WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІноземна мова - Англійська, Німецька та інші → Мова і нація - Курсова робота

Мова і нація - Курсова робота

З таким же успiхом можна було б зарахувати до росiян Б. Хмельницького, котрий казав до польського посла: "Я став уже паном усiєї Русi i не вiддам її нiколи". Або ще одного Гетьмана, який підписав "Гадяцький трактат": "Іван Виговський, гетьман військ руських власною рукою". І Маркіяна Шашкевича з його щемливими рядками:

Руська мати нас родила,

Руська мати нас повила,

Руська мати нас любила.

Бо й справдi: "...Як могли себе усвiдомлювати росiянами споконвiчнi українцi, якi одвiчно жили на берегах Днiпра, бiльш як за сiм столiть до народження Москви, заснованої київським князем, i яка потiм уже стала столицею Росiйської держави?" (Б. Олiйник).

Князь Юрiй Долгорукий, намагаючись оволодiти київським престолом, вирушив iз Ростово-Суздальської землi "в Русь". Архиєпископ Нифонт теж iшов з Новгорода в "Русь". Коротко кажучи, "лiтописцi нiде не вiдобразили назву "Русь" стосовно пiвнiчно-схiдного (тобто нинiшнього росiйського. – В. І., Я.Р.-В.) населення" ("Українська народнiсть: нариси соцiально-економiчної i етнополiтичної iсторiї", К., 1990, с. 62). Те ж i в художнiх творах: "О Руская земле, уже за шеломянем єси", – читаємо в "Словi о полку Ігоревiм".

Тож хiба не ясно, якої територiї i якого народу перш за все стосувались слова з коренем рус– ? І хiба не зрозумiло, чому бiдкались "малороси" у XVIII столiттi: "Вiдомо ж бо, що ранiше були ми те, що тепер Московцi: уряд, першiсть i сама назва Русi вiд нас до них перейшли" (История Русовъ или Малой Росiи, 1846, с. 204).

11. До "московців" від нас перейшла і назва мови. "...Лексикальний і граматичний материял руської мови в XVIII і XIX віці поглинув московський діялект і то так, що новоуправлена великоруська літературна мова навіть атрибут "руський" собі присвоїла, однак всяке непорозумінє упало би, коли б великоруська мова свій московський початок і ім'я задержала" (О. Огоновський). Щоб читачі не подумали, що це вигадка українських націоналістів, наведемо твердження князя Н. Трубецького – видатного мовознавця і великого російського патріота, якого настільки ж можна запідозрити в проукраїнських симпатіях, як Д. Донцова у проросійських: "усім відомо, скільки бурі викликало виправлення московських богослужбових книг за львівськими і київськими зразками і діяльність у Москві київських учених. Як би там не було, в XVII ст. київська традиція церковнослов'янської мови подолала московську, витіснила її в старообрядницьке підпілля, і сама зацарювала в Москві...". А ця церковнослов'янська мова, "лежить в основі і світської російської літературної мови". Так говорив не лише Н. Трубецькой, а й інші найавторитетніші фахівці з історії російської мови.

Якщо у творенні російської літературної мови визначальну роль відіграли українські учені і церковно-політичні діячі, прищепивши їй величезну кількість ознак руської, тобто української, мови, то це аж ніяк не повинно би бути підставою для того, щоб уважати українську мову "наречием" російської, її молодшою сестрою і т. п. І термін "русский" тут не повинен вводити в оману. Адже росіяни аж до XVIII століття називались московитами, а їхня країна – Московією.

12. Політику імперської Росії щодо України і її мови добре знали і розуміли освічені люди Європи. Так, 2 лютого 1869 року Делямар розіслав членам сенату і міністрам Франції петицію під назвою "15-мільйонний європейський народ, забутий в історії", де, зокрема, писав: "Рутени мали раніше ім'я Русинів і Руських і були поневолені Московитами в минулому столітті, після чого народ-поневолювач перейняв собі ім'я переможеного народу для того, щоби надати собі видимі права на володіння цим народом. Таким чином, імена Руських і Московитів нині здаються нам синонімами, тоді як справді для історика вони радикально різні. Це змішування дозволило Московитам присвоїти собі також історію Рутенів. (...). І земля того народу, який ми нині називаємо Рутенами, звалась Руссю і Рутенією, а той народ, який ми нині звемо Руським, звався Московитами, а їхня земля – Московією. В кінці минулого століття всі у Франції і в Європі добре вміли відрізняти Русь від Московії. Як же сталася ця зміна? Виключно через те, що вже ціле століття московський уряд працює над тим, щоб домогтись повного злиття значення обох цих назв".

Окремі автори пропонують з метою виправлення становища не вживати щодо росіян етнонім, перебраний ними від українців. Так, Л. Кіпніс пише: "Певен, що корінній русі (тобто українцям) для випрямлення власної історичної свідомості слід відновити свою звичку називати велику братню націю в колишній спосіб, як називали її раніше, тільки її і нікого, крім неї. Йдеться, власне, про етнонім "москалі" (або ж "москальство", "москва", "московський" і т. ін.)".

13. Серед поляків від 1672 року поширюється версія Грондського про те, що назва "Україна" є означенням окраїни, пограниччя Польщі. Навіть якщо припустити, що ця назва виникла у XII столітті, то яким чином, наприклад, Переяславська земля могла тоді вважатись окраїною Польщі – невеликої, нестійкої держави, віддаленої від Переяславщини? Київська Русь була потужною державою з високорозвиненою культурою. Коли у Києві, Чернігові вже були величні храми, у Польщі тільки починали будуватись маленькі молитовні. А літописання в Польщі виникло на двісті років пізніше, ніж на Русі, та й то латинською мовою. "На жаль, нам, полякам, нічого читати з перших шести століть нашої історії" (Я. Парандовський).

Окраїною називають якусь землю ті люди, які живуть у центрі, а не самі мешканці окраїни. З цього мало б випливати, що назву "Україна" придумали для українців поляки! Саме в цьому 5 січня 1939 року міністр закордонних справ Польщі полковник Бек переконував канцлера Німецького райху єфрейтора Шікльгрубера (Гітлера), заодно доводячи йому, що Карпатська Україна не має нічого спільного з власне Україною, через що Карпатську Україну необхідно ліквідувати (В. Косик).

Незважаючи на примітивну бездоказовість такого тлумачення слова "Україна", воно дожило не лише в побутовій свідомості багатьох поляків, а й у польській науці до наших днів. 1992 року вийшла польською мовою "Історія Польщі" О. Галецького (переклад з англомовного видання 1956 р.), у якій читаємо, що назву "козаки" дали "важкій для означення суспільній групі, яка виникла на "Україні", тобто на окраїнах держави Ягеллонів".

У часи, коли вперше письмово згадується Україна, Казимир Справедливий не володів навіть всіма польськими землями, не те що українськими, і до останніх міг виявляти хіба що слабкий апетит. Це вже пізніше, через півтора століття, інший Казимир, якого поляки називають Великим, зрозумівши, що дорога на захід йому заказана німцями, "знайшов за це зразу ж значну компенсацію на сході, де відкрились мало не безмежні перспективи для Польщі" (О. Галецький).

Розпочавши реалізацію цих перспектив у 1340 році, поляки з часом зуміли заволодіти всією Україною. А щоб утримати її в покорі, щоб довести собі і іншим легітимність свого панування на чужій землі, використовували найрізноманітніші засоби, в тому числі й словесні. Цьому мала слугувати і версія, що поляки охрестили Україною свою окраїну. Як сміють українці говорити про якусь самостійність, коли сама назва їхньої землі свідчить про її приналежність до Польщі?

14. Не спромоглись на щось оригінальніше і російські "заєдінщікі". Вони теж віддавна пишуть і говорять, що Україна – це окраїна. Розуміється, не Польщі, а, як здогадується проникливий читач, – Росії. Цю думку настирливо пропагував відомий російський шовініст В. Шульгін, який закликав організувати проти українства хрестовий похід. Полтавський губернатор у 1914 році в рапорті міністрові внутрішніх справ Росії пропонував "слово "Україна" пояснювати як "окраїну" Російської держави в давні часи". В окраїнності України переконані і ті нинішні російські діячі, що пропонують альтернативу: або Україна знову приєднується до Великої Росії, або – війна. І зовсім не суттєво, що столиця майбутньої Росії – Москва згадується вперше як маленька застава під 1147 роком, а Московської – Російської – Радянської держави ще довго на світі не було, коли, наприклад, Галичину літописець називав Україною у 1189 році.

Страшно цікаво, як би тлумачили назву "Україна" турки, коли б наша земля свого часу разом із Молдавією опинилась у складі Оттоманської Порти?

15. Було б помилково вважати, що антиукраїнські ідеї йдуть лише із Заходу на Схід, тобто з Польщі до Росії. Тут спостерігаємо двосторонній рух. Ще на початку нашого століття один польський політик писав: "Русь-Україна є третім складником троїстої єдності майбутньої Речі Посполитої". Ідея була запозичена у чорносотенців, які говорили про "триединый русский народ". Ця думка продовжує тліти у середовищі польських і російських україножерів і в наші дні.

Loading...

 
 

Цікаве