WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІноземна мова - Англійська, Німецька та інші → Лінгвістичний аналіз засобів характеристики опису місця дії (на матеріалі короткого оповідання кінця ХІХ ст.) - Курсова робота

Лінгвістичний аналіз засобів характеристики опису місця дії (на матеріалі короткого оповідання кінця ХІХ ст.) - Курсова робота

Дані таблиці свідчать про те, що найчастіше вживаними синтаксичними конструкціями у побудові ОМД є одиночні речення (особливо складносурядні) та над фразові єдності.

Згідно із визначенням розгорнутих і згорнутих ОМД, можна стверджувати, що 79% ОМД є розгорнутими, а 21% - згорнутими.

Не досить великий відсоток розгорнутих ОМД пояснюється тим, що твори невеликі за розміром, хоча ОМД виконують важливі текстоутворюючі функції.

Отже можна зробити такі висновки:

1. Вибір синтаксичних конструкцій залежить від розміру твору та від ідейного задуму письменника. Недостатньо велика кількість розгорнутих описів обумовлена невеликими розмірами оповідань та особливим значення, яке дані письменники приділяють ОМД.

Найбільше ОМД зустрічається у Мелвіна та Ірвінга, трохи менше - у По.

2. Характер зв'язків між простими реченнями частіше перелічувальний, ніж причинно - наслідковий, тому ССР переважають над СПР.

Цю особливість можна простежити в даних творах письменників (По, Ірвінга, Мелвіна), що також становить характерну рису романтиків.

2. Відтворення описових контекстів у перекладі

Поняття перекладу. Основні перекладознавчі категорії

Перед тим, як почати аналізувати переклад описових контекстів коротких англомовних оповідань, зупинимося на понятті самого перекладу та його основних категорій, розглянемо особливості художнього тексту як об'єкт перекладу та визначено, у чому полягають основи та проблеми його перекладу, спираючись на конкретний матеріал взятих нами перекладів, і з'ясуємо, як реалізувати ці завдання.

За методологічну основу нашого дослідження візьмемо порівняння - перекладацький аналіз. Цей метод є дуже ефективним у лінгвістичному дослідженні, оскільки доповнюючи дані контрактивної лінгвістики дозволяє порівнювати не тільки аналогічні одиниці мовних систем, але й мовленнєві висловлювання і цілі тексти.

Таке співставлення дає можливість виділити лексичні угрупування і синтактичні структури мови оригіналу, які мають більш чи менш прямі відповідності у мові перекладу і часто перекладаються за допомогою звичайної підстановки, та інші структури, переклад яких вимагає суттєвих формальних і семантичних змін, і які через це можуть характеризуватися як "труднощі перекладу"

Отже, що не сутність перекладу. Так. в себе включає поняття перекладу? Визначення цього терміну, що зустрічається в літературі, дасть різноманітно, вони відображають зіткнення різних поглядів

Так в одному з ранніх досліджень А. Еттінгер дає таке визначення: "... переклад можна визначити як перетворення знаків чи репрезентацій в інші знаки чи репрезентації. Якщо оригінали виражають якесь значення, то ми звичайно вимагаємо, щоб їх відображення виражало таке ж саме значення або (що є більш реалістичним) щоб воно по змозі виражало те ж саме значення. Збереження інваріантного значення є центральною проблемою перекладу з однієї мови на іншу... " (48, 67-68)

Якщо для Еттінгера центральною проблемою перекладу є проблема знакових відповідностей, то у визначенні У. Унтера головна увага приділяється іншому аспекту перекладу. Він пише: "Перекласти - означає замінити формулювання інтерпретації сегменту навколишнього світу іншим. По можливості еквівалентним формуванням. (48, 24)

Безсумнівною заслугою цього визначення є те, що на відміну від поданого Еттінгером, яке обмежене рамками мови і міжслівних відношень воно включає один із важливих факторів, детермінуючих процес перекладу - предметну ситуацію. Співвіднесеність із предметною ситуацією є при цьому настільки важливою ознакою перекладу. Що вона відсуває на другий план навіть таку суттєву характеристику як приналежність до класу явищ. Що входять до поняття міжмовної комунікації.

Р. Якобсон був першим, хто ввів поняття "внутрішньомовного перекладу". У статті про лінгвістичні аспекти перекладу (1959 р) виходячи із семіотичного розуміння перекладу як інтерпретації вербального знаку шляхом його транспозиції в іншу систему знаків. Він розрізняє три види перекладу:

внутрішньомовний переклад. Або перейменування, - інтерпретація вербальних знаків за допомогою інших знаків тієї ж мови

міжмовний переклад, або власний переклад. - інтерпретація вербальних знаків за допомогою іншої мови

між семіотичний переклад, або трансмутація, - інтерпретація вербальних знаків через невербальні знакові системи. (48, 69)

Згідно до визначення Ю. Найди і Ч. Тайбера, "переклад полягає у відтворенні мовою - рецептором найбільш близького природного з урахуванням еквіваленту вихідного повідомлення. По - перше, з погляду значення, а по-друге, з погляду стилю". (48, 70) В цьому визначенні правильно відображені деякі вимоги щодо перекладу: точне відтворення змісту тексту, відмова від буквалізмів. Відповідність нормам мови перекладу, необхідність близькості до оригіналу, примат змісту над формою, передання стилю оригіналу.

Подальший розвиток зв'язку між теорією перекладу і лінгвістикою тексту знаходить своє вираження у розгорнутому визначенні перекладу у В. Вільса: "переклад - це процес обробки та вербалізації тексту. Який веде від тексту вихідною мовою до еквівалентного - по можливості - тексту мовою перекладу і який передбачає змістове і стилістичне осмислення оригіналу. Переклад є внутрішньо розчленованим процесом, який охоплює дві основні фази: фазу осмислення. Під час якої перекладач аналізує вихідний текст з урахуванням його смислової та стилістичної інтенції та фазу мовної реконструкції, під час якої перекладач відтворює підданий смисловому і стилістичному аналізу вихідний текст з оптимальним урахуванням вимог комунікативної еквівалентності (40, 71)

У визначенні В. Вільса знаходимо справедливу вказівку на двоетапний характер перекладу. На відміну від інших авторів Вільс не зводить переклад лише до створення кінцевого тексту. Для нього етап осмислення оригіналу (причому осмислення орієнтованого на міжмовну комунікацію) є складовою частиною процесу перекладу. В цьому визначенні належна увага приділяється семантиці і стилістиці тексту, їх адекватному відображенні в процесі формування кінцевого тексту мовою перекладу. Разом з ним в ньому відсутні важливі позамовні компоненти перекладу (співвідношення двох культур. Двох комунікативних ситуацій тощо)

Велика кількість вищезазначених визначень перекладу значною мірою відображує логіку розвитку перекладознавства - від визначень, в основі яких лежать відношення між мовними знаками, до визначень, центральним поняттям яких є текст: від визначень, що зводять переклад до суто мовної операції, до визначень, які беруть до уваги предметну і комунікативну ситуації, від визначень, що розглядають переклад в одному аспекті. До визначень, які наближаються до усвідомлення багато вимірності цього процесу.

У перекладознавстві здавна користуються термінами "еквівалентність" та "адекватність". Що ж позначають і у чому різниця між цими двома перекладознавчими категоріями? Деякі автори вважають ці поняття синонімічними, інші розрізняють їх за змістом.

У розумінні К. Райса і Г. Вермеєра термін "еквівалентність" охоплює відношення як між окремими знаками, так само і між цілими текстами. Еквівалентність текстів ще не означає смислової єдності текстів, і передбачає смислові єдності всіх їх сегментів. При цьому еквівалентність текстів виходить за мовні межі і включає також культурну еквівалентність.

З іншого боку, адекватністю називається відповідність вибору мовних знаків мови перекладу тому вимірові тексту оригіналу, який вибирається за головний орієнтир процесу перекладу. Адекватність - це таке співвідношення вихідного і кінцевого текстів, при якому послідовно враховується мета перекладу ("лінгвістичний переклад", "навчальний переклад" тощо) (48,92).

Говорячи про еквівалентність слід пам'ятати про важливе положення перекладознавства: примат еквівалентності тексту над еквівалентністю його сегментів.

Поняття еквівалентності нерозривно пов'язано із поняттям інваріанту. Будь-яка еквівалентність передбачає таке відношення між текстом А і текстом В або їх сегментами, при якому зберігається певний інваріант. Найбільш загальним, суттєвим для всіх рівнів і видів еквівалентності є комунікативно-функціональний інваріант.

Обидві категорії еквівалентності і адекватність мають оціночно - нормативний характер. Але якщо еквівалентність орієнтована на результати перекладу, на відповідність перекладу певним параметрам оригіналу, то адекватність пов'язана з умовами перебігу між мовного комунікативного акту, з його детермінантами і фільтрами, і з вибором стратегію перекладу, що відповідає комунікативній ситуації (48,95).

Між поняттями "еквівалентність" і "адекватність" є ще одна принципова різниця. Повна еквівалентність передбачає вичерпну передачу комунікативного-функціонального інваріанту вихідного тексту на відміну від цього, адекватність має не максимальний, а оптимальний характер. Переклад повинен відповідати певним умовам і завданням. Критерієм адекватності є те, що будь-який відступ від еквівалентності повинен обумовлюватися об'єктивною необхідністю, а не свавіллям перекладача.

Loading...

 
 

Цікаве