WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІноземна мова - Англійська, Німецька та інші → Мова і нація - Курсова робота

Мова і нація - Курсова робота

Мов поганих не існує в світі,

Є лише погані язики.

(А. Бортняк)

8. Лiнгвоцид через оголошення мови неприродною

Польськi загарбники оголосили українську мову дiалектною вiдмiною польської мови. Так, римо-католицький архиєпископ Львова граф А. Анквич стверджував, що в Галичині є лише один народ – польський і що русини говорять польським діалектом. Однак, коли греко-католицький митрополит М. Левицький запропонував запровадити в школах Галичини навчання українською мовою, вiд полякiв до папи римського i австрiйського цiсаря полетiли доноси: Левицький сiє розбрат мiж народами iмперiї Габсбургiв (вже тодi цiнували "дружбу народiв"), бо українська мова є "породою московської". Папський нунцій Северолі під тиском поляків рекомендував М. Левицькому занехаяти підготовку шкільних підручників рідною мовою, з чим митрополит, до його честі, не погодився.

У Росiї теж була поширена думка, що українська мова – дiалект польської. Так уважав, наприклад, вiдомий мовознавець нiмецького походження Н. Греч. Згодом тут перезорiєнтувались: українська мова – це нарiччя росiйської, зiпсоване польськими впливами.

Щоб дискредитувати це "нарiччя", яке вперто завойовувало мiсце серед слов'янських мов, була придумана нова версiя, що її дружно пiдхопили i польськi i росiйськi україножери: українську мову буцiмто створили австрiйськi нiмцi, зосiбна герцог Франц Стадiон, призначений 1847 року губернаторм Галичини.

Ще в двадцяті роки нашого століття деякі польські вчені мали нахабство стверджувати, що існування русинів (слово "українці" вони принципово не вживали) – це вияв "загарбницької інтриги" німців і австрійців.

Ця примiтивно-безглузда версiя i нинi грiє душу не лише бiлогвардiйським покидькам на кшталт графа Гагарiна, але й славному письменниковi-дисидентовi А. Солженiцину.

9. Лiнгвоцид через оголошення мови неавтохтонною

У серединi минулого столiття з'явилась "погодiнська теорiя", за якою територiю Києва i прилеглих до нього земель Середнього Надднiпров'я до татаро-монгольської навали заселяли "великороси", котрi були частково винищенi, а частково переселилися на пiвнiч, тобто на терени сучасної Росiї. "Етнiчний вакуум", що утворився таким чином у Середньому Надднiпров'ї, згодом був заповнений вихiдцями з басейну Карпат – малоросами. З приводу подiбних фальсифiкацiй iсторiї Т. Шевченко саркастично писав про росiйських правителiв, яким нiби-то Україна належала i в минулому:

Що вони тiлько наймали

Татарам на пашу

Та полякам...

Хоча росiйський академiк Н. Погодiн був вiдомий з "надмiрної пристрастi до фантастичних побудов" ("Словарь Брокгауза и Ефрона"), його "теорiя" отримала публiцистичну пiдтримку в статтях М. Каткова i фiлологiчну – в працях академiка А. Соболєвського. Останнiй дещо її модифiкував: "великороси" заселяли Київщину аж до кiнця XV столiття, а малоросiйське "наpiччя" за походженням не лише галицьке, а галицько-волинське.

Позаяк українська мова на Надднiпрянщинi виявилась, таким чином, "прийшлою", то вона не має "iсторичного права" на iснування в цiй частинi України. Це твердження стало одним iз стереотипiв не тiльки побутового україножерського мислення. I хоча облуднiсть та цiлковиту неспроможнiсть шовiнiстичної концепцiї Погодiна-Каткова-Соболєвського ще в минулому столiттi блискуче, а головне – фактуально i аргументовано довели професори М. Максимович, В. Антонович, академiки А. Кримський, А. Шахматов, В. Ягич, ця "теорiя" й донинi затуманює мозок не одного "ревнителя росiйської словесностi i вiтчизняної iсторiї". Письменник дисидентсько-монархiстського штибу А. Солженiцин у палкому бажаннi "облаштувати Росiю" договорився до того, що заперечив iснування української мови навiть там, звiдки, за Погодiним-Соболєвським, вона бере свiй початок– у районi Карпат. На його думку, це вже зовсiм недавно тут було "вирощено спотворену українську ненародну мову" на "спокусу вiдлучити карпаторосiв вiд росiйської мови".

А коли так, то i тут треба: "Вашу Україну з України – геть!" (Е. Драч). Бо яка може бути Україна без української мови? Це добре знають тi, що заперечують останню, щоб заперечити першу.

10. Лiнгвоцид через "зближення" i уподiбнення

Втручання у структуру та функціонування української мови розпочалося ще в царській Росії. "Дбала цензура навіть про чистоту і нашої вкраїнської мови, – вона не дозволяла неологізмів, не допускала нових слів, що показують якісь культурні розуміння..." (І. Огієнко). У п'єсах допускалося вживання української мови лише персонажами-селянами. Друкувати українські тексти, дозволені цензурою, можна було тільки російським правописом, "єрижкою". Однак тотальний наступ на структуру української мови почався в Країні Рад.

Однією з догм XIX століття було твердження про злиття народів у єдину загальнолюдську націю з загальнолюдською мовою. За практичне втілення цієї догми у життя взялись російські більшовики. У їхній реалізації прогрес справді набув вигляду "язичницького ідола, котрий не бажав пити нектар інакше, ніж із черепів убитих" (А. Камю). На цвинтарі мов мала торжествувати Мова. Але оскільки "доля утопії – у служінні цинізмові" (А. Камю), то на роль Мови була призначена одна з мов, причому та сама, заради якої заборонялись усі інші мови в добільшовицькій Росії.

Українська мова була поставлена в центрi полiгону, де проводився експеримент "злиття мов". "Зливали" саме її, вiдцiджуючи з неї самобутнi, специфiчнi ознаки i перетворюючи її на "блiду й незграбну копiю росiйської мови" (С. Караванський) зi слiдами ерозії та ознаками примiтивiзму.

Деформацiї був пiдданий правопис, фонетика, граматика i особливо лексика. Коли вживали "валiза", а не "чемодан", "фотель", а не "крiсло", "вiд дня народження", а не "з дня народження", то це вже трактувалось як iнакомислення (Л. Кореневич).

Звертає на себе увагу те, що вилучалися не будь-які слова, скажімо, "дорога", "вода", "ліс", а такі лексичні та фразеологічні одиниці, які мають національно-символічний зміст: "Україна", "Київська Русь", "козак", "Запорізька Січ", "рідна мова", "українська нація". Не прийнято було вживати і слова типу "денаціоналізація", "асиміляція", "русифікація" тощо. Вживанням слів керували відповідні інстанції. "Перед війною редакція "Комуніста" розсилала списки слів на дві колонки: слова, яких не вживати, – слова, яких уживати" (Ю. Шевельов). Внаслідок такої політики мова була "редукована до газетного словника, як музика – до маршiв, а живопис – до портретiв вождiв" (О. Пахльовська).

У ставленні до української мови більшовики і тут не видумали пороху: ще у 1905 році П. Стебницький писав, що цензурою "виключаються такі слова, як "козак", "москаль", "Україна", "український", "Січ", "Запоріжжя".

Якщо в Польщi, Румунiї, Чехословаччинi, Угорщинi українську мову душили лише ззовнi – шляхом усякого роду заборон на її вживання, то в СРСР – i ззовнi, i зсередини: втручанням у внутрiшню структуру. За допомогою методу, вiдомого у медицинi як вiвiсекцiя (живорiзання), намагались зробити українську мову копiєю росiйської, а оскiльки копiя завше гiрша за оригiнал, то для чого вона потрiбна, тим бiльше, що оригiнал – до ваших послуг, ним не лише можна, а й треба послуговуватись. "Я русский бы выучил только за то, что им разговаривал Ленин" (В. Маяковський).

"Зливання" мов призвело до розквiту мовної химери–суржика, що знайшло своє вiдображення в київському фольклорi шiстдесятих рокiв:

Говорила баба дєду:

Ти купи мiнє "Побєду",

Я поєду к Бєлодєду.

Хай вiн дасть мiнє отвєт:

є в нас мова iлi нєт?

Ученi теоретики "дружби мов", зокрема згаданий у цитованому вiршi академiк I. Бiлодiд, науково обгрунтували, а поети навiть оспiвували суржикiзацiю:

Спочатку так: немов пiдкова,

в руках у тебе гнеться, бiдна,

а потiм раптом – мова! мова!

Чужа звучить менi, як рiдна...

І позичаєш тую мову

в свою – чудову, пребагату...

(П. Тичина).

З часом "позичене" починало сприйматись як своє, а своє опинялось на периферiї мови або й цiлком виганялось iз неї. Не дарма ж про деякi росiйсько-українськi словники саркастично говорять, що вони подають переклад росiйських слiв на... росiйськi. Ці словники називають "могильниками української лексики", що "збиватимуть з пантелику не лише сучасників, а й прийдешні покоління" (С. Караванський).

Відомий і такий жарт: оскільки українська мова – малоросійська, то її зробили більшеросійською. Чорний гумор!

11. Лiнгвоцид через ставлення до носiїв мови

За статтю "О педагогическом значении малорусского языка..." М. Драгоманова було звiльнено з посади доцента Київського унiверситету. У 1880 році за неблагонадійність був звільнений з роботи в Київському кадетському корпусі та колегії П. Галагана видатний український філолог П. Житецький. Переклад українською мовою лише одного речення з Євангелiї мав наслiдком для М. Лободовського позбавлення права вчителювати. Указ 1876 року зобов'язував "прийняти як загальне правило", щоб в Українi призначати вчителiв-великоросiв, а малоросiв посилати до Петербурзької, Казанської i Оренбурзької округи. Тільки з Київської округи у 1876 році було вислано 8 педагогів.

Loading...

 
 

Цікаве