WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІноземна мова - Англійська, Німецька та інші → Мова і нація - Курсова робота

Мова і нація - Курсова робота

16. До назви "Україна" мали неабиякі претензії і галицькі москвофіли, підтримувані російським урядом і чорносотенними організаціями на кшалт "Союза русскаго народа". Щоб скомпрометувати цю назву в очах західних українців, вони стверджували, що її видумали "ляхи", аби розчленувати "єдіную русскую народность".

17. Воістину, мав рацію поет:

І на зло ворогам засіяла вона,

Як алмаз дорогий, як та зоря ясна.

І сіятиме вік, поки сонце стоїть,

І лихим ворогам буде очі сліпить.

(В. Самійленко)

Намагання україножерів минулого виявилися марними. Такими ж безплідними будуть старання їхніх нинішніх послідовників.

XX. Походження нашої мови

1. Із iндоєвропейської прамови, яка розпалась не пiзнiше 2,5–3 тисяч рокiв до н.е., з її пiвнiчно-схiдної дiалектної групи, до якої входили також дiалекти майбутнiх балтiйських, германських, iндiйських та iранських мов, видiлилась слов'янська прамова. Вона проiснувала понад 2,5 тисячi рокiв i почала розпадатись десь близько третього столiття н.е. Цей процес завершився в основному в шостому столiттi.

2. Бiльшiсть гiпотез щодо прабатькiвщини слов'ян локалiзує її цiлком або частково на територiї сучасної України, а за географiчнi орiєнтири переважно беруться Днiпро, Днiстер i Карпати.

3. За вiдомостями, зафiксованими в пам'ятках писемностi, iсторiя схiдних слов'ян "почалась у VI столiттi на самому краю, в самому кутку нашої рiвнини, на пiвнiчно-схiдних схилах i передгiр'ях Карпат" (В. Ключевський), де утворився вiйськовий союз слов'ян, очолюваний дулiбським князем. Подiбнi форми полiтичної органiзацiї суспiльства були властивi й iншим племенам.

На думку ж М. Грушевського: "За поріг історичних часів для українського народу можна прийняти IV століття нашої ери, коли ми маємо вже ві домості, котрі можна прикласти спеціально до нього. До цього часу ми можемо говорити про нього, як про частину слов'янської групи племен...".

Зрозуміло, що початок формування мови збігається з початком формування народу.

Унаслiдок мiграцiйної взаємодiї людностi дулiбського та iнших племiнних об'єднань, а можливо, за певної участi й неслов'янських племен, сформувався етнос, котрий на початку IX столiття створив державу, вiдому пiд назвою Київська Русь.

4. Чи iснувала єдина давньоруська мова, чи населення Русi користувалось дiалектами, а за мову писемностi правила запозичена разом iз християнськими книгами церковнослов'янська (давньоболгарська) мова? На цi питання немає єдиної вiдповiдi, як i на питання, коли почали формуватись українська, бiлоруська та росiйська мови.

5. "Найважливiшi фонетичнi, граматичнi та лексичнi особливостi української мови почали зароджуватися й розвиватися ще з XII ст.; у XIV–XVI ст. у своїй фонетичнiй системi, граматичнiй будовi i словниковому складi вона вже сформувалася як окрема схiднослов'янська мова – мова української нацiї, українська нацiональна мова". Наведений пасаж iз академiчної "Сучасної української лiтературної мови" (Вступ. Фонетика. К., 1969, с. 10–11) вiдображає офiцiйно-науковий погляд на походження української мови.

6. Офiцiйнiсть i "єдиноправильнiсть" цього твердження не випадкова. "Початок утворення росiйської мови вiдноситься до кiнця XII ст., коли на пiвнiчному сходi створюється сильне Володимиро-Суздальське князiвство. (...). Початок української мови також пов'язується з кiнцем XII ст., коли вiдбувається вiдокремлення пiвнiчно-схiдної Русi вiд пiвденної" (Ф.П. Филин. Происхождение русского, украинского и белорусского языков. Л. 1972, с. 61). Виходить, якби не вiдокремилась пiвнiчно-схiдна частина Русi, то не почала б формуватись українська мова, а точнiше, мова, якою розмовляли на територiї Київської Русi, не трансформувалась би в напрямку майбутньої української мови.

Це рiвнозначно абсурдному твердженню, що коли б не утворилася румунська мова, то на територiї колишньої метрополiї Римської iмперiї не виникла б iталiйська мова, або, що коли б у Пiвденнiй Африцi не сформувалась мова африкаанс (бурська мова), то нiдерландська мова, котра дала початок мовi африкаанс у XVII столiттi, так i застигла би на мiсцi...

7. Зрозумiло також, чому офiцiйна радянська наука вважала за початок iснування української мови XIV столiття: саме тодi починається трiумфальна iсторiя Московської держави.

Проте чимало авторитетних учених (Ф. Мiклошич, А. Шляйхер, О. Бодянський, П. Житецький, О. Потебня та iн.) вважали, що українська мова виникла значно ранiше XIV столiття i бере свiй початок зi спiльнослов'янської мови. Академік А. Кримський писав, що українська мова уже в XI столітті існувала "як цілком рельєфна, певно означена, яскраво-індивідуальна одиниця".

Твердження про праруську мову – непотрiбна i шкiдлива гіпотеза, котра тiльки заплутує iсторiю української мови, – говорив Є. Тимченко. "Три схiднослов'янськi мови: українська, бiлоруська й росiйська – зростали незалежно одна вiд одної, як мови самостiйнi, i т. зв. "праруської" спiльної мови нiколи не було" (І. Огiєнко).

Подiбно висловлюються й сучаснi видатнi ученi. В "iсторичнiй науцi не iснує достатнiх доказiв iснування єдиної руської народностi", – пише iсторик-полiглот О. Прiцак.

Звертає на себе увагу те, що ніхто не говорить ні про спільнозахіднослов'янську, ні про спільнопівденнослов'янську народності і мови. Чому ж так настирливо говорять про спільносхіднослов'янську народність і мову? Чи не для того, аби за допомогою псевдоісторичних маніпуляцій довести, що українці – "молодший брат"?

В iсторiографiї широко вiдома думка М. Маркевича, за якою великороси – народ, похiдний вiд українцiв: український народ сформувався в незапам'ятнi часи, а великоруський виник набагато пiзнiше з переселенцiв iз територiї Русi-України, змішаних з угро-фінськими і тюркськими племенами. Такої думки дотримується чимало російських вчених. А славетний мовознавець князь Н. Трубецькой у 20–30 роках нашого століття називав росіян туранцями (тюрками), яких поєднує із слов'янами тільки мова.

8. Твердження чи хоча б припущення про давнiсть української мови зразу отримували не тiльки науковий, але й полiтичний присуд. Ще цар Олександр I звернув увагу на цитоване польським лексикографом Лiнде висловлювання Л. Гурського щодо першостi української мови серед слов'янських.

Теза С. Смаль-Стоцького про близкiсть української мови до сербської та її походження вiд праслов'янської одержала з боку польських, росiйських, а згодом i українських радянських лiнгвiстiв епiтет "нацiоналicтично-фантастичної".

Вiдомо, що i лейтенант держбезпеки СРСР Кокостиков звинувачував академiка-полiглота А. Кримського, нiби той "намагався довести iсторичну зверхнiсть українцiв над росiянами i вiдсутнiсть спорiдненостi мiж цими народами i мовами". Цiкаво, що цей слiдчий iнкримiнував би знаному росiйському академiковi Н. Погодiну, який "вiдверто зiзнавався, що малоруське i великоруське нарiччя рiзняться мiж собою бiльше, нiж мiж iншими слов'янськими нарiччями, i навiть вiдмовлявся вiрити, щоб вони належали "до одного роду" (А. Кримський).

"Інородцями" спiльно з євреями та iншими неросiйськими народами трактував українцiв великодержавний полiтик П. Столипiн.

У циркулярі 1910 року П. Столипін наказував не дозволяти створення товариств "інородницьких, у тому числі українських і єврейських, незалежно від цілей, які вони ставлять перед собою".

Хоча українці зараховувались до "єдиного" чи "триєдиного" російського народу, насправді їх ніколи не вважали рівними росіянам. "Нині, більше ніж будь-коли, – писав у 1847 році генерал-ад'ютант граф Орлов, – хочуть бути французи французами, германці – германцями, росіяни – росіянами і т.д. Це спрямування, з одного боку, вельми важливе, бо може зміцнити самостійність і силу народу, з іншого – породжує джерело внутрішніх заворушень, тому що, як пануючі племена піклуються про відновлення своєї народності, так рівно ж піклуються про це і племена підвладні: поляки хочуть бути поляками, малоросіяни – малоросіянами". Просто і відверто: це слова з проекту доповіді цареві Николаю I, отже, на широку публіку не розраховані. Нагадаємо, що за законами Російської імперії євреї могли проживати в Україні, але не мали права поселятися на російських етнічних територіях.

9. На питання: "Як говорили в Київськiй Русi?" академiк В. Ключевський вiдповiдав: "Так, як говорять малороси". За М. Максимовичем, говiр руських князiв тотожний говоровi сучасного малоруського селянина Київщини. "У Києвi XII–XIV столiть говорили по-малоруськи, але з вiдомими вiдмiнностями вiд малоруського нарiччя Волинi i Галичини; ця вiдмiннiсть нарiччя збереглась i до нашого часу", – писав В. Ягич.

Зауважимо, що між давніми русичами і сучасними українцями існує не тільки мовна, а й психо-характерологічна ідентичність, однаковість ментальності. "Українці були реальністю ще за Київської Русі, інша річ, що вони ще не називалися українцями (як і стародавні англійці – англійцями, індійці – індійцями, німці – німцями)," – цілком слушно пише П. Кононенко, грунтуючись на народознавчому аналізі: хіба в "Повчанні дітям" Володимира Мономаха не відчувається у всій повноті так властива українцям "філософія серця", що її згодом науково осмислили Сковорода і Юркевич?

Loading...

 
 

Цікаве