WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІноземна мова - Англійська, Німецька та інші → Принцип мотивованості як складова частина комунікативного методу навчання іноземної мови - Курсова робота

Принцип мотивованості як складова частина комунікативного методу навчання іноземної мови - Курсова робота

внутрішня, мовно-розумова, активність. Сказане дозволяє сформулювати наступне правило що витікає з принципу мовленої спрямованості; при навчанні говорінню необхідно постійно викликати мовно-розумову активність учнів, при допомозі комунікативних задач мовного спілкування.
4. Мовна (комунікативна) цінність матеріалу.
Щоб зробити мовний матеріал цінним в комунікативному відношенні, необхідно відібрати ті дійсні проблеми (питання, предмети, обговорення), які складають змістовний бік спілкування, організувавши матеріал навколо них. При цьому слід врахувати 3 фактори:
" конкретні сфери, в яких передбачається спілкування;
" Види діяльності, якими займаються дані учні;
" вікові інтереси учнів;
Отже, при навчанні говорінню на основі комунікативного методу використання кожної фрази повинне бути виправданим міркуваннями комунікативної цінності для запропонованої сфери спілкування (ситуації) і для даної категорії учнів.
5. Мовний характер уроку.
Він виявляється:
" в постановці мовної мети;
" у формах організації уроку;
" в мовній і немовній поведінці вчителя.
Отже першим принципом навчання говорінню як виду мовної діяльності є принцип мовно-розумової активності.
2. Комунікативність включає в себе індивідуалізацію навчання мовній діяльності, під якою розуміємо врахування всіх властивостей учня як індивідуальності: його здібностей, вміння здійснювати мовну і навчальну діяльність і головним чином його особливих якостей. Для комунікативного методу індивідуалізації є головним засобом створення мотивації і активності.
Своє відношення до середовища людина виявляє в мові. А оскільки відношення до середовища завжди індивідуальне, так як світ пізнає жива конкретна особистість і світ, що оточує кожну особистість зовсім неоднаковий, - то індивідуальна, особистісна і мова.
При навчанні іншомовній мовній діяльності індивідуальна реакція можлива лише в тому випадку, якщо мовне завдання, що стоїть перед учнем буде відповідати його потребам і інтересам як особистості. Тому щоб викликати адекватну реакцію необхідне врахування індивідуальних і перш за все особистісних якостей учня: життєвого досвіду, контекcту діяльності, сфери інтересів, схильностей, емоційної сфери, світогляду, нарешті, статусу даної особистості в колективі.
Такий підхід гарантує істинну мотивацію, а також справжню внутрішню активність учня.
Зовнішня активність найчастіше виникає від так званої активізації класу, залучення учнів до участі у бесіді. При наявності внутрішньої активності, не потрібно ніяких додаткових прийомів активізації, бо учень вирішує мовно-розумову задачу, яка зачіпає його як особистість і сам охоче вступає в контакт. Мова - явище настільки індивідуальне, що навчати мові поза індивідуалізацією - неможливо.
Враховуючи сказане можна вважати індивідуалізацією закономірністю навчання. Отже другий принцип навчання, говорінню як виду мовної діяльності - це принцип індивідуалізації при ведучій ролі її особистісного аспекту.
Треба вказати, що даний принцип є новим за своїм трактуванням.
1. Індивідуальність учня є основою індивідуалізації, навчального процесу. При навчанні іншомовному говорінню цей принцип набуває ще більшого значення, так як індивідуальним, неповторним перш за все є мова учня як засіб висловлення його індивідуальних переживань почуттів, емоцій, моральних прагнень.
Основою індивідуалізації може служити індивідуальність учня, що сприймається у всій багатогранності як система.
Розглянемо індивідуальність учня в трьох аспектах як індивіда, як суб`єкта і як особистості, і відповідно три види індивідуалізації.
А). Індивідні властивості учнів і індивідна індивідуалізація.
При навчанні іншомовній мовній діяльності роль задатків виявляється в тому, що одні учні виявляються більш здібними до виконання одних дій, інші - інших. Для вчителя розбіжності в індивідних властивостях виступають як об`єктивна данність, з якою потрібно всебічно рахуватись і враховувати в навчанні. В силу їх значущості і специфіки врахування індивідних властивостей людини навчання повинно здійснюватись в рамках спеціально виділеного виду індивідуалізації -індивідної. Індивідна індивідуалізація в першу чергу покликана служити врахуванню і розвитку здібностей до іншомовної мовної діяльності.
Б). Суб`єктні властивості учнів і суб`єктна індивідуалізація.
Для навчання іншомовному мовленню врахування суб`єктивних властивостей учнів важливе тому, що у кожного учня є свої прийоми оволодіння знаннями, своя навчальна стратегія.
Важливість навчання учнів оптимальним прийомам і способам діяльності пояснюється двома факторами. По перше, при скороченій сітці годин ще складніше оволодіти іншомовним мовленням, якщо в учнів не розвинені необхідні вміння самостійної роботи, тобто суб`єктні властивості; по друге, практичне оволодіння мовою в середній школі розглядається як база для подальшого спеціалізованого доучування. Це доучування, однак, є неможливим без досить добре розвинених навичок самостійної роботи.
Специфіка суб`єктної індивідуалізації при навчанні іншомовному говорінню полягає в тому, що вона повинна передбачати одночасне застосування дидактичних матеріалів, різних, за формою (наприклад, наявність чи відсутність опор), що враховують своєрідність прийомів навчальної діяльності учня, але що призводять, зрештою до однакових результатів по можливості за рівні відрізки часу. Озброєння учнів раціональними прийомами навчання включає систематичну і цілеспрямовану роботу. Отже при навчанні іншомовній мовній діяльності поряд з індивідною необхідна і суб`єктна індивідуалізація.
В). Особистісні властивості учнів та особистісна індивідуалізація.
Уявляється виправданим і методично доцільним виділити окремий вид індивідуалізації, спеціально призначений для врахування особистісних властивостей учня - особистісну індивідуалізацію.
Під індивідуалізацією навчання іншомовній мовній діяльності слід розуміти співвіднесеність прийомів навчання з особистісними, суб`єктивними і індивідними властивостями кожного учня.
3). Комунікативність пов`язана поняттям функціональності. Це поняття означає, що будь-яка мовна одиниця, і мовна форма виконує в процесі комунікації певні мовні функції. У протилежному випадку мовний вплив був би неможливим. Іншими словами функціональність є найсуттєвіша характерна риса будь-якої мовної одиниці, тобто мовної форми, що використовується в мовленні.
Нажаль, нерідко після курсу навчання можна спостерігати як учні знаючи слова, вміючи утворити ту чи іншу граматичну форму, є не спроможні використати все це в мовленні. Причину слід шукати в стратегії навчання, яка приписує попереднє запам`ятання слів чи затреновані граматичні форми увідриві від виконуваних ними мовних функцій. В результаті цього слово чи форма не асоціюється з мовною задачею (функцією) і тоді при необхідності виконання тої чи іншої функції не пригадується переносу не відбувається.
Третій принцип комунікативного методу навчання говорінню - принцип функціональності.
Даний принцип
Loading...

 
 

Цікаве