WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІноземна мова - Англійська, Німецька та інші → Мова і нація - Курсова робота

Мова і нація - Курсова робота

5. Мова – найважливiший засiб спiлкування людей, тобто засiб вираження i передавання думок, почуттiв, волевиявлень. У цiй ролi людська мова має унiверсальний характер: нею просто передати все те, що виражається, наприклад, мiмiмiкою, жестами, морським зводом чи дорожнiми знаками, тодi як жоден iз цих засобiв спiлкування не може конкурувати у вираженнi з мовою.

6. Мова – це засiб формування, оформлення та iснування думки: без називання нема думання, осмислення реальностi. "Ми не лише говоримо якоюсь мовою, ми думаємо, ковзаючи вже прокладеною колією, на яку ставить нас мовна доля" (Х. Ортега-і-Гассет).

7. Мова – система знакiв, матерiальних за своєю природою i соцiальних за змiстом та функцiями. Кожен елемент мови має свою значимiсть лише в єдностi та взаємозв'язку з iншими елементами. Тому будь-яке насильство над окремим елементом негативно позначається на мовi в цiлому.

8. Мова – явище суспiльне. Вона виникає, розвивається, живе i функцiонує в суспiльствi. Мiж мовою i суспiльством iснує взаємний зв'язок: не лише загибель суспiльства призводить до загибелi мови, але й загибель мови веде до зникнення суспiльства, що не вберегло свою мову.

Мова – не тiльки витвiр iсторiї суспiльства, але й активний чинник цiєї iсторiї: не тiльки об'єкт, а й суб'єкт iсторiї.

9. Формою iснування мови, свiдченням її життєздатностi є мовлення, тобто використання цiєї мови людьми в комунiкативних актах у всiх сферах громадського та особистого життя.

Перестаючи бути засобом спiлкування, мова стає мертвою.

10. Головними компонентами мови є фонетика, лексика, граматика.

11. Фонетика – це звуки та елементи, що їх супроводжують: наголос, iнтонацiя. Фонетику мови людина повинна засвоїти на сто вiдсоткiв. Засвоєння це починається в ранньому вiцi: мелодику мовлення та деякi iншi iнтонацiйнi елементи людина засвоює ще в станi ембрiона, звукотворення формується в основному до двох рокiв. Бiльше того: навiть перший крик немовляти має нацiонально-мовний характер. Фонетичнi навички реалiзуються автоматично, а тому опанування фонетикою iншої мови чи повернення до рiдної вимагає певних зусиль.

12. Лексика – це сукупнiсть слiв мови. Ця сукупнiсть внутрiшньо органiзована, упорядкована: слова об'єднуються в класи (частини мови), словотвiрнi гнiзда, стилевi шари, синонiмiчнi ряди, антонiмiчнi пари i т. iн.

Словниковий склад рiзних мов неоднаковий: найбагатшим вiн вважається в англiйськiй мовi. У нещодавно перевиданому "Великому Оксфордському словникові" зафіксовано понад 600 тисяч слів. Мови деяких племен у джунглях Амазонiї не перевищують двох тисяч слiв.

Словниковий склад – найбiльш мiнливий, нестiйкий компонент мови. Вiн безпосередньо вiдображає життя народу i чутливо реагує на будь-якi змiни в ньому.

Словниковий склад – найбiльш вiдкрита мовна пiдсистема, сюди легко проникають слова з iнших мов. Саме тут найвиразнiше вiдчувається чужомовна експансiя, яка призводить до "розмивання" мови. Чужi слова тягнуть за собою чужi звуки, чужi словотвiрнi елементи, навiть граматичнi форми.

Пiклування про мову, її захищенiсть слiд починати саме iз захисту словника.

Вважається нормальним, коли мовець володiє одним вiдсотком словника мови. Цього достатньо, щоб вiльно розмовляти iноземною мовою. Що стосується рiдної мови, то, очевидно, на такiй кiлькостi слiв зупинятися не слiд. Адже, щоб нормально учитись навіть у першому класі, дитині необхідно знати щонайменше 800 слів.

13. Душею мови, її "алгеброю" є граматика. Вона найчiткiше виявляє нацiональний характер мови, її своєрiднiсть. Граматика – це ситема правил поєднання слiв у мовленнi (словосполучення, речення, текст), їх змiнюваностi, що обумовлена потребами цього поєднання.

На вiдмiну вiд словника, граматика характеризується бiльшою непроникливiстю для чужомовних впливiв. Однак порушення граматичної будови бiльш боляче вiдбивається на мовi, нiж проникнення в мову чужих слiв.

Граматичний стрiй мови достатньо опанувати на п'ятдесят-девяносто вiдсоткiв, щоб бути зрозумiлим. Граматикою рiдної мови, ясна рiч, треба оволодiвати досконало.

14. Мова – головне знаряддя соцiалiзацiї, тобто перетворення бiологiчної iстоти в соцiальну, у члена певного суспiльства. Мова бере участь у твореннi людини.

15. Мова – це генетичний код нацiї, який поєднує минуле з сучасним, програмує майбутнє i забезпечує буття нацiї у вiчностi.

III. Науки про мову

1. Не таємниця, що в бiльшостi людей уявлення про мову та науку про неї пов'язанi зi спогадами про уроки мови в школi, якi справляли приємнiсть хiба що для запеклих вiдмiнникiв.

Через це чимало людей скептично ставляться до цих питань i їх дивує те, що на сторiнках преси так часто сьогоднi розглядаються мовнi проблеми.

2. Мiж тим мовнi проблеми мають широкий вихiд у соцiальну, економiчну, полiтичну, науково-технiчну, культурологiчну та iншi сфери суспiльного буття. Звiдси – величезне значення мови i, як наслiдок, цiла низка наук про неї.

3. В iнтересах суспiльства наука намагається розглянути феномен мови з найрiзноманiтнiших площин.

4. Кошти, вкладенi у вивчення мови, за короткий час сторицею повертаються суспiльству дивiдендами у виглядi здобуткiв науково-технiчного прогресу, змiцнення соцiального i нацiонального миру, пiдвищення культури i духовностi народу, його освiтнього рiвня, матерiального добробуту.

5. Вивченням мови займається власне лiнгвiстика, а також цiла низка iнтердисциплiнарних наук, що виникли на стику мовознавства з iншими науками.

6. Лiнгвiстика, тобто мовознавство, вивчає мову з погляду її походження, розвитку i функцiонування в суспiльствi.

7. Загальне мовознавство вивчає, що таке мова взагалi, як вона побудована, як пов'язана з позамовними явищами, якi бувають мови, як вони розвиваються, взаємодiють тощо.

8. Часткове мовознавство концентрує свою увагу на вивченнi якоїсь окремої мови чи групи спорiднених мов: українiстика, арабiстика, славiстика i т. iн.

9. Історичне мовознавство вивчає мови з погляду їх походження та розвитку.

10. Описове мовознавство з'ясовує будову мови та її функцiонування на певному промiжку часу.

11. Теоретичне мовознавство має за мету наукове осмислення мовознавчих проблем.

12. Прикладне мовознавство спрямоване на вирiшення практичних потреб суспiльства, пов'язаних з використанням мови.

13. Внутрiшньо наука про мову членується залежно вiд того, якi складовi частини мови та в якому аспектi вивчаються:

– фонетика – наука про звукову сторону мови;

– семантика – наука про значення мовних одиниць;

– лексикологiя – наука про словниковий склад мови;

– дериватологiя – наука про способи творення нових слiв;

– морфологiя – наука про будову та граматичнi форми слiв;

– синтаксис – наука про сполучуванiсть слiв, словосполучення та речення;

– стилiстика – наука про стилi мови та їх функцiонування.

14. Кожна з цих наук, у свою чергу, подiляється на вужчi науки. Тут нема змоги перерахувати їх. Обмежимось одним прикладом: лексикологiя подiляється на ономасiологiю, семасiологiю, етимологiю, лексикографiю тощо.

15. Мова – настiльки складний, багатоаспектний феномен, вона пов'язана з такою кiлькiстю позамовних явищ, потреб суспiльства та окремої людини, що її вивчення лише в межах лiнгвістики не може бути нi вичерпним, нi достатнiм: потрiбне кооперування наук, особливо коли йдеться про так званi порубiжнi, стиковi зони.

16. У XX ст. навколо мовознавства сформувалась цiла сiм'я iнтердисциплiнарних наук:

– соцiолiнгвiстика – наука про функцiонування мови в суспiльствi;

– психолiнгвiстика – наука про взаємозв'язок мови з психiчною дiяльнiстю людини;

– нейролiнгвiстика – наука, що концентрує свою увагу на мовленнi людей з вiдхиленнями у психiцi;

– етнолiнгвiстика – наука про нацiоналну специфiку мов;

– iнтерлiнгвiстика – наука про спiлкування в багатомовному свiтi;

– лiнгвогеографiя – наука про ареальне розмiщення мов та дiалектiв;

  • паралiнгвiстика – наука про засоби спiлкування, що використовуються поряд з мовою (жести, мiмiка, неканонiчна фонетика...);

  • iнженерна лiнгвiстика – наука, що вивчає мову з метою застосування її для потреб науково-технiчного прогресу...

17. Однак i цей перелiк не вичерпує кiлькостi наук, що займаються вивченням мови. Треба б додати сюда кiбернетику, семiотику, теорiю комунiкацiї, теорiю iнформацiї тощо, не кажучи вже про такi старовиннi соратницi лiнгвiстики, як фiлософiя, логiка, психологiя, герменевтика, лiтературознавство.

18. Ідеї, методи, навiть цiлi концепцiї мовознавства справляють значний вплив на характер наукового мислення взагалi. Так, структуралiзм, започаткований великим швейцарським лiнгвiстом Ф. де Соссюром, згодом проник не тiльки в етнографiю та лiтературознавство, але й у фiлософiю, полiтекономiю, математику.

Недарма роль мовознавства в гуманiтарних науках прирiвнюють до ролi фiзики в природничих науках.

19. Як може пiдсумувати читач, значення мови, наук про неї не обмежується задоволенням професiйного iнтересу мовознавцiв. Воно диктується потребами життя сучасного цивiлiзованого суспiльства.

Loading...

 
 

Цікаве