WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІноземна мова - Англійська, Німецька та інші → Методи типологічного аналізу - Реферат

Методи типологічного аналізу - Реферат


Реферат на тему:
Методи типологічного аналізу
ПЛАН
1. Зіставлення як основний метод типологічних досліджень
2. Теорія детермінанти Г.П. Мельникова
3. Метод типологічних індексів Дж. Грінберга
4. Метод дистрибутивного аналізу
5. Метод безпосередніх складників
6. Трансформаційний метод
Щоб здійснити наукове пізнання навколишньої дійсності, її властивості і законів, потрібно дослідити цю дійсність, тобто визначити її основні властивості і встановити ті закономірні зв'язки, які в ній закладені.
Такими засобами пізнання природи і суспільства слугує система певних прийомів, вироблених багатовіковою людською практикою, яка отримала назву метод. Тобто метод є певним підходом до дійсності, конкретним шляхом її пізнання.
Метод пізнання того чи іншого явища є сумою наукових положень і чисто практичних прийомів, завдяки використанню яких ми отримуємо можливість краще, повніше і різноманітніше вивчати дане явище.
Мовознавство, як і будь-яка інша наука, створює свої власні методи дослідження і опису явищ і фактів мови, тому що об'єктом його дослідження є мова.
Але, як відомо, мова є складним багатоплановим суспільним явищем. Вона володіє багатоступеневою структурою, у якій кожний ступінь - фонологічний, морфологічний, синтаксичний, лексичний - складається із своїх особливих одиниць, дослідження яких вимагає розробки своєї, особливої системи прийомів.
Різні стани мови у процесі її розвитку створили сприятливий грунт для виникнення специфічно лінгвістичного, наукового дуже точного і переконливого за своїми результатами порівняльно - історичного методу, який зіграв дуже важливу роль у розвитку лінгвістики. Основу цього методу складає вчення про лінгвістичну спорідненість ряду мов, яка отримує своє матеріальне вираження у спільності звукової форми, а також положення про закономірні зміни у фонологічній системі, граматичній будові і словниковому складі споріднених мов, які досліджуються.
На відміну від порівняльно - історичного методу, який, як уже згадувалося, засновувався на дослідженні генетично спільних явищ у переважно споріднених мовах, у типології широко використовується метод зіставлення, суть якого полягає у відшукуванні й визначенні явищ і фактів ряду мов, які мають тотожні функції незалежно від того, чи є зіставлювані мови генетично спорідненими чи ні.
Можна дослідити, напр., систему мовних засобів, які використовуються у ряді мов, напр., англійській, німецькій, українській, російській, арабській, які використовуються для утворення іменників зі значенням діяча. Основне завдання такого, як і будь - якого іншого типологічного дослідження, складає відшукування найбільш тотожних, т. зв. ізоморфних ознак, які утворюють основну характеристику цього явища. Ці ознаки при подальшому дослідженні можуть бути покладені в основу типологічних характеристик мови чи груп мов і використані для типологічної класифікації мов, що є однією із актуальних проблем сучасного мовознавства.
Метод зіставлення дає можливість визначити не лише факти і явища, які мають аналогічні функції у зіставлюваних мовах, але й те місце, яке вони займають у своїй мікросистемі. Так, повертаючись до системи засобів, які означають діяча, ми можемо сказати, що, напр., у нім. мові немає якогось одного суфікса, який би складав ядро цієї мікросистеми засобів, а що там є ціла низка таких суфіксів. В англійській же мові суфікс -er без сумніву буде ядром мікросистеми засобів, які служать для утворення іменників зі значенням діяча, причому він має широкі можливості утворення іменників від основи будь-якого дієслова. Із наведених прикладів, які демонструють конкретні факти різних мов видно, що мікросистеми засобів, які служать для утворення іменників зі значенням діяча в цих мовах, не тільки різні за складом компонентів, які до них входять, але й те, що ці компоненти - афікси діяча - посідають у них зовсім різні позиції.
Зіставно - типологічний метод за своїми прийомами мало чим відрізняється від зіставного, але він має дещо ширші цілі. Як відмічає В. Н. Ярцева "метою типологічного опису мов світу є виявлення суми подібних і відмінних рис, які характеризують їхні системи". І далі: "Тому важливим виявляється не лише наявність у даній мові якого - небудь прийому чи відношення, але й те місце, яке посідає даний мовний факт у загальній схемі розподілу прийомів і відношень, які характерні для досліджуваної мови". Таким чином, на відміну від методу зіставлення, типологічний метод займається зіставленням і на цій основі виявленням ізоморфних та аломорфних рис цілих систем, підсистем і мікросистем досліджуваних мов.
Визначення ізоморфних рис дає можливість встановити і відібрати типологічні константи чи типологічні ізоглоси, які дозволяють провести групування досліджуваних мов за двома опозитивними групами - мови, які мають цю типологічну ознаку, і ті, які нею не володіють. Напр., якщо за таку константу взяти наявність категорії роду і відсутність такої категорії, то тоді всі відомі мови розділяться на дві типологічні групи - мови, у яких іменники змінюються за родами, та мови, у яких вони не змінюються за родами. Як відмічає Є. А. Макаєв "... для побудови типологічної граматики доволі суттєвим виявляється встановлення та відбір на основі принципу ієрархії типологічних констант, чи типологічних ізоглос всіх рівнів мови, які дозволяють у своїй сукупності виявити співвідношення таких мовних ознак, які розділяються всіма або більшістю мов, і таких ознак, які властиві тільки деяким мовам (чи навіть одній мові), що й дозволяє визначити структурний образ відповідної мови".
У зв'язку зі сказаним постає проблема відбору типологічних ознак. Слід відразу зазначити, що у цьому питанні ще немає повної ясності та єдності. Кожен рівень мови має, як відомо, свої характерні лише для нього одиниці вимірювання. Тому і типологічні ознаки будуть змінюватися від одного рівня, чи підсистеми мови до іншого.
Вибір типологічних констант повинен, очевидно, виходити з тих внутрішніх властивостей і ознак, які притаманні тому рівню чи тій мікросистемі, які розглядаються, а не бути нав'язаними йому ззовні. Так, напр., кореляція приголосних за твердістю - пом'якшеністю та політонія, висунуті Р. Якобсоном у якості типологічних констант, дали можливість А. В. Ісаченко виділити в складі слов'янських мов чотири типологічних групи: 1) політонічні мови - говірки сербсько - хорватської мови; 2) монотонічні мови - мови з т.зв. вільною кількістю, тобто з довгим голосним в одному зі складів - чеська і словацька мови; 3) монотонічні мови з т.зв. динамічним наголосом - східнослов'янські мови і болгарська мова; 4) монотонічні мови без будь
Loading...

 
 

Цікаве