WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІноземна мова - Англійська, Німецька та інші → Синхронія та діахронія терміносистеми цивільного права - Дипломна робота

Синхронія та діахронія терміносистеми цивільного права - Дипломна робота

особливого матеріального її статусу. Наведена раніше класифікація видів вмотивованості С. Ульмана не відзначається достатньою чіткістю - воназазнала значних змін, які інколи без потреби ускладнюють метамову лінгвістичної теорії.
Спробуємо систематизувати головні підходи до визначення досліджуваної категорії і побудувати коротку типологію вмотивованості лексичних одиниць. По-перше, цілком правомірно розрізняти два плани вмотивованості - мовний і мовленнєвий. В плані мовлення ми маємо справу з валентною, або референтною (терміни досить умовні) вмотивованістю. Не вдаючись у детальний аналіз цього аспекту вмотивованості, наголосимо лише на тому, що вона тісно пов'язана з мовною вмотивованістю, оскільки серед усіх потенційних ознак денотату можна виявити принаймні одну, яка регулярно і значною мірою детермінує актуальну ознаку (ознаки). Саме така обов'язкова, постійно іманентна (хоч імпліцитно) ознака слова може служити основою для утворення внутрішньої форми лексичної одиниці.
На мовному рівні доцільно розрізняти три види вмотивованості: 1)знакову (семіотичну); 2) формальну (словотвірну); 3) змістову (інтенсіональну). Знакову вмотивованість розуміємо як вмотивованість у слабкому смислі; вона властива всім лексичним одиницям, які реально функціонують у мові у вигляді мовних знаків. Цей вид вмотивованості не потребує кількісних вимірів або логічної верифікації. Тут слово мотивується самим фактом існування та вживання. Справа в тому, що в мові немає абсолютно невмотивованих слів. Усі вони взаємопов'язані з відповідним значенням хоч би до рівня загальної лексико-семантичної категорії. За образним твердженням Парацельса, у природі немає потаємних речей, а якщо деякі речі перебувають у прихованому стані, то вони ніколи не бувають без зовнішніх очевидних особливих позначок, подібно до того як людина позначає місце, де закопала скарб, щоб його можна було знайти. Нам залишається до цього лише додати, що всякий скарб настільки легше виявити, знайти, запам'ятати, не сплутати з іншими, наскільки чіткішою буде ця позначка. Отже, якщо слово не вмотивоване своєю предметною співвіднесеністю, то його спроможні вмотивувати деякі системні характеристики, хоча, зрозуміло, бажаною є конкретна співвіднесеність форми і змісту мовного знаку, який передбачається іншими видами вмотивованості лексичних одиниць. Виходячи з нашого розуміння мовного знаку і його двох форм, ми ділимо формальну вмотивованість на два типи: 1) вмотивованість за зовнішньою формою (фонетична, абсолютна або експліцитна вмотивованість); 2) вмотивованість за внутрішньою формою. Внутрішня форма як аперцевтивний образ, який визначається морфемною структурою слова або виразу, передбачає врахування їх морфологічних і семантичних властивостей. Тому, говорячи про вмотивованість за внутрішньою формою, необхідно розрізняти відповідно морфологічну і семантичну вмотивованості.
Морфологічна мотивація визначається передусім словотвірною (моделлю лексичної одиниці, тоді як лексична вмотивованість є результатом взаємовідносин між словотвірними формантами і основою, між новим та попереднім значеннями.
До семантичного типу мотивації відносимо також явище переосмислення, де структурна модель, нового утворення залишається без змін, тобто морфологічна мотивація не виявляється. Проте, враховуючи одночасно тісний взаємозв'язок і деяку розмитість меж між цими підтипами вмотивованості, доцільно об'єднати їх в один тип - семантико морфологічну вмотивованість, яка всебічно характеризує структурносемантичні особливості словотвірної архітектоніки лексичної одиниці.
Коротко проаналізувавши типологію вмотивованості (поняття змістової вмотивованості розглядатимуться далі), спробуємо зобразити її схематично, надаючи виділеним видам і типам відповідний рівень в умовній ієрархи.
3.4.3. Змістова вмотивованість
Як основа творення форми похідних і складних лексичних одиниць процес семантико-морфолої ічної мотивації, функціонуючи на словотвірному рівні, все ж не завжди зумовлює висвітлення у внутрішній формі найбільш релевантних елементів значення. Отож практично виправданим є понятійне розмежування термінів мотивація і вмотивованість. Відтак мотивація є цілеспрямованим процесом, а вмотивованість - бажаним результатом щодо зображення в лексичній одиниці засобами мови певної ознаки (ознак) денотата, що входить (входять) у корпус ознак його лексичного значення. Будь-який процес творення нової внутрішньої форми - це водночас процес мотивації, але ще не результат процесу. Зауважимо, що поняттю мотивації туг відповідає семантико-морфологічна вмотивованість, а під мотивованістю мається на увазі змістова (інтенсіональна) вмотивованість.
На змістовому рівні виявляється вмотивованість як з'єднувальний компомент між формою і семантичним змістом мовного знака. Змістова вмотивонаність характеризує здатність внутрішньої форми відображати найбільш релевантні ознаки мовного змісту слова або виразу, тобто розкриває її структурно-семантичні особливості у зіставленні з лексичним значенням. Інтенсіональна вмотивованість синтезовано враховує як словотвірну структуру, так і змістову сторону мовного знака, що зумовлює системне вивчення форми і значення. Така вмотивованість визначає ступінь відповідності внугрішньої форми лексичному значенню, тобто, говорячи термінами теорії управління, - ефективність і надійність побудови внутрішньої форми. Звідси також випливає, що вмотивованість це та кількість інформації, що міститься у внутрішній формі, яка знайшла відображення у відповідному значенні лексичної одиниці. З урахуванням викладеного пропонуємо таке визначення змістової вмотивованості, що використовується нами в практичній роботі: змістова вмотивованість - це структурно-семантична характеристика лексичної одиниці, яка експлікує засобами мови раціональний лексико-семантичний зв'язок між значенням і внутрішньою формою цієї одиниці. Цей вид умотивованості є найважливіший, оскільки однією з умов мовної досконалості є вимога, щоб умотивованість була, наскільки це можливо, не зовнішньою і умовною, а внутрішньою і логічною, щоб вона виявляла сутність самого поняття. Е. Вюстер називає цю властивість форми наочністю поняття, або самостійною зрозумілістю її. 3вичайно, така вимога особливо важлива для науково-технічної термінології і менше притаманна загальновживаній мові. В подібному підході до визначення змістової вмотивованості на перший план висувається не спосіб побудови лексичної одиниці сам по собі, а структурні особливості внутрішньої форми у зіставленні з лексичним значенням, відображальні здатності слова містити в своїй побудові ознаку (ознаки) позначуваного.
Виходячи з об'єму інформації, розрізняємо: 1) повну вмотивованість внутрішньої форми (коли форма виражає ознаку, яка цілком входить у значення); 2) часткову вмотивованість (коли існує загальна для внутрішньої форми і лексичного значення частина мовного змісту одиниці); 3) відсутність вмотивованості (тобто жодна морфема, що входить до складу внутрішньої
Loading...

 
 

Цікаве