WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІноземна мова - Англійська, Німецька та інші → Явище синонімії у літературознавчій термінології - Курсова робота

Явище синонімії у літературознавчій термінології - Курсова робота

Частина термінів, складових синонімічних пар, є найменнями-символами, відомими вже школярам: V – швидкість, S – простір, t – час, Н2О, NaCl, ДНК, РНК тощо. Більшість мовознавців вважає, що такі види позначень є економними і зручними у використані.

Широко застосовує несловесні форми суспільно-політична термінологія. На сьогодні це є найбільш загромаджена подібними утвореннями терміносистема, оскільки основним джерелом творення абревіатурних засобів є саме суспільство. (СДПУ(0) – Соціал-демократична партія України (об'єднана), СПУ – Спілка письменників України тощо). Такі синонімічні ряди, на нашу думку, є типовими для термінознавства.

Символічно навантажені поняття у математичній, біологічній, медичній термінології стали невід'ємними елементами функціонування цих систем наукової мови. Таке явище саме тут є найповніш вмотивованим і цілком відповідає їхній природі. Скажімо, було б нісенітницею формулювати хімічне рівняння словесними засобами (напр.: вода плюс хлорид натрію дорівнює оксид натрію плюс хлор плюс двовалентний водень, що випаровується), чи розписувати у математиці визначення швидкості таким чином: швидкість дорівнює відстані, поділеній на час. Доречніше відображення понять символами-дублетами (літерами різних алфавітів, цифрами, знаками): H2O + NaCl = NaO Cl + H2 тa

V = S/t

Б. Михайлишин зазначає, що окремі позначення "настільки вузько спеці-альні, що передусім літери, а також небуквені символи (F – руйнівне навантаження, M – коефіцієнт Пуассана, а – абсолютна поперечна деформація тощо) стають зрозумілими хіба що у конкретному вузькогалузевому тексті" [43,155].

Основним недоліком таких синонімічних рядів є те, що лексико-семантичне значення може пояснювати лише словесний дублет (за умови, що символічне зображення терміна специфічне для певного кола науковців і рідко вживане загалом). За цими якостями несловесні засоби дехто з термінологів не відносить до термінів. Але, попри всі протиріччя, вони є безпосередньо рівноправними компонентами у термінолексиці й не шкодять прагненню термінознавства до точності й виразності номінантно-понятійних відношень, а, навпаки, виступаючи абсолютними відповідниками, дають змогу більшому розширенню функціональної діяльності наукової мови.

Серед словесних засобів виділяємо однокомпонентні і багатокомпонентні форми, які виступають за типами міжкатегоріальних і внутрішньо-категоріальних стосунків декількома різновидами синонімічних відповідностей.

За результатом паралельного існування повної і короткої форм розрізняємо:

  1. "слово-словосполучення": раритет – букіністична література, заголовок – назва твору, мімезис – теорія наслідування та ін.;

  2. "словосполучення – словосполучення": паракситонна рима – жіноча рима, власна мова – пряма мова, епізодична постать – епізодична фігура тощо;

  3. "повна форма терміна – коротка форма терміна": заумна мова – заум, двоголосе слово – двоголосся, авторський переклад – автопереклад та ін.

Лексикалізовані словосполучення, як відомо, реалізують існуючу в мові тенденцію до розгорнутого вираження думки.

Наявність значної кількості термінів-словосполучень пояснюється потребою номінації складних понять, точної їх дефініції. Другою загальномовною закономірністю, котра яскраво виявляється при лінгвістичному дослідженні термінології, є "закон скорочення надлишкової частини комунікативних повідомлень" [3,105].

Явище синонімії виявляється на рівні синхронічного існування двох варіативних найменувань. Це пояснюється прагненням короткості терміна як особливого виду мовного знака, пор.: надвартість – додаткова вартість, тембр звуку – звучність, райошний вірш – райошник.

В інших випадках можливе звуження або розширення значення синоніма, напр.: райошний вірш – якісна характеристика вірша, а райошник входить у

віршований розмір, вказуючи на особливості його побудови.

До словесних засобів також відносимо функціонування синонімів на рівні варіантності. Терміни-варіанти позначають тотожні поняття, але мають певні видозміни на рівні афіксації: затекст – підтекст, вимисел – домисел, посвята присвята. Вони мають ідентичні і неідентичні значення (терміни з нульовим суфіксом можуть позначати крім значення процесу ще й значення результату): повтор – повторення, коректа – коректура, розрив – розривання.

Наведені терміни різняться префіксами, наявністю /відсутністю суфіксів, але поняття, яке вони позначають, є незмінним. Тут немалу роль відіграє лексично навантажений корінь. При заміні кореня синонімічні відношення розриватимуться і не відповідатимуть природі синонімічних рядів на формальному рівні.

У синонімічних відношеннях "слово – словосполучення" один з компонентів може не відповідати своєю лексичною скомпонованістю дублету, але на понятійному рівні бути абсолютним відповідником. Ми маємо на увазі фразеологічні словосполучення (або ж словосполучення метафоричного /переносного / значення). Таких форм порівняно мало: танка – "коротка пісня", гангрена – "антонів вогонь", склероз – "зла пам'ять" та ін. Фразеологічні словосполучення є досить продуктивними, адже на їх базі творяться оказіоналізми, які позначають ті чи інші явища суспільного життя. Лексична стійкість і нерозбіжність між компонентами фразеологізмів вже говорить про те, що мова створила доцільне найменування на позначення поняття, а можливість утворювати похідні терміни виправдовує наявність синонімічних рядів у терміносистемі.

Як показує практика, у термінології синонімія досить широко представлена, що говорить про вагомий вплив цього різновиду парадигматичних відношень на розвиток наукової мови. Синонімію у термінології можна вважати закономірним і не завжди шкідливим явищем, яке дозволяє регулювати рівень відповідності терміна поняттю, і створює сприятливі умови для стилістичного оформлення текстів, що несуть наукову інформацію.

2. Специфіка синонімії у літературознавчій термінології

2.1 Шляхи виникнення і структура синонімічних рядів у літературознавчій термінології

Розвиток літературознавчої термінології безпосередньо пов'язаний з розвитком вітчизняного літературного процесу, який завжди у процесі еволюційного росту вимагав безперервного унормування термінологічної лексики. Термінознавство цікавить спеціальна діюча лексика, що позначає поняття літературознавства і функціонує у творах українських критиків (І. Франко, М. Коцюбинська, Р. Гром'як, Г. Сивокінь, М. Наєнко та ін.). Важливі свідчення про ранній етап життя окремих слів, що називають літературні поняття, містяться у працях з історії та теорії літератури, історичної лексикології, історії української літературної мови (М. Білецький, І. Огієнко, С. Єфремов, М. Жовтобрюх,

В. Чапленко, Д. Чижевський, Ю. Шевельов, Ф. Прокопович, І. Качуровський тощо).

Проте час зародження літературознавчої термінології, етапи її початкового розвитку ми не можемо однозначно пов'язати з певним історичним етапом нової української літератури, бо процеси номінації окремих понять у літературознавстві сягають періоду існування Давньої Русі.

Подібна позиція дозволяє нам всебічно розглянути шляхи поповнення і формування терміносистеми, найменування понять як засобами чужомовних запозичень, так і утвореннями на власне українському ґрунті, широту функціо-нальної спроможності термінолексем, зміну дефініцій тощо.

Вплив синонімії на закономірний розвиток літературознавчої термінології має свої особливості і дозволяє визначити якість цього розвитку.

Уніфікація термінологічної системи вимагає відбору того терміна, який найбільше відповідає позначуваному поняттю. Однак, в умовах єдиного інформаційного простору, під впливом рівнодіючих тенденцій – максимальної відповідності структурі національної мови і тенденції до інтернаціоналізації – це складний процес. Деякі синонімічні терміни настільки увійшли у літературознавчу термінологічну систему, що говорити про впорядкованість останньої шляхом усунення одного з синонімічних термінів – означає ігнорувати закономірності розвитку мови. Не можна не враховувати і різних джерел формування термінів.

На сьогодні за природою походження синонімічних рядів літературознавчої термінології можна виділити такі групи:

1) пари слів, одне з яких інтернаціональне або запозичене, а інше автохтонне: версифікація – віршування, приспів – рефрен, алегорія – іносказання та ін.;

2) обидва запозичення з різних мов: епіграф – мотто, катехреза – оксиморон, афереза – гіатус і под.;

3) синонімічні номінати автохтонного творення: билини – старини, скоромовка – спотиканка, веснянки – гаївки тощо;

4) пари слів (словосполучень), одне з яких запозичене, інше – автохтонне, що має міжнародний або запозичений елемент з різним ступенем адаптації його в українській мові: готичні романи – романи жахів, монографія – монографічна праця, анакруза – затакт та ін.

Loading...

 
 

Цікаве