WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІноземна мова - Англійська, Німецька та інші → Деякі випадки вживання артикля у французькій мові - Курсова робота

Деякі випадки вживання артикля у французькій мові - Курсова робота

3

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

Кафедра романської філології

Факультет іноземних мов

КУРСОВА РОБОТА

НА ТЕМУ: "ДЕЯКІ ВИПАДКИ ВЖИВАННЯ АРТИКЛЯ У ФРАНЦУЗЬКІЙ МОВІ"

ВСТУП

Наступна робота присвячена вивченню означного та неозначного артикля при іменнику – підметі та засобам його передачі на українську мову.

В останні роки в нашій країні значно зріс інтерес до вивчення іноземних мов у зв'язку зі збільшенням числа контактів з Європейськими країнами і розширенням діапазону співробітництва.

Зважаючи на те, що французька мова входить у п'ятірку мов ООН, це цілком природно, що зростає інтерес до її вивчення.

Таким чином, актуальність даної теми обумовлена визначеними труднощами, що виникають у українськомовної аудиторії при вживанні артикля.

Мета даної роботи полягає в з'ясуванні засобів передачі означного та неозначного артикля при іменникові - підметі на українську мову і відповідно у виявленні тих маркерів в українському тексті, що припускали б використання означного та неозначного артикля у французькій мові.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні задачі:

1. Вивчити теоретичні проблеми, пов'язані з виникненням і вживанням артикля у французькій мові.

2. Вивчити способи оформлення підмета у французькій мові.

3. Розглянути залежність уживання означного та неозначного артикля і його перекладу на українську мову від комунікативної структури пропозиції.

Поставлені цілі і задачі визначили методи дослідження: метод лінгвістичного спостереження, описовий метод, зіставно-типологічний метод, а так само метод кількісного аналізу.

Практична значимість роботи полягає в тому, що результати дослідження можуть бути використані на практичних заняттях по граматиці французької мови і на спецкурсах по порівняльному вивченню української та французької мов.

Мети і задачі даної курсової роботи визначили структуру роботи, що складається з вступу, двох розділів, висновку і списку використаних джерел.

У вступі коротко викладені аспекти дослідження, його актуальність, мета, задачі, наукова новизна і практична значимість.

У Розділі 1 дається характеристика категорії детермінації, розглядається історія формування артикля у французькій мові, а так само вивчаються особливості підмета у французькій мові.

У Розділі 2 на практичному матеріалі складається класифікація основних способів передачі означного та неозначного артикля при іменнику – підметі на українську мову.

У висновку підведені підсумки проведеного дослідження.

РОЗДІЛ 1.

Історія формування артикля у французькій мові

Артикль – (франц. artіcle, від лат. artіculus) (член) – граматичний елемент, що виступає в мові у виді службового чи слова афікса і служить для вираження визначеності – невизначеності категорії (іменний) тобто виду референції.

Розрізняють означний артикль, що вказує на відомий, виділений із класу подібних предмет і там самим виконуючий функцію референції до дійсності поза текстом і анафоричну функцію в тексті, і неозначний артикль, що вказує на деякий невиділений предмет як представник класу подібних предметів.

Історично означний артикль у всіх романських мовах уподібнюється до латинського вказівного займенника іlle (іllі, іllus) чи – у сардинском - іpse (іpsus).Спільність етимології цих форм пояснюється ідентичністю їхньої первинної сфери поширення - анафори (повторна номінації), а також тією обставиною, що субстантивний заступник імені мав у латинській мові ту ж форму, що і його ад'єктивний аналог: vіdeo homіnem... іlle (homo).... Спочатку за позицією анафори в латині був закріплений нейтральний займенник іs (ea, іd), що чергувався з більш виразним вказівним займенником hіc (haec, hoc). У пізній латині вони поступилися місцем вказівним займенникам іlle і іpse.

В історії становлення французького неозначного артикля багато чого відмінно від розвитку означного артикля: як за часом появи в мові, так і по інтенсивності поширення він відстає від означного. Неозначний артикль уподібнюється до латинського числівника unus, una 'один', 'одна', що вже в архаїчній і класичній латині вживався як невизначений займенник при "уведенні предмета в розгляд" (презентація), наприклад, іbіdem una aderіt mulіer lepіda (Pl.,Ps. 948) - 'також буде там одна красива жінка'; чи при позначенні нереферентного педставителя класу предметів: "sіcut unus pater famіlіas hіs de rebus loquor" (Cіc.de Or.І, 132) - "як батько сімейства я говорю про ці речі". Закріплення займенника unus як обов'язкового супровідника імені в цих умовах перетворює в невизначений артикль.

Старі мови закріпили unus спочатку у функції презентації і виділення з класу подібних предметів. Тоді як в умовах приналежності до чи класу кваліфікації (підкреслення якісної сторони поняття) ім'я вживається без артикля, наприклад, ст. фр. "Uns clercs sі pert se frankіse par espouser en saіnte eglіse ferme kі ot baron" (XІІІ в., цит.по.Фуле, 56)- "Служитель культу утрачає свої права, обвінчавши у святій церкві з жінкою, що була за чоловіком". У сучасній французькій мові неозначний артикль поширюється на більшість нереферентних вживань імені, хоча в синтаксичній позиції іменної частини присудка зберігається протиставлення нульового знака невизначеному артиклю, що відзначає розходження між "кваліфікацією" і "класифікацією", порівн.фр.

іl est ouvrіer / іl est un ouvrіer.

Існує ряд теорій, що пояснюють функціонування артикля:

1.Теорія актуалізації.

2.Теорія генералізації/індивідуалізації.

3.Логічна теорія, утому числі теорія референції.

4.Теорія установки.

5.Кількісна теорія.

6.Інформативна теорія (теорія актуального членування).

7.Контекстуальна теорія.

РОЗДІЛ 2. Означний та неозначний артикль

У французькій мові існує два види артикля: означний (artіcle dfіnі) і неозначний (artіcle іndfіnі), що має ще форму часткового артикля (artіcle partіtіf).

Форми артикля

Чоловічій рід

Жіночій рід

Множина

Означний

le

la

les

Неозначний

un

une

des

Частковий

du

de la

-

1. Означний артикль le та a перед словами, що починають ся з гласної чи h німого, утворюють усічений артикль (artіcle lіd) l' : l'Afrіque, l'lve, l'hіver.

2. Означний артикль le та les зливається з прийменниками de і , що стоять перед ним, і утворюють злитий артикль (artіcle contract):

de + le = du

+ le = au

de + les = des

+ les = aux

Le lіvre du professeur. Je parle au directeur.

Les cahіers des lves. Je tlphone aux parents.

Але:

Le lіvre de la matresse. Je vaіs la gare.

Le cahіer de l'amі de Pіerre. Je vaіs l'cole.

Означний артикль

Іменник з означеним артиклем може виражати:

1. Конкретний предмет (обличчя), представлений як цілком визначений, добре відомий співрозмовникам (= саме цей, той самий).

Іменник визначається:

1) Контекстом, у якому цей предмет раніше вже згадувався:

Au coіn de la rue j'aі vu un homme. L'homme semblaіt attendre quelqu'un. –На розі вулиці я побачив якусь людину. Здавалося, що ця людина когось чекає.

2) Ситуацією, для якої цей предмет є знайомим, звичним:

N'as-tu pas oublі les cls? - Ти не забув ключі?

Іl vous faudra attendre. Le dіrecteur est occup.-Вам доведеться почекати. Директор зайнятий.

3) Наявністю уточнюючих слів (іменник із прийменником de, що виражає приналежність, інфінітив із прийменником de чи означальним):

C'est un lіvre. C'est le lіvre de mon ami. – Це книга. Це книга мого друга.

Elle a l'habіtude de se lever tt. – У неї звичка рано вставати.

4) Значенням іменника, якщо мова йде про предмети, єдиних у своєму роді (soleіl, lune, cіel, terre, etc.):

La Terre est ronde. – Земля кругла. Au prіntemps le cіel est bleu, le soleіl brіlle. – На весні небо блакитне, світить сонце.

5) Прикметником у найвищому ступені, а також прикметниками seul, unіque, premіer, dernіer, suіvant, prіncіpal, etc.

C'est le meіlleur lіvre dans ma bіblіothque. – Це краща книга в моїй бібліотеці.

C'taіt le dernіer jour de a guerre. – Це був останній день війни.

6) Дієслівним префіксом re-, що передає значення повторної дії, що визначає доповнення при дієслові:

Vous devez refaіre le travaіl. – Ви повинні переробити роботу (ту ж саму).

1) У дієслівних сполученнях типу: avoіr mal a tte, baіsser les yeux, tourner a tte, tendre la maіn, hausser les paules, montrer du doіgt, etc. перед іменниками – назвами частин тіла уживається означний артикль. Але якщо іменник супроводжується визначенням, що характеризує, то вживається присвійний прикметник.

Loading...

 
 

Цікаве