WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІноземна мова - Англійська, Німецька та інші → Текстові комп’ютерні редактори на заняттях англійської мови - Реферат

Текстові комп’ютерні редактори на заняттях англійської мови - Реферат

М.Куліша настають важкі, трагічні часи. Його твори, більшість з яких користувалися неабиякою популярністю, зазнають як політичної, так й естетичної критики. Його ім'я роблять символом негативних тенденцій в українській літературі. Куліша починають звинувачувати у скептичному тлумаченні сучасності. Йому закидають, що його п'єси сповнені ідеологічних вад, що вони зводять наклеп на радянську дійсність. Нові твори драматурга викликають виключно різкі, недоброзичливі рецензії та відгуки. Після прем'єри п'єси "Маклена Граса" й різкого несприйняття вистави офіційною критикою М.Куліш доходить висновку: "Я розумію це так, що взято курс на знищення мене як художника".
Проти нього спрямовується ідеологічна кампанія, у процесі якої стверджується, що з революційних позицій драми "97" Куліш перейшов на ворожі засади п'єс "Народний Малахій", "Мина Мазайло", "Патетична соната". Вона призвела до того, що на першому всесоюзному з'їзді радянських письменників (17 серпня - 1 вересня 1934 року) відбулося офіційне закріплення за Миколою Кулішем статусу буржуазно-націоналістичного драматурга. І.Ю.Кулик у своєму виступі на з'їзді говорив про М.Г.Куліша як про митця, "більшість п'єс якого відверто націоналістичні і ворожі нам". Це вже було схоже на вирок. У грудні того ж року М. Куліш пішов на похорон свого друга Івана Дніпровського. Додому він не повернувся.
Обірвався життєвий шлях письменника восени 1937року. Його було страчено на сорок п'ятому році життя.
Микола Куліш належить до того типу письменників, про яких можна сказати: художником слова він народився. Бо від народження в Куліша було єдине призначення - велике й непохитне - писати. З підліткового віку й до останніх своїх днів він сприймав, розумів і аналізував світ як письменник.
Він ділився тим, що його надихало, захоплювало, бентежило, гнітило, з допомогою емоційного, барвистого, дотепного слова. М.Куліш писав майже тридцять років. Навчався - і писав невеличкі твори сатиричного спрямування. Воював - і складав короткі п'єси, що мали успіх у солдатів. Працював в освітянських установах - і шукав себе у різних жанрах: від оповідань з життя дітей до циклу педагогічних нарисів. А з якою наполегливістю й самовідданістю Куліш писав, коли переймався тільки творчою діяльністю! І навіть перебуваючи в ув'язненні, відчуваючи подих смерті, він теж сідав за папір - і надсилав листи, де відбивав свої настрої, почуття, турботи. ІІисання було для нього не тільки радісним, емоційно насиченим процесом, а й внутрішнім станом, постійним відкриттям себе, головним смислом життя.
За одинадцять років драматургічної практики (1923-1934) М.Куліш створив майже півтора десятка п'єс. Кожна з них - явище непересічне в українській драматургії та заслуговує на те, щоб стати об'єктом ґрунтовного наукового дослідження. Кожна з них вимагає того, щоб її не тільки уважно читали, а й уважно перечитували. Зараз очевидно, що майже вся драматургічна спадщина Куліша входить до національної літературної класики, а п'єси "Народний Малахій" та "Патетична соната" складають європейську та світову художню скарбницю.
Досить пригадати, що в українській театральній і літературній критиці кінця 20-х років проводилися численні паралелі між п'єсою "Народний Малахій" та романом "Дон Кіхот", між образами Малахія Стаканчика й Дон-Кіхота Ламанчського. Ємну оцінку художнім якостям "Патетичної сонати" дав німецький письменник Ф.Вольф, який підкреслював, що "за формою… - цей донині найбільший витвір української драми - можна порівняти у світовій літературі лише з такими драматичними шедеврами, як "Фауст" і "Пер Гюнт". Таким чином, створення "Народного Малахія" і "Патетичної сонати" поставило М.Куліша в один ряд з такими митцями, як М. де Сервантес, Й.Гете, Г.Ібсен.
У своїй творчості Куліш виходив з програмного положення, що "драматургія мусить весь час непокоїти, збуджувати, загострювати, навіть за іншого разу занадто загострювати деякі проблеми і ніколи не пристосовуватись до міщанських смаків глядача". Ось цим пафосом занепокоєння життєвими проблемами, загострювання реальних, існуючих конфліктів пройняті всі його п'єси, що на сьогоднішній день дійшли до нас, - від "97" до "Маклени Граси". (Текст однієї з перших п'єс - "На рыбной ловле", як і текст останнього драматургічного твору М.Куліша - п'єси "Такі", вважаються втраченими).
Творчість М.Куліша - це багатогранне, гранично загострене зображення життя, процесів сучасної йому України. Доля українського села, духовні пошуки інтелігенції, психологічні тенденції у робітничому середовищі, духовний стан столичного й провінційного міст, проблеми національно-історичного розвитку України - таким виглядає зріз основних проблем Кулішевої драматургії. Лише одна п'єса певною мірою вирізняється серед інших, оскільки її створено на польському фактичному матеріалі й пронизано польським національним колоритом. Йдеться про драму "Маклена Граса", у якій відтворено кризові процеси в Польщі початку 30-х років. Проте і в цьому творі відлунює українська проекція на трагічні події, що у той же самий час охопили й Україну. Цілком вірогідно, що й драму з сучасного польського життя Куліш писав, маючи на думці долю України та людини у ній.
Художня сила п'єс Миколи Куліша полягає у тому, що вони пройняті відчуттям незборимого трагізму людського буття, усвідомленням глибинних дисгармоній духу, суспільства, світу. В центрі Кулішевої драматургії перебуває трагедія особистості на тлі соціальних зламів і протиріч.
Микола Куліш був живописцем характерів в українській драматургії. Працюючи над п'єсою, він прагнув намалювати живий, колоритний, типовий художній образ. Для цього митець ретельно вивчав життя, часто мандрував - їздив, ходив пішки Україною, намагаючись побачити й почути, чим живуть люди, про що думають, як розмовляють, чого прагнуть. Ось звідки у його творах багата галерея виразних, самобутніх образів - Мусій Копистка ("97"), Хома Божий ("Хулій Хурина"), Антип Радобужний ("Зона"), Малахій Стаканчик ("Народний Малахій"), Овчар ("Закут"), тьотя Мотя і дядько Тарас ("Мина Мазайло"), Ілько Юга ("Патетична соната"), Семен Пархімча ("Прощай, село"), Ромен і Байдух ("Вічний бунт"), Ігнацій Падур ("Маклена Граса"). Кулішева драматична спадщина - це концептуальна характерографія української національної історії та
Loading...

 
 

Цікаве