WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІноземна мова - Англійська, Німецька та інші → Мова і нація - Курсова робота

Мова і нація - Курсова робота

До зниження престижу української мови спричинилася й радянська педагогіка. Викладання рідної мови в школі впродовж багатьох років було організоване в такий спосіб, щоб викликати нехіть і відразу до цього предмету. "В уяві постають потворні картини уроків мови, які деформують дитячу свідомість. Саме тут корені нашого "малоросійства", національної "неповноцінності", національної закомплексованості.... Дитина має вивчати мову не як збірник правил, а як продукт власної духовної та інтелектуальної діяльності" (М. Турчик, учителька). Може, і не "саме тут" корені нашого малоросійства, але що і "тут теж" – то це безперечно.

Зате для російської мови створювались неабиякі привілеї. 1978 р. (жовтень) ЦК КПРС і Рада Міністрів видали постанову "Про заходи щодо дальшого вдосконалення вивчення і викладання російської мови в союзних республіках", у 1983 р. (травень) вийшла постанова "Про додаткові заходи по поліпшенню вивчення російської мови в загальноосвітніх школах та інших навчальних закладах союзних республік". У постанові ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР (травень 1984 р.) "Про дальше вдосконалення загальної середньої освіти молоді і поліпшення умов роботи загальноосвітньої школи" писалося: "У національних школах союзних республік виділяється додатково 2–3 години на тиждень у II–XI(XII) класах на вивчення російської мови". На основі цих та багатьох інших постанов партійні органи та урядові структури УРСР розробляли деталізовані заходи щодо подальшого запровадження російської мови, що означало витіснення мови корінного населення.

Оплачувалися ж усі ці заходи, зрозуміло, коштом самих українців. Значною мірою це продовжується й досі.

"Українська держава не повинна фінансувати неукраїнську (а часто – і антиукраїнську) освіту" (Б. Парахонський). З цим не можна не погодитись. Проте українцям не лише в галузі освіти доводиться констатувати: за моє жито та ще й мене бито.

13. Лiнгвоцид через демографiчну полiтику

Демографiчна полiтика щодо нашого народу здiйснювалась за принципом, вiдомим iз фольклорного гасла: "хай живе москаль на Українi, а хохол на Сахалiнi".

Зараз захисники прав "русскоязычного населения" вимагають запровадження в Україні другої державної мови на тій основі, що в Україні проживає більше одинадцяти мільйонів росіян. До уваги не береться ні той факт, що росіяни мають державну мову в Росії, ні те, що в Україні вони з'явилися в основній масі зовсім недавно.

У 1742 році в Києві на 20 тисяч мешканців було лише 129 росіян – "великороссийских торговых людей".

Щоб позбавити козаків народної підтримки, а заодно відкрити шляхи на Крим, Катерина II видала у 1762 і 1763 роках два маніфести про іноземну колонізацію України: вербувалися серби, болгари, молдавани, греки, німці з Прусії, Австрії та інших країн. Іноземцям давали по 60 десятин землі на душу, звільняли їх на 30 років від податків, наділяли всілякими пільгами, зокрема правом на купівлю українських кріпаків, яке переходило на їхніх нащадків. Що ж до українців, то вони мали безплатно виділяти підводи для перевезення своїх майбутніх поміщиків.

1777 року дипломат Бакунін розробив план: заселити кримські степи українцями, на обжиті ними місця переселити росіян із центральної Росії, а татар "вон из Крыма". У здійсненні цього плану брав участь генералісимус А. Суворов, який за лічені дні виселив на півдні України 32 тисячі душі чоловічої статі (інші душі не рахувались).

У 1820 році маркіз Габріель де Кастельно писав про українців: "...Численна ця нація простягається, починаючи від кордонів Орловщини до меж Угорщини і займає, майже без жодної мішанини, Херсонщину, Харківщину, частину Курщини й Вороніжчини, всю Полтавщину, Чернігівщину, Київщину, Поділля, Волинь, частину Мінщини, більшу частину Галичини – і все це населення без жодної різниці в звичаях і норовах". Сьогодні ж нам доводять, що Харків – "исконно русский город", що до Одеси "понаехало хохлацкое быдло" ("Голос України", 7.03.92), що українці Донбасу за своїм характером і звичаями ближчі до росіян, греків і татар, ніж до українців інших регіонів, що українсько-російська етнічна мішанина виникла спонтанно, сама собою.

За законами від 21 листопада 1869 року та 13 червня 1886 року "В десяти Південно-Західних губерніях особам російського походження, виключаючи, однак, місцевих уродженців, надаються доплати...". Це була плата за русифікацію. "І як це не дивно, ще й тепер не скасовано цього закона...", – писав у 1918 році І. Огієнко.

А ось декілька статистичних даних по Донецькій області за радянській період. У 1926 році тут проживало 64,1% українців і лише 26,1% росіян. Решту біля 10% становили інші народи. У 1939 році українці становили 59%, а росяни – 31%. Як бачимо, сталінський геноцид 30-их років дав свої наслідки. Результативними виявились і дещо м'якіші методи, які застосовувались у республіці пізніше. У 1989 році українців у Донецькій області налічувалось 50,7%, а росіян – 43,6%. За 63 роки відносна кількість українців в області зменшилась на 13,4%, натомість кількість росіян зросла на 17,5%.

Про етапи i наслiдки демографічної полiтики в Радянськiй Українi дає уявлення така статистика:

Рік

Населення

Українців

Росіян

Інших

1926

29019747

23218860

2677166

3123721

80%

9,2%

10,8%

1959

41869046

32158493

7090813

2619740

76,8%

16,9%

6,3%

1970

47126517

35283857

9126331

2716329

74,9%

19,3%

5,8%

1979

49609333

36488951

10471602

2648780

73,5%

21,1%

5,4%

1989

51452034

37419053

11355582

2677399

72,7%

22,1%

5,2%

У 1926 роцi в Радянськiй Українi (а це без Галичини, Закарпаття, Волинської i Рiвненської областей, без української Буковини i Бесарабiї (пiвденної) та без Криму) спiввiдношення росiян до українцiв становило пропорцiю 1:8,7, тобто на одного росiянина припадало майже дев'ять статистичних українцiв. Далi пропорцiя змiнювалась таким чином: 1959 рiк – 1:4,5, 1989 – 1:3,3. Як бачимо, спiввiдношення змiнилось майже в три рази не на користь корiнної нацiї.

І ще два кiлькiснi показники. Вiд 1926 до 1989 року росiйське населення України збiльшилось iз 2 677 166 до 11 355 582 осiб, тобто на 8 678 416 осiб (у 4,2 раза), а українське – пiсля всiх возз'єднань! – з 23 218 860 до 37 419 053 (в 1,6 раза).

До таких наслiдкiв, звiсно, призвiв не тiльки геноцид 30–40–50 рокiв, а й лiнгвоцид та етноцид, особливо в сусловсько-брежнєвськi часи.

Етнічний склад населення України змінювався не на користь корінної нації найрізноманітнішими методами. Так, лише в 1933 році з Горьковської, Івановської та інших областей було переселено в Україну 117149 осіб. В оперативному зведенні Всесоюзного переселенського комітету при Раді Народних Комісарів СРСР на ім'я начальника ГУЛАГу тов. Вермана повідомлялось: "План перевезення колгоспників на Україну виконано на 104,7%". Оперзведення йшло під грифом: "Срочно. Секретно". Очевидно, вожді партії, у якої, як відомо, "не було таємниць від народу", боялись, щоб міжнародна громадськість не довідалась, що землі виморених голодом українців заселяються росіянами.

Про характер національної політики більшовицької імперії в Україні свідчить і ставлення Москви до українських комуністів. До 1933 року українці становили лише третину від загальної кількості членів Комуністичної партії (більшовиків) України. В результаті "чистки" за цей рік кількість українців у партії стала ще меншою, оскільки 27 тисяч українців були позбавлені партквитка. А це означало, що на керівних посадах у республіці майже не залишилось українців. Уже в 1935 році Постишев зізнався, що "члени Комуністичної партії України почали деукраїнізуватися і навіть перестали розмовляти українською мовою" (О. Субтельний). Прикметно, що вперше українцеві було дозволено посісти посаду Першого секретаря ЦК Компартії України аж у 1953 році. Доти комуністами України керували "дети разных народов".

Нашi захiднi сусiди, маючи не менший апетит на українськi землi, на щастя для нас, не мають нi свого Сахалiну, нi Сибiру, нi хоча б Пiвночi, щоб за їх допомогою звiльняти для себе життєвий простiр в Українi. В iншому ж їхня демографiчна полiтика щодо українцiв суттєво не вiдрiзнялась вiд полiтики нашого "старшого брата".

Loading...

 
 

Цікаве