WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІноземна мова - Англійська, Німецька та інші → Короткий огляд історії типологічних досліджень - Реферат

Короткий огляд історії типологічних досліджень - Реферат

помилкової оцінки флективного типу мови як вищого ступеня мовного розвитку, у чому він перегукується із застарілою оцінною концепцією А. Шлейхера та інших мовознавців 19 ст. На сьогодні ця концепція визнана помилковою і відхилена.
Великий внесок у теорію типології було зроблено академіком І. І. Мєщаніновим (1883 - 1967). Основу його типологічних досліджень склали синтаксичні відношення - предикативні, які поєднують підмет (суб'єкт) з присудком (предикатом) та їх граматичне вираження, об'єктні, тобто відношення перехідного дієслова і додатку (об'єкта), який отримує особливе граматичне вираження у різних мовах, і атрибутивні, у яких виражається зв'язок означення та означуваного. Матеріалом дослідження послужили мови різної будови від кавказьких до палеоазіатських, які вперше стали об'єктом такого ретельного вивчення.
У результаті своїх досліджень І. І. Мєщанінов розробив синтаксичну типологію мов, яка складається із трьох типів:
1. Мови пасивної будови - чукотська та деякі мови індійців Північної Америки. Як типологічні характеристики цієї будови він висував інкорпорацію, тобто таку синтаксичну побудову, коли ні суб'єкт ні об'єкт не мають ніякого граматичного оформлення, об'єднуючись в один комплекс, підлеглий ведучому слову. Дієслова в мовах цієї будови не поділяються на перехідні та неперехідні.
2. Мови ергативної будови, для яких характерною є ергативна конструкція. ЇЇ особливість у тому, що дієслово-присудок має подвійний синтаксичний зв'язок з підметом - дієслово не лише узгоджується з підметом, але й одночасно керує ним. Граматично це виражається у постановці підмета в особливому, т.зв. ергативному відмінку, чи відмінку діяча, якщо дієслово перехідне, та в абсолютному відмінку, якщо дієслово неперехідне.
До мов ергативної будови І.І. Мєщанінов відніс мови Кавказу - аварську, лакську, даргінську, частково грузинську, а також мову басків у Піренеях.
Певне приблизне значення про ергативну конструкцію можуть дати речення типу Твір написано початківцем чи Дівчинку врятовано пожежниками, де підмети стоять не у називному, а в непрямому відмінку, тобто приблизно так, як у мовах ергативної будови.
3. Мови номінативної будови, для яких основноюхарактеристикою є вживання називного відмінка підмета, незалежно від того, чиє дієслово-присудок перехідним чи ні. До мов номінативної будови вчений зарахував індоєвропейські, тюркські, фінно-угорські та багато інших мов. Таким чином, німецька та українська мови також належать до цього типу.
Дотримуючись своєї мовознавчої концепції І. І. Мєщанінов вважав, що типологія мов можлива лише при вивченні структури мови у цілому, що можливе за умови, коли на попередньому етапі будуть проведені типологічні дослідження і встановлені типологічні системи у сфері окремих рівнів мови.
І. І. Мєщанінов у низці своїх статей розробив принципи синтаксичної типології, звернувши увагу на способи групування членів речення. Він показав, що для класифікації мовного матеріалу доцільно виділити групи слів, які виражають завжди двочленні відносини, напр. підмет - присудок, перехідне дієслово - додаток, означуване - означення. За такими елементами він пропонує закріпити термін бінарма, який передається двома лексичними одиницями, які він називає синтаксичними групами. Останні в залежності від змісту, який вони передають, можуть бути предикативними, атрибутивними та об'єктними.
Для типологічних досліджень важливе значення має теорія детермінанти, або провідної граматичної тенденції мови, висунута Г. П. Мельниковим. На ній ми зупинимося докладніше у наступній лекції.
Першою монографічною працею з типології є книга Б. А. Успенського "Структурна типологія мов" (1965), яку автор визначає як "систематизацію, інвентаризацію явищ різних мов" за структурними ознаками (тобто ознаками, істотними з точки зору структури конкретної мови).
В основу своєї типології, обмеженої морфологічним рівнем, автор поклав існуючу у лінгвістиці систему понять, надавши їм структурного змісту, і дані традиційної морфологічної класифікації мов.
Основним завданням структурної типології, на думку автора, є виявлення ізоморфних ознак, тобто ознак і властивостей, притаманних усім мовам світу, і аломорфних ознак, властивих лише частині мов, що служить передумовою для побудови загальної теорії мови та мовних універсалій. Типологічні дослідження можуть бути використані для перевірки даних, отриманих порівняльно-історичним методом.
Для типологічного зіставлення як об об'єкт порівняння вводиться поняття мови-еталона, котрим може служити мова з аморфною структурою. Типологічна характеристика мови визначається трансформаціями, необхідними для переходу від мови-еталону до цієї конкретної мови.
Для зіставлення класів слів різних мов автор пропонує побудувати спеціальну чи додаткову мову-еталон, яка на противагу аморфній структурі основної мови-еталона повинна мати складну структуру.
Тип мови визначається як специфіка його структури.
Серед українських учених значний науковий доробок у сфері зіставного вивчення німецької та української мов належить Ю. О. Жлуктенку. Зокрема у книгах "Нариси з контрастивної лінгвістики" (Київ, 1977), "Німецько-українські мовні паралелі" (Київ, 1977), у яких він виступає редактором проводиться зіставлення різних мовних рівнів обох мов, аналізуються ізо- та аломорфізми, виявлені у результаті дослідження, характеризуються особливості структури обох мов.
Підводячи короткий підсумок усьому вищесказаному зазначимо:
1. Типологія мов, як один із розділів мовознавства, зароджувалася і формувалася як вчення про морфологічні типи мов - аморфний (ізолюючий), аглютинативний, інкорпоруючий (полісинтетичний) і флективний. Вихідним пунктом для класифікації слугувала лише одна ознака - здатність слова приєднувати афіксальні морфеми різних типів або не приєднувати їх зовсім. Класифікація носила оціночний характер.
2. Розширення знань лінгвістами про мови світу та розвиток теоретичної думки про мову на початку 20 ст. привели до виділення кількох напрямків у сучасній типології, саме: ступінчастої типології, квантитативної типології, характерології, типології окремих мовних систем, типології універсалій.
3. Ученими - типологами розроблені принципи типологічного дослідження споріднених та неспоріднених мов і розроблена методика вивчення типологічних властивостей різних рівнів мов.
Loading...

 
 

Цікаве