WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІноземна мова - Англійська, Німецька та інші → Мова і нація - Курсова робота

Мова і нація - Курсова робота

Однак суспiльнi закони дiють не самi собою, а через вчинки людей. Майбутнє належить тим, хто здатний усвiдомити об'єктивний хiд iсторiї й органiзувати вiдповiдно до нього свою дiяльнiсть. Це стосується як окремих людей чи їх груп, так i нацiй у цiлому.

Боротьба за українську мову, що останнiми роками набула масового характеру й одержала органiзацiйне оформлення у виглядi Товариства української мови iм. Т. Шевченка (ТУМ) "Просвiта", породжена не тiльки дiєю внутрiшнiх, нацiональних процесiв, а є виявом загальносвiтових тенденцiй.

До працi на нивi рiдної мови приступили сотнi тисяч людей, згуртованих iдеєю нацiонального вiдродження. Однак, попри все бажання прислужитися справi української мови, не кожен знає, де i як докласти своїх зусиль. Свiдома боротьба, цiлеспрямована праця потребують знань, якi були б надiйним фундаментом для цiєї дiяльностi i живили вiру в її доцiльнiсть.

Метою пропонованих тез є ознайомлення широкого кола читачiв, передусiм членiв ТУМ, з основами мовного свiтогляду, з рiзноманiтними питаннями, що виникають на мовному грунтi в суспiльствi, зi значенням рiдної мови в життєдiяльностi народу й окремої людини.

Автори свiдомо обрали форму тез, щоб у стислому, концентрованому виглядi охопити якомога бiльше важливих для життя нацiї та її вiдродження мовних проблем i окреслити їх суть.

Сказано ж бо: "Пiзнайте iстину – i вона порятує вас".

I. Лінгвоцид

Прикметно, що чисельнiсть росiян за останнє столiття зросла втричi, зокрема й за рахунок асимiляцiї (1897 року було 55 млн., 1959 року – 114 млн., 1989 року – 145 млн.), тодi як українцiв залишилося майже стiльки, скiльки було. (...). За столiття частка українського населення в країнi (Росiї – СРСР) зменшилася майже наполовину. Не згадую вже часiв Переяславської угоди, коли українцiв було значно бiльше, нiж росiян.

В. Радчук

"...На Україні навіть доходило до того, що під загрозою була українська мова – велика мова великого народу".

М. Горбачов

Як же так сталося, що до багатовiкового катування української мови, бажання вбити її, Солженiцин залишився цинiчно-байдужим, навiть бiльше – схильним видати культурно-духовний геноцид за короткочасний курйоз?

П. Кононенко

1. Лiнгвоцид (мововбиство) – це свiдоме, цiлеспрямоване нищення певної мови як головної ознаки етносу – народностi, нацiї. Лiнгвоцид спрямовується в першу чергу проти писемної форми мовлення. Кiнцевою метою лiнгвоциду є не геноцид, тобто фiзичне винищення певного народу, а етноцид – лiквiдацiя цього народу як окремої культурно-iсторичної спiльноти, винародовлення етносу.

2. Лiнгвоцид є передумовою масової денацiоналiзацiї та манкуртизацiї: без нього неможлива втрата народом iсторичної пам'ятi, етнiчного iмунiтету, нацiональної самототожностi, а без цього, своєю чергою, не може вiдбутись асимiляцiя – поглинання одного народу iншим. Ось чому поневолювачi нiколи не забували про необхiднiсть нищення мови поневолених народiв.

3. Лiнгвоцид мав i має мiсце фактично в усiх полiетнiчних утвореннях, багатонацiональних державах, де стикаються iнтереси панiвного i поневолених народiв. Форми лiнгвоциду можуть бути жорстокими чи помiркованими, вiдвертими чи закамуфльованими, однак це не мiняє нi сутi, нi кiнцевої мети лiнгвоциду.

У стародавнiй Індiї носiї неарiйських мов не мали надiї вибратись iз нижчих каст; у Китаї, щоб зайняти хоч найнижчу посаду, треба було скласти iспит з iєроглiфiчного письма, i хто не знав китайської мови, не мав у життi найменших шансiв.

В окупованiй iспанськими фашистами Каталонiї один iз перших заходiв режиму Франко стосувався каталанської мови. Було заборонено викладати цю мову в школах i вузах, публiкувати нею газети, журнали i книги, правити Службу Божу, листуватись, розмовляти в робочий час, називатись каталанськими iменами, вживати рiднi географiчнi назви, у тому числi слово Каталонiя.

4. У науковому свiтi вважалось, що каталанська мова – найбiльш значна iз європейських мов, яка не є офiцiйною мовою незалежної держави. Українську ж мову, носiїв якої бiльше, нiж носiїв усiх мов Іспанiї (кастiльської, галiсiйської, каталанської, баскської) разом узятих, за давньою звичкою чи з кон'юнктурних мiркувань до уваги не брали.

5. Лiнгвоцид щодо української мови має довгу iсторiю, сторiнки якої ряснiють пiдступом, погордою, нахабством, лицемiрством поневолювачiв та щедро политi сльозами i кров'ю їхньої жертви – нашого народу. Торкнемось лише окремих сторiн та епiзодiв цiєї iсторiї.

6. Лiнгвоцид через заборону мови чужою державою (Церквою)

– 1690 р. Собор російської православної Церкви осудив "кіевскія новыя книги" С. Полоцького, П. Могили, К. Ставровецького, І. Галятовського, Л. Барановича, А. Радивиловського та інші, наклавши на них "проклятство и анафему, не точію сугубо и трегубо, но и многогубо".

– 1720 р. Указ Петра І про заборону друкувати в Малоросiї будь-якi книги, крiм церковних, якi необхiдно "для повного узгодження з великоросiйськими, з такими ж церковними книгами справляти..., щоби нiякої рiзницi i окремого нарiччя в них не було".

– 1753 р. Указ про заборону викладання українською мовою в Києво-Могилянськiй академiї.

– 1769 р. Заборона Синоду Росiйської православної Церкви на друкування та використання українського "Букваря".

– 1784 р. Переведення викладання у Києво-Могилянській академії на російську мову.

– 1786 р. Київський митрополит С. Миславський наказав, аби в усіх церквах дяки та священики читали молитви і правили службу Божу "голосомъ, свойственнымъ россійскому наречію". Те ж саме було заведено і в школах України.

– 1789 р. Розпорядження Едукацiйної комiсiї Польського сейму про закриття руських (українських) церковних шкiл та усунення з усiх iнших шкiл руської мови.

– 1808 р. Закриття Руського інституту Львівського університету, на двох факультетах якого (філософському і богословському) низка предметів викладалася українською мовою.

– 1817 р. Постанова про викладання в школах Захiдної України лише польскою мовою.

– 1862 р. Закриття українських недiльних шкiл – безоплатних, для навчання дорослих.

– 1863 р. Циркуляр мiнiстра внутрiшнiх справ П. Валуєва про заборону видавати пiдручники, лiтературу для народного читання та книжки релiгiйного змiсту українською мовою, якої "не было, нет и быть не может". Цього ж року заборонено ввiз i поширення в росiйськiй iмперiї львiвської газети "Мета".

– 1864 р. Статут про початкову школу: навчання має провадитись лише росiйською мовою.

– 1876 р. Указ Олександра II (Емський указ) про заборону ввозу до iмперiї будь-яких книжок i брошур "малоросiйським нарiччям", заборону друкування оригiнальних творiв i перекладiв, крiм iсторичних документiв та творiв художньої лiтератури, в яких "не допускати жодних вiдхилень вiд загальновизнаного росiйського правопису". Заборонялись також сценiчнi вистави й читання та друкування текстiв до нот українською мовою.

Емський указ, як i чимало iнших, був таємним. Очевидно, вiдали обрусителi, що творять, i боялись розголосу. Прийняття таємних указів "з одного боку було протизаконним і злочинним, а з другого – таємністю громадяни позбавлялися можливости оскаржень" (С. Шелухин).

Москвофіли Галичини привітали указ 1876 року про заборону української мови. Було за що: Росія взялась таємно субсидувати москвофільську газету "Слово" – "для протиставлення в Галичині українофільському напрямку ідей". (В. Міяковський).

Москвофілів використовували для боротьби з українством у Галичині і польські шовіністи. Так, М. Здзєховський закликав "порозумітися з українцями-русофілами для того, щоб задушити український дух, який не дає спокою галицьким полякам".

– 1881 р. Заборона викладання у народних школах та виголошення церковних проповiдей українською мовою. М. Костомаров у статті "Малорусское слово" ("Вестник Европы", 1881, №1) писав, що з забороною церковних проповідей українською мовою "скрізь між малоросами поширюється відчуженість до церкви... якесь вороже ставлення до духовенства". Народ прагне сприймати святе у рідних йому, природних формах.

– 1884 р. Заборона українських театральних вистав у всiх губернiях Малоросiї.

– 1892 р. Заборона перекладати твори з російської мови на українську.

–1895 р. Головне управлiння у справах друку заборонило видавати українською мовою книжки для дитячого читання, "хоча б за суттю змісту вони уявлялись би добромисними (благонамеренными)".

Відомо, що в Росії законів ніколи не дотримувались у повному обсязі. Що ж до заборони української мови, то вони навіть перевиконувалися. Цензурний режим "вільно міг переходити і на практиці постійно переходив указані правилами рамки" (П. Стебницький).

– 1908 р. Указом Сенату Росiйської iмперiї українськомовна культура i освiтня дiяльнiсть оголошена шкiдливою, бо "може викликати наслiдки, що загрожують спокоєвi i безпецi".

Loading...

 
 

Цікаве