WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІноземна мова - Англійська, Німецька та інші → Явище синонімії у літературознавчій термінології - Курсова робота

Явище синонімії у літературознавчій термінології - Курсова робота

Окремі прості терміносполуки утворюються за моделлю: "іменник у Н.в. + іменник у непрямому відмінку": комедія масок – комедія дельарте, поезія в прозі – вірш прозою. Інколи стрижневий компонент одного з синонімів може бути виражений віддієслівним іменником: спадкоємність у літературі – традиції у літературі. Трапляються випадки творення термінологічних словосполучень на основі ускладнених компонентів у вигляді прикладки: вірш-пейзаж – пейзажна лірика.

Моделям, в яких залежне слово виражається іменником у непрямому відмінку, притаманне використання форм орудного, родового і місцевого відмінків: поезія в прозі – вірш прозою, мистецтво для мистецтва – штука для штуки, романи жахів – готичні романи, інструментовка вірша – звукова інструментовка. У склад словосполучень входять і прийменники разом з іменниками у непрямих відмінках, але їх кількість незначна.

Те, що літературознавчим термінам-словосполученням, які вступають у синонімічні відношення, не притаманна модель: "іменник у Н.в. + іменник у З.в.", підтверджує факт існування такого виду зв'язку, як слабке керування, пор.: реституція тексту – реконструкція тексту, назва твору – заголовок, лінгвістика тексту – транслінгвістика.

Словосполученням-синонімам, у яких атрибутом виступає прикметник, властиве узгодження, напр.: менніппова сатира – меніппова сатура, двоголосе слово – двоголосся, гліконівський вірш – гліконей тощо; для три-, чотирикомпонентних – поширене узгодження: українська література ХХ століття – новітня українська література, здогадна мова – невласне-пряма мова, де залежні компоненти вважаються складеним словом.

Трикомпонентним словосполученням іноді властиві два типи підрядного зв'язку: узгодження і слабке керування (напр.: "переносне значення слова" – троп). Специфічним для таких синонімічних утворень є слабке керування і повне узгодження відповідно, як от: фігура поетичної мови – поетична фігура, мистецтво для мистецтво – чисте мистецтво.

У термінологічних словосполученнях літературознавчої термінології з узгодженням нерідко на першому місці знаходиться головне слово, що називає лексичне значення поняття, а ознака залежного з часом приглушується, пор.: адресат ліричний – ти ліричне, метод художній – метод творчий.

У структурному типі "словосполучення – словосполучення" допускається варіант, утворений прийомом інверсії (образна аналогія – аналогія образна).

Таким чином, спосіб найменування спеціальних понять шляхом залучення до термінолексики номінативних одиниць різних видів синонімічних відповідностей належить до традиційних і зберігає свою високу продуктивність у сучасній українській науковій мові.

Літературознавча термінологічна синонімія представлена моделями номінативних одиниць, які характеризуються подібними словотворчими і морфологічними ознаками, що і загальновживана лексика літературної мови. І все ж таки виділяємо окремі особливості творення термінів-синонімів, властивих лише літературознавчій терміносистемі (тип узгодження у словосполученнях слабке керування, незначна кількість у терміносполуках прийменників разом з іменниками у непрямих відмінках, субстантивація дієслівних і прикметникових форм, повна або часткова націоналізація і транслітерація іншомовних слів тощо).

2.2 Основні риси синонімічних відношень між термінами літературознавства

Найточніша передача наукового поняття – одна з основних вимог до терміна. На відміну від загальновживаного слова, що виражає загальні уявлення або побутові поняття, термін реалізує своє значення у повному обсязі лише в умовах спеціальної комунікації.

Певний час вважалося, що синонімія у термінології – явище неприроднє, а якщо факти синонімії термінів підтверджувались, то кваліфікувались як небажані, хоча мали місце спроби пояснення існування термінів-синонімів у функціонально-стилістичному аспекті [20,85].

На сьогодні синонімія у термінології сприймається не тільки як "негативна неуникненість при становленні статуса терміна" [2,9–10], але й, за думкою багатьох науковців, продовжує існувати в оформлених терміносистемах як природнє явище. Синонімія також здобуває статус повноправного виду відношень у сфері фіксації термінів (А. Крижанківська, А. Шнирельман та ін.).

Синонімічні відношення у ряді терміносистем, зокрема в гуманітарних, – явище ймовірне і, на думку термінознавця Б. Михайлишина, не завжди шкідливе [44,3]. Мотивується це прагненням уникнути повторів, а також найбільш точно і повно відобразити поняття, що і призводить до існування термінів-синоні-мів.

Синонімія, як повний або частковий збіг значень двох або кілька слів, у термінології має свою специфіку "функціональної комунікативної діяльності за своїм лексичним і семантичним складом" [44,7], простою чи складною структурою.

Результати семного аналізу термінів, їх частиномовного походження, дозволяють визначити поняття "тотожність значень" як повний збіг їх вищезгаданих характеристик і "близькість значень", що прогнозує неповний семантичний збіг і частиномовну похідність. Такий підхід у розумінні синонімічних зв'язків лежить в основі кваліфікації термінів на дублети (абсолютні, повні, ідентичні, яких у літературознавчій терміносистемі близько 24%) і семантичні синоніми (термін Б. Михайлишина) (неповні, ідеографічні, квазісиноніми та ін. –76%).

Недостатність традиційного визначення синонімічних зв'язків шляхом співставлення значень термінів зі словесними дефініціями вважаємо суттєвою підставою для наголошення на функціональній сфері при вивчені термінів-си-нонімів. Функціональна сфера уможливлює двоєдність термінів як "професійних знаків (план змісту) і понять (план вираження)" [44,8].

Подібний аспект дослідження термінологічної синонімії має свої особливості, пов'язаний з їх вживанням у наукових текстах різної складності.

В українській літературознавчій термінології як системі з визначеними типами парадигматичних взаємозв'язків між її елементами синонімічна організація прийнятна на рівні взаємовідношень термінів-дублетів.

Природну дублетність розуміємо як наявність ідентичних у лексико-семантичному і граматичному плані корелятів, котрі ввійшли до складу українського термінофонду при наявності "різнонаправлених і різночасових тенденцій у процесі його формування" [44,8]. Семантична ідентичність, однаковий словотворчий і словосполучниковий діапазон – важливі вимоги, що мають місце у досліджені термінів-дублетів, і це підтверджується можливістю їх повної взаємозаміни на функціональному рівні, пор.: живопис – малярство, бандурист – кобзар, сонет – магістрал тощо.

Дублетність термінів-словосполучень (терміносполучень – Б. Михайлишин) – явище більш складне у літературознавчій термінології, ніж однослівних термінів, і певною мірою пов'язане зі стилістикою наукового тексту, його функціональними параметрами (напр.: мандрівні сюжети – "бродячі сюжети", квалітативне віршування – якісне віршування, авантюрний роман – пригодницький роман тощо).

Семантичним синонімам, яких у літературознавчій термінології значно більше, ніж дублетів, притаманний цілий ряд розбіжностей: від різних семантико-граматичних відмінностей до стилістичного й емоційного акцентування синонімічних корелятів, їх функціонального навантаження в текстах. Семантичні терміни-синоніми як слова, так і терміносполучення – мають певні відмінності хоча б за одним компонентом їх семного складу (без порушення предметно-логічної основи їх значень) або ж на словотворчому чи сполучневому рівнях (напр.: інструментовка вірша – звукова інструментовка, здогадна мова – невласне-пряма мова, ономатопея – звуковідтворення).

Спостереження доводять, що вживання семантичних термінів-синонімів зумовлене:

– бажанням уникнути надмірних повторів одних і тих же лексем;

– неоднаковою науковою строгістю текстів, що передвизначає вибір термінів різної понятійності й розповсюдженості. Важливу роль тут відіграє прагнення передати у випадку необхідності національні, історичні та інші особливості тексту;

– наявність у наукових текстах лексем з емоційно-естетичним і суб'єктив – ним відношенням до викладених фактів і мало відчутних конотативних нашарувань, від яких, за словами Т. Панько, "термін у контексті не завжди вільний" [55,90].

Функціональні можливості неповних термінів-синонімів значно більші, ніж дублетних. Досліджуючи подібну проблему, Є. Мягкова зазначає: "кожний член такого ряду (синонімічного) виконує свої індивідуальні функції у процесі професійного спілкування, не ускладнює його, а робить більш чітким. Тому синонімія у термінології не може розглядатися як недолік "[47,1].

Семантичні терміни-синоніми, диференціюючись за функціональними відмінностями, поділяються на такі групи:

  1. синоніми у функції заміщення;

  2. синоніми у функції тлумачення;

  3. синоніми у функції кваліфікативності.

У функції заміщення (близько 46%) знаходяться перш за все однозначні терміни, які, не володіючи суттєвою семантичною різницею, характеризуються різними словотворчими потенціями, і поділяються на три формально диференційні підгрупи:

Loading...

 
 

Цікаве