WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІноземна мова - Англійська, Німецька та інші → Джек Лондон - Реферат

Джек Лондон - Реферат

себе подіти від ніяковості. Не знав, що говорити, як їсти, як сидіти. Щоб не здаватися смішним, перечитував посібники з правил гарного тону і вивчав їх. Згодом став більш упевненим в собі. Джек був високим, атлетичним брюнетом.Мейбл - маленькою, тендітною блондинкою. Джек був простим, звичайним хлопцем, Мейбл - витонченою, ніжною, інтелігентною. Але вони безтямно кохали одне одного.
Між тим, матеріальне становище Джекової родини не налагоджувалося. Джек залишає університет. Поклявшись Мейбл у вічному коханні, він відправляється на Аляску…
У пошуках золота
На Аляску він відправився зі своїм шурином. Труднощі почалися у перший день плавання. Ще в Сан-Франциско вони накупили одягу: светрів, чобіт, шуб, фуфайок, взявши гроші в борг. Багаж був великим, а наймати носильників - дорого. Шурин здався на півдорозі і повернувся, а Джек продовжив свою епопею з трьома тимчасовими попутниками. Тягнули вантаж на собі, залишаючи одну частину позаду і повертаючись за ним знову. Найстрашнішим відрізком подорожі був Чилкутський перевал. Кожен ніс на собі до сімдесяти кілограмів. Цей шлях був не для слабких. Їх зустрічали бурхливі крижані потоки, гірські схили, вузькі кам'янисті стежки, глибокі озера. Джек перемагав навіть корінних жителів - індіанців. Він плив на довгих човнах - пірогах, сплавлявся на плотах, падав у холодну воду. Мужність, витривалість, віра обіцяли йому перемогу. Він без страху дивився в очі небезпеці. Його окриляла надія - забезпечити матір і сестер, а ще не полишав думати про Мейбл, якій поклявся одружитися.
Джек з приятелями добралися до старательського табору на річці Гендерсон, що вище Давсона, а вже на третій день його компаньйон Томмі наткнувся на пісок із золотим блиском. Друзі вирішили, що це - золото і, розробивши документацію та карти, взяли проби грунту і спустилися в Давсон, щоб зробити офіційну заявку на свою ділянку. Тільки оформивши все за законом, вони показали проби грунту спеціалістам. З них сміялися навіть діти у селищі. Золотий пісок насправді виявився слюдою.
Настала зима. Друзі знову і знову намагалися знайти золоту жилу, але навкруги тижнями ішов сніг, вкриваючи землю на 1-2 метри. Джек і його приятелі зазимували в дерев'яній хижці, в якій були великі діри і задувало так, що вітер гуляв по спині. В 50-і роки ХХ ст. учені, літератори, мовознавці, дослідники, які займалися творчістю Д. Лондона, розшукали хижу, в котрій мешкав Джек, і по одній дошці перевезли на його батьківщину. На деяких таких дошках, із яких складався цей загублений в лісах будиночок, ми з трепетом читаємо тексти, написані рукою самого Лондона в ті часи, коли він, будучи 20-річним хлопцем, створював свої безсмертні твори.
Протягом усієї зими про нові розробки золота годі було й думати. Джек з друзями ходить на полювання, ловить рибу і пише. Він пише про все: про красу і вірність індіанських жінок, про вірних друзів, про те, як жадібний мисливець загинув, заховавши у ствол своєї рушниці злитки золота, про те, як людину переслідують вовки, і про те, як замерз одинокий подорожній, заснувши на снігу. Скільки випадків, історій в ці довгі ночі на Алясці розповіло йому життя!
На весну від нестатків зелені та свіжої їжі Лондон захворів на цингу. Він довго тримався, але ясна кровоточили все більше і більше. Джек з двома товаришами спустився на човні вниз по Юкону, а потім проплив вздовж берега Берингового моря на північ до порту Сент-Майкл, пройшовши більше двох тисяч миль. З Сент-Майкла пароплав доставив його до Сан-Франциско.
Він не привіз жодного долара. Навпаки витратив усе, що дали йому в борг. Але Джек привіз найцінніший вантаж - це були щоденники, в яких він записав усе, що бачив і чув. Його геніальна пам'ять зберегла в собі сотні зустрічей, оповідань, легенд, картин величної природи. Він був свідком жорстокої боротьби людини і природи. На Півночі Джек Лондон уперше зустрів і оцінив ще одного давнього, вірного друга людини - собаку, і ця тварина стає героєм багатьох його творів. І головне, після Аляски у Джека закріпилася віра в наймогутнішу силу світу - людину, віра в дружбу, взаємовиручку, волю. З тих пір в людях його приваблюють не гроші і багатство, а здоров'я, сила, мужність, воля і відвертість, властивість виходити переможцем з найскладніших обставин.
Повернувшись в 1900 році додому, Джек видає свою першу велику збірку новел "Син вовка", через рік іще одну - "Бог батьків", а через рік третю "Діти морозу". Книги Джека Лондона не йшли ні в яке порівняння з тими, які наводнили американський ринок в 1900-х роках. Вони вимагали від читача з нетерпінням слідкувати за розвитком подій, приковували його увагу до драматичних ситуацій і смертельних небезпек. Сюжет найкращих новел був суто стиснутий, кінець обривається, немов натягнута струна, залишаючи в серці завмираючий відгук подій. Джек не повторював нікого і його не міг повторити ніхто. Відчувалося, що це - самобутній талант, який знайшов свій шлях. Лондон писав для кожного читача, він наче звертався до кожного. Читач вірив йому, бо відчував, що автор все, про що пише, пройшов сам. І хіба це не так?
Ми впізнаємо маленького хлопчика, який працює зовсім сонним вночі на консервному заводі - в новелі "Відступник" - це сам Джек. Це також він на шхуні, яка потрапила в "Тайфун біля берегів Японії". І той самий Джек, який відморозив ногу, пише про себе в новелі "Любов до життя". Десятки, сотні оповідань, в яких він прожив сотні життів.
У 1901 році, коли Джеку виповнилося 25, в нього було вже все: слава, гроші, маєтки, яхта, родина, кохання, діти. Його книги видаються мільйонними тиражами, даючи йому мільйонні прибутки. Джек купує знову нові будинки, маєтки, яхту, здійснює власноручно за кермом "Старка" кругосвітнє плавання, закохується і йде з сім'ї, знову кидає все, їде до Англії, де живе в кварталах бідноти, знову пише книги і знову друкується. У 1905 році Японія починає війну з Росією, і Д. Лондон знову на передовій: він їде в особі журналіста в Японію, Корею, Мексику. Пережив тисячі пригод. І так без кінця… до самого останнього дня. 22 листопада 1916 року його не стало.
Вже в сорок років Джек Лондон був безнадійно хворим, втомленою і сповненою відчаєм людиною. Його тілесна хвороба, була наслідком зловживання алкоголем. А душевний злам та безнадійність були наслідком іншого, більш страшного захворювання - зневіри. Його вже ніщо не могло втішити: ані дружина, ні гроші, ні ранчо. Він помер, прийнявши смертельну дозу морфію, та похований в Місячній долині.
Але Д. Лондон залишився у своїх книгах. Він говорив: "Я всегда был борцом. Никогда не сказал ничего такого, от чего бы потом отказался. Кто я такой, чтобы стыдиться того, что я пережил?
Я прожил очень счастливую жизнь! Я был удачливее многих сотен и миллионов людей моего поколения на этой земле. Я много жил и много видел. Я очень любил жизнь! Да, игра стоила свеч!"
Loading...

 
 

Цікаве