WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІноземна мова - Англійська, Німецька та інші → Мова і нація - Курсова робота

Мова і нація - Курсова робота

6. Зрозумiло, що подiбнi явища завжди знаходили iдеологiчне обгрунтування: "прогресивність"," культурнiсть", "науковiсть", "мiжнароднiсть" чужої мови, трактування її як необхiдного консолiдуючого фактора, засобу прогресу, прилучення до високорозвиненої культури тощо. "Аргумент сильнiшого – завжди кращий" (Лафонтен)...

Відомо, що, наприклад, під час Великої французької революції з її гаслами "Свобода, рівність, братерство!" усі мови (крім французької, ясна річ) були оголошені контрреволюційними і як такі заборонені в освітній і громадській діяльності. Не набагато нижчими ідеями керувались провідні діячі тодішньої Польщі, скажімо, Т. Костюшко, коли поставили за мету заборонити литовську й українську мови і таким чином прискорити політичну та культурну інтеграцію польської нації. Полякам, правда, не пощастило: сусіди-хижаки Росія, Прусія, Австрія виявились сильнішими і вчинили з польською мовою приблизно так само, як вони хотіли зробити з українською.

У 20-тi роки, коли в pадянськiй країнi ще було дуже популярним гасло "свiтової революцiї", лунали голоси про необхiднiсть переходу на англiйську мову в СРСР, щоб створити передумови для об'єднання та перемоги пролетарiв усiх країн.

7. Ідеологiчне обгрунтування мало не тiльки нав'язування українському народовi чужої мови, але й цiлеспрямоване переслiдування будь-яких спроб домогтися її природного i повноправного функцiонування на рiднiй землi, а тим бiльше – у мiсцях компактного проживання українцiв за межами республiки. Ось кiлька свiдчень.

"Грузин, який забув грузинську, – не грузин. Киргиз без киргизької – манкурт. Тiльки той естонець, хто спiлкується естонською. А українець, який не забув рiдної мови? Український буржуазний нацiоналiст" (А. Крижанiвський).

"Де ще в свiтi iснувало таке диво, як "буржуазний нацiоналiзм"? У США, в Англiї, в Італiї? Буржуазiя була там, а "буржуазний нацiоналiзм" – у нас. Все, що стосувалося української мови, культури, звичаїв народу, мiтилося цим тавром" (Ю. Мушкетик).

У період після більшовицького перевороту в Росії українську мову називали контрреволюційною (Д. Соловей).

"Будь-яке неросiйське мовлення в Росiї – пiдривне. Українське i бiлоруське – подвiйно" (А. Стрєляний).

Вiдзначимо й таку дивовижу: в СРСР нiхто, нiде й нiколи не бачив росiйського буржуазного нацiоналiста i не чув про такий феномен. Про подібні явища говорилося для окозамилювання, та й то лише в перші десятиліття радянської влади. Прикладом можуть слугувати слова Сталіна на XVI з'їзді ВКП(б) у 1930 році: "ухил до великоросійського шовінізму, прихований маскою інтернаціоналізму, є найвитонченіший і тому найнебезпечніший вид великоросійського націоналізму". Чи багато росіян та інонаціональних "радянських патріотів" понесли кару за "ухил до великоросійського шовінізму"?

Зате українськими "буржуазними нацiоналiстами" (за царя їх називали "хохломанами", "мазепинцями", "сепаратистами") у всi часи були заповненi тюрми, мiсця заслання, а пiзнiше – i концтабори...

Нагадаємо також, що кара за "українськiй буржуазний нацiоналiзм" була неминучою, хоч i рiзною – вiд звiльнення з роботи до смертного вироку...

8. Перехiд на мову домiнуючого народу завжди є "сигналом" про лояльнiсть до спiвпрацi на користь цього народу. Так створювалися цілі імперії і навіть цивілізації. Давньоіндійська цивілізація пов'язується із санскритом, західноєвропейська – з латиною, середньовічна цивілізація Сходу – з арабською, цивілізація "реального соціалізму" – з російською.

9. Ідея "один пастир – одне стадо", що пронизує бiльшiсть релiгiй та iдеологiй, цiлком природно, мусить мати i мовне втiлення. Звiдси догми або навiть "вчення" про месiанськi функцiї окремих мов у свiтi, що непогано прикривають цiлком земнi намiри та iнтереси iдеологiв i тих, кому вони служать. Так, iмперському мисленню Сталiна, очевидно, цiлком вiдповiдала "iдея росiйськомовного месiанiзму" (В. Григор'єв).

10. Ця "месiанська" iдея виражалася по-рiзному. Найчастiше – у твердженнi про неповноцiннiсть та iсторичну приреченiсть "другосортних" мов. У XX столiттi вона набула вигляду теорiї "злиття мов". Що ж, "Мета не обов'язково має бути людоїдською. Людоїдство здiйснюється на шляху до мети" (Г. Померанц).

11. Безглуздiсть та повна наукова неспроможнiсть цiєї "теорiї" очевидна. Будь-яка мова фонетично i граматично є цiлком самодостатньою. Спробуйте додати до української чи якої-небудь iншої мови ще один вiдмiнок, частину мови, якийсь звук...

12. Не мають пiд собою грунту i твердження про модернi та архаїчнi, розвинутi та вiдсталi мови, чим мотивується приреченiсть останнiх. Будь-яка мова цiлком задовольняє потреби суспiльства, що нею користується, якщо її не витiсняють з тої чи iншої сфери вживання. Крiм того, кожна жива мова здатна до стрибкоподiбного розвитку, якщо в цьому виникає суспiльна потреба (цей розвиток переважно пов'язаний iз збiльшенням кiлькостi слiв). Для прикладу наведемо той факт, що перший у свiтi словник кiбернетики вийшов українською мовою.

Тому дикунсько-канiбальськими виглядають твердження про неперспективнiсть мов.

13. Історiя не знає випадкiв, щоб прогрес певного суспiльства не вiдбувся лише тому, що його мова не встигала чи не змогла забезпечити розвиток цього суспiльства. Чи стала мова на завадi, наприклад, у Японiї – однiй iз найбiльш розвинених країн свiту? Вiдкрийте перспективу перед народом – i ви побачите, що мова нiколи не зрадить свiй народ.

Бiльше того, у таких випадках воскресають до повноцiнного життя навiть мертвi мови, як це трапилось iз староєврейською мовою в новiй державi євреїв Ізраїлi, де вона стала важливим фактором творення нової спiльноти людей.

14. Не випадково на знаменах народiв, що пробуджуються, часто написанi лiнгвiстичнi гасла.

XVI. Мова і політика

1. Мовна полiтика – поняття, що виникло не сьогоднi. Вона ведеться i в одномовних, i особливо в багатомовних країнах, де так чи iнакше стикаються iнтереси рiзних народiв, у тому числi мовнi.

2. Коли йдеться про багатомовнi країни, то тут простежуються двi тенденцiї. Перша – "феномен Мiтрiдата", понтiйського царя, що володiв двадцятьма двома мовами i спiлкувався ними зi своїми пiдданими, урiвнявши їх таким чином у правах. Друга тенденцiя – "римська". У Римськiй iмперiї панувала єдина мова – державна. Усi iншi вважалися варварськими. Виняток було зроблено з часом тiльки для грецької мови.

При Веспасiанi (1 ст. н.е.) вчителi-словесники були звiльненi вiд мунiципальних i вiйськових повинностей, а штатнi граматики i ритори стали утримуватися державою. Розумiли правителi Риму, як забезпечити у гiгантськiй державi панування латинської мови, отже, i своє панування. А хiба рiзниця в умовах працi та в оплатi вчителiв української i росiйської мов мала iншу мету?

"Але чомусь так завше виходить, що самі жителі універсальної держави неминуче сприймають свою країну не як печеру в понурій пустині, а як землю обіцяну, як мету історичного прогресу", – писав знаний філософ історії А. Тойнбі. Поживши в "універсальній державі", західний ліберал, напевне, дізнався б, що оте його "чомусь" розшифровується як політика "батога і медяника".

3. Україна впродовж столiть перебувала у складi держав, чия мовна полiтика мала за зразок, на жаль, зовсiм не "феномен Мiтрiдата"...

"Заборона національної історії, заборона національної мови, заборона національної церкви – ось грізна тріада, якою століттями забезпечувала себе імперія" (О. Пахльовська).

4. У час "перебудови" мови союзних республiк одержали державний статус, що мало послужити захистом проти цiлковитого витiснення цих мов на периферiю суспiльного буття. Завдання полягає в тому, щоб декларовану державнiсть мови втiлити в життя.

5. Немає "нiмих" держав. Їхнi зовнiшнi та внутрiшнi функцiї завжди реалiзуються певною мовою чи мовами. У Швейцарiї, наприклад, офiцiйнi документи публiкуються одночасно чотирма мовами, у колишнiй Югославiї застосовувався принцип ротацiї: мови союзних республiк використовувались на державному рiвнi за чергою.

6. В СРСР роль державної мови виконувала росiйська мова, хоч юридично такого статусу вона не мала. "Законом про мови в СРСР" росiйська мова була оголошена офiцiйною, що є фактично синонiмом державної. Таким чином, усi iншi мови ставали неофiцiйними, їх декларована державнiсть – примарною, а реалiзацiя цiєї державностi мов у повному обсязi – проблематичною, позаяк i надалi офiцiйна мова мала можливiсть витiсняти мови неофiцiйнi з найважливiших сфер державного функцiонування.

Не було забуто росiйську мову i в горбачовському проектi "Договору про Союз Суверенних Держав": за нею визнавалась роль мови мiжнацiонального спiлкування, тобто, її позицiї залишились такими ж, як i в СРСР.

7. "Лінгвократія" (мововладдя) має повну паралель у вигляді "етнократії", тобто влади народу, якому ця мова належить. Так, імперська мовна єдність в СРСР забезпечувалася мовою "центрального народу" (Л. Кіпніс).

8. Полiтика узаконеної одномовностi в союзi держав – анахронiзм: примусове запровадження однiєї мови заважає зближенню та спiвпрацi держав i народiв. Це зрозумiли, наприклад, у США, де не лише перестали вважати свою країну "плавильним котлом", але й стали пiклуватися про розквiт етнiчних мов та культур за принципом "салату, в якому кожен складник зберiгає свiй смак i запах".

Loading...

 
 

Цікаве