WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІноземна мова - Англійська, Німецька та інші → Принцип мотивованості як складова частина комунікативного методу навчання іноземної мови - Курсова робота

Принцип мотивованості як складова частина комунікативного методу навчання іноземної мови - Курсова робота

свідомої діяльності, яка завдяки наявності повного комплексу якостей стала однією з умов виконання діяльності.
Всі типи навиків в сукупності складають операційний рівень вміння. Цей рівень не є ще власне вмінням, так як воно не зводиться за своїми якостями до простої суми його складових частин. Воно завжди володіє своїми якостями. Мовне вміння - це мотиваційно-розумовий рівень. В цьому рівні слід виділити підрівень власне якостей вміння, що зростають на грунті якостей навичок. Це визначає необхідність попереднього формування навиків як основи вміння на базі кожної дози мовного матеріалу.
Комунікативний метод - засіб навчання мовленню.
1. Вихідні положення і поняття комунікативного методу.
Основними ознаками методу навчання є наступне:
1) Диференційованість, що виявляється в тому, що кожен метод служить засобом досягнення певної мети.
Такою метою може бути будь який вид мовної діяльності, точніше, вміння здійснювати цей вид діяльності, наприклад говоріння.
2)Незалежність методу від умов навчання.
Метод визначає стратегію навчання, а не його тактику, і тому вибір його не може залежати від мови, ступеня навчання, аудиторії.
3) Спроможність методу охоплює всі сторони навчання даному виду мовної діяльності, це досягається за рахунок сукупності принципів, що входять до методу, за рахунок повноти їх номенклатури, а також за рахунок об`єму змісту кожного з них.
4) Наявність у методі основного стрижня чи, користуючись словами М.В.Ляховицького, "домінуючої ідеї, вирішення головної методичної задачі". Ця основна ідея цементує всі принципи, що входять до методу, інтегрує їх.
На основі цього ми визначаємо метод як систему функціонально-взаємообумовлених частково методичних принципів, об`єднаних єдиною стратегічною ідеєю, спрямованою на навчання будь якому виду мовної діяльності.
Для комунікативного методу такою ідеєю є комунікативність навчання. Отже побудова процесу навчання вимагає розкриття поняття "комунікативність".
Якщо спробувати в загальних рисах визначити комунікативність, то можна сказати, що вона заключається в подібності процесу навчання до процесу комунікації. Точніше кажучи, комунікативний метод базується на тому, що процес навчання є моделлю процесу комунікації. Як будь-яка модель процес навчання в якихось аспектах спрощений порівняно з реальним процесом комунікації, але за основними параметрами він до цього подібний.
Процес навчання як модель не може обмежуватись наявністю подібних до процесу комунікації параметрів, оскільки навчання як таке повинно володіти специфічними параметрами.
2. Визначимо зміст принципів комунікативного методу, а отже, і сформулюємо їх.
1) Комунікативність передбачає мовну спрямованість навчального процесу, яка заключається в тому, що шлях до цієї мети є саме практичне використання мови. Практична мовна спрямованість не тільки мета, а й засіб, де і те і інше діалектично взаємообумовлене.
Постійне практичне використання мови допомагає учням побороти нелюбов до лінгвістичних маніпуляцій, робить навчання привабливим, бо узгоджується з кінцевою метою, і тим самим забезпечує засвоєння мовлення як засобу спілкування.
Мовна спрямованість навчального процесу виявиться можливою лише при наявності мовно-розумової активності учнів, яка головним чином характеризує їх діяльність. Мовно-розумова активність - серцевина комунікативного процесу навчання.
Мовна спрямованість передбачає мовленнєвість вправ, тобто ступінь, міру їх уподібнення мовленню. Це перш за все стосується вправ для формування навичок і означає використання з цією метою умовно-мовленнєвих, а не мовних вправ, а також виключення псевдомовних вправ в процесі розвитку мовного вміння. Іншими словами всі вправи повинні бути вправами не на промовляння а на мовлення, коли у мовника є певна мовна задача і коли ним здійснюється мовний вплив на співрозмовника. Проблема, таким чином, зводиться до організації мовного партнерства в навчальному спілкуванні.
Мовне партнерство залежить в значній мірі від комунікативної поведінки вчителя, що, зрештою, також входить в аспект мовної спрямованості навчання і зумовлене дієвим характером спілкування. Якщо прийняти до уваги, що тільки дотримання мовної спрямованості дозволяє навчити говорінню як засобу спілкуванню, то ми можемо зарахувати її до закономірностей навчання мовній діяльності.
Даний принцип визначає п`ять аспектів навчання говорінню.
1) Мовна практика як засіб навчання говорінню.
Принцип мовно-розумової активності передбачає таку організацію навчання, коли учень постійно втягнений в процес спілкування на мові ( умовний чи реальний), тобто в процес практичного користування мовою на основі мовно-розумової діяльності, інструкції які дає вчитель і які покликані зробити мовні дії учнів свідомими, повідомляються попутно, займаючи таким чином 1-2 хвилину ( в сукупності). Все це створює в учнів відчуття постійної зайнятості мовною діяльністю чи те, що Б. В. Біляєв вдало назвав " безпосереднім переживанням мови".Тим більше, що сказане стосується лише уроків формування граматичних навичок: на інших уроках говорінню інструкції теоретичного характеру зустрічаються дуже рідко.
Таким чином, першим методичним правилом, що витікає з принципу мовної спрямованості, є: при навчанні говорінню абсолютним засобом формування і розвитку говоріння слід вважати постійну мовну практику учнів на основі мовно-розумової діяльності.
2. Мовленнєвість вправ. Зайнятість учнів практичними діями ще не забезпечує ефективного навчання; часто до практичних дій належать такі, які тільки зовні є мовленнєвими, а по суті своїй формальні. Вправи в усному мовленні, в говорінні завжди характеризуються наявністю мовної задачі і мовного партнера. Так ми одержуємо " опозицію": промовляння-мовлення.
Мовна задача може бути умовною, тобто заданою ззовні ( вчителем), чи реальною, яка виникла як результат мотивованості мовного вчинку, але присутність її у вправах обов`язкова. Мовна задача робить вправи мовленнєвими. Можна сказати, що при "говорінні включається мотиваційно-розумовий рівень мовного механізму в той час як при "промовлянні" - лише операційний.
Отже при навчанні говорінню всі вправи повинні бути в тій чи іншій мірі мовленнєвими.
3. Мовна (мовно-розумова)активність.
Зовнішній активності слід протиставити активність внутрішню, при якій мовний вчинок цілеспрямований і мотивований. Оскільки добитися такого стану речей, коли всі учні будуть весь час включені в говоріння, неможливо, необхідна організація навчання, що забезпечує внутрішню активність всіх співрозмовників, коли вони завдяки постійній готовності до мовного поступку, будуть автоматично включені в процес спілкування, що можливо навіть якщо людина не вимовляє жодного слова.
При навчанні говоріннюосновною задачею є розвиток мовного вміння, яке тісно пов`язане з комунікативною функцією мислення. Спілкування з психологічної точки зору завжди є процес вирішення комунікативної задачі. Саме при наявності комунікативної задачі у мовника з'являється
Loading...

 
 

Цікаве