WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІноземна мова - Англійська, Німецька та інші → Теоретичні передумови порівняльно-типологічного вивчення мов - Реферат

Теоретичні передумови порівняльно-типологічного вивчення мов - Реферат

характеру. Це дослідження типологічних характеристик однієї мови.
Поняття ізоморфізму та аломорфізму.
Для типології дуже важливо встановити подібність систем різного об'єму і масштабу. Така подібність або паралелізм окремих ланок структури мови, окремих мікро- чи макроструктур, які її складають, отримало назву ізоморфізм. Цей термін був введений в лінгвістичний обіг польським мовознавцем Е. Кириловичем, який запозичив його із математики, де це поняття означало тотожність, подібність внутрішньої побудови двох систем чисел.
На відміну від Е. Куриловича Е.А.Макаєв визначає ізоморфізм як "однотипність структуриконститутивних одиниць різних рівнів, наслідком чого є чи може бути однотипність відносин між цими одиницями на різних рівнях".
5(7).Поняття мовних універсалій
Усі мови різні, мають свою специфіку, так чи інакше відрізняються одна від одної. Але всі вони є найважливішими засобами спілкування відповідних народів, усі є мовами людей, всі відображають один і той же реальний світ. Тому-то крім специфічних, відмінних рис мови мають також спільні риси. Якщо порівняти структуру кількох мов, напр., української, німецької, азербайджанської, китайської і т.д., то можна легко виявити, що всі вони володіють, зокрема, системою голосних і приголосних . Проте в одній мові голосних фонем менше, а приголосних більше, в іншій навпаки, сам склад фонем у кожній мові також є різним і т.д.
Аналізуючи звукову інших мов, ми також переконуємося в тому, що і в них існує система голосних і приголосних фонем, тобто ми не можемо уявити собі таку мову, де були б відсутні голосні чи приголосні. Таким чином, факт наявності у структурі мов системи голосних і приголосних фонем носить всезагальний, універсальний характер, ця риса вже не є спільною ознакою, скажімо, грузинської, арабської чи української мов - вона є однією з ознак людської мови взагалі. Такими ознаками, властивими всім без винятку мовам, є, наприклад, звуковий характер мови, її членороздільність, існування у мові морфем, слів і речень, власних і загальних назв, різних за своїм змістом і граматичними властивостями частин мови.
У переважній більшості відомих науці мов існує, напр., форма теперішнього часу дієслова. Можна стверджувати, що і вона носить всезагальний, універсальний характер, незважаючи на деякі відхилення. В англійській мові, зокрема, є дві форми теперішнього часу, на відміну від української чи німецької мов.
Крім того, існують спільні ознаки, що виявляються в більшій чи меншій частині мов, але не в усіх мовах. Такими ознаками є, зокрема, категорія числа (сад - сади), категорія роду (зелений - зелена - зелене). Більшість мов світу категорії роду не знає, проте у той же час вона представлена у багатьох мовах.
Таким чином, всі ці і подібні до них факти носять загальний мовний характер, відображаючи закономірності структури, які притаманні всім , більшості чи багатьом мовам.
Такі спільні закономірності й ознаки, притаманні всім чи більшості мов, отримали назву МОВНИХ УНІВЕРСАЛІЙ (від лат. universalis - загальний). Іншими словами, МОВНІ УНІВЕРСАЛІЇ - це певні ознаки, властивості, закономірності мови загалом. Ця дефініція належить мовознавцю Б. А. Успенському.
Серед встановлених універсалій найбільше їх число (понад сотня) стосується фонетичного рівня мови. Поза фонетичними існують також граматичні, семантичні й між рівневі універсалії. Приклад міжрівневої універсалії: число фонем у мовній системі й в окремій морфемі є обернено пропорційним, тобто чим більше в мові фонем, тим коротшими в ній є морфеми. Ця універсалія пов'язує фонетичний рівень з морфологічним. У мовознавстві у цьому зв'язку, вже досить давно виділився спеціальний напрямок - лінгвістика універсалій, що вивчає спільні риси людської мови.
Універсалії, що властиві кожній мові світу, тобто не знають винятків, належать до абсолютних, або описових універсалій. Абсолютні універсалії, як закономірності, властиві всім мовам завдяки своєму всезагальному мовному характеру можуть бути використані для виділення універсалій, притаманних лише мовним системам на відміну від будь-яких інших систем, напр., різноманітних семіотичних систем. Тому ми можемо говорити про лінгвістичні та екстралінгвістичні універсалії; пор.: "вокально-слуховий канал. Канал для будь-якої мовної комунікації є вокально-слуховим" (Б. А. Успенський) на відміну від тварин, у яких комунікація може бути слуховою, але не голосовою. Але оскільки абсолютні універсалії не дають можливості виявити специфічні ознаки окремих мов чи груп мов, то необхідно визнати, що більшого значення для типології набувають ті явища і факти лінгвістичного характеру, які представлені не в усіх, а в переважній більшості мов і передаються статистичними універсаліями. Так у ряді ідє. мов існує система відмінків, починаючи з 8, як у мові маратхі в Центральній Індії і закінчуючи 2 відмінками, як у скандинавських мовах. З іншого боку, у складі ідє. мовної сім'ї є ряд мов, у яких відсутні відміни в системі іменника (болгарська, французька, іспанська, англійська мови).
Групування ідє. мов за критерієм наявності-відсутності системи відмін є важливою типологічною ознакою класифікації мов.
У цьому випадку факт наявності системи відмін, як ознаки, яка є загальною для значної кількості мов, може розглядатися як мовна універсалія. З іншого боку відсутність системи відмін - це риса, яка також є спільною для ряду мов і яка також може розглядатися як мовна універсалія. Таким чином, можна отримати класифікаційний показник, заснований на опозиції - мови, які мають систему відмін та мови, які її не мають.
Поруч з універсаліями, які мають описовий або статичний характер, і визначають типологію мови в синхронному плані, необхідно говорити і про універсалії діахронічні, які характеризують процес руху і розвитку в мові. Логічна структура цих універсалій формулюється так: "Для всіх x та всіх y, де x є більш рання, а y - більш пізній стан тієї ж мови". Це означає, що певний стан мови x змінюється в стан y; і цей процес має спільні риси в ряді мов, як генетично споріднених, так і неспоріднених. Це можна показати на ряді конкретних прикладів.
Спостереження над розвитком фонем [k] >[7] мають безумовно характер універсалії. Так, у давньоукраїнській та давньоросійській мовах фонема [к] перед голосними переднього ряду систематично переходила в [ч], пор.: пекти-печеш-печемо, але пік - пекли.
У давньоанглійській мові приголосний [к] змінювався в [7] протягом IX - XI ст.ст.; пор.: да. c?osan > са. chesen > на. choose. У шведській мові ми виявляємо той же процес, причому шведська орфографія зберегла сліди цієї зміни; пор.: швед. k?pa [???:pa] купляти > лат. caupo. Таке ж явище ми спостерігаємо в італійській мові; пор.: лат. centum [`kentum] > італ. cento [7ento] - сто і т.д.
Loading...

 
 

Цікаве