтенсивніший голосовий тон, тобто амплітуди голосового тону у цих приголосних більші, і голосовий тон триває трохи довше, ніж у позиції після довгих голосних. Крім того, як показують тривалість й інтенсивність голосового тону, а також м'язове напруження язика, приголосні після коротких голосних напруженіші, інтенсивніші від приголосних після довгих голосних.
Приголосні, що позначаються на письмі двома буквами, за своєю природою сильнопочаткові, а приголосні, що позначаються однією буквою, - сильнокінцеві. Сильнопочаткові зустрічаються лише після коротких голосних, а сильнокінцеві - після довгих. Оволодіння цією рисою німецької вимови вимагає спеціального тренування, оскільки сильнопочатковість тісно пов'язана з явищем сильного відступу коротких голосних.
Склад варіантів фонем німецької та української мов відзначається істотною різноманітністю.
У нім. мові різноманітність складу алофонів досягається за рахунок названих вище особливостей приголосних. В українській мові така різноманітність досягається за рахунок палаталізації, наявності довгих приголосних, лабіалізації та легкої веляризації. Як бачимо, лише лабіалізація є спільною рисою, хоча й вона відрізняється за своїм характером.
У складі алофонів приголосних обох мов дуже важко визначити основний варант фонеми, тому варіанти деяких фонем слід розглядати як рівноправні.
в) Лабіалізація приголосних у зіставлюваних мовах. Основні відмінності артикуляційної бази німецького та українського консонантизму. Основні труднощі при засвоєнні українцями приголосних німецької
Loading...

 
 

Цікаве