WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІноземна мова - Англійська, Німецька та інші → Розвиток української лексикографії - Курсова робота

Розвиток української лексикографії - Курсова робота

Практика диференц. словничків-додатків до укр. видань у 1-й пол. 19 ст. набуває значного поширення. Виходять: "Словарь малороссійскаго языка" (218 слів) при "Опыте собранія старинных малороссійскихъ пЂсней" М. Цертелєва (1819), "Словарь" (понад 500 слів) при зб. "Малороссійскія пЂсни" М. Максимовича (1827, у вст. частині до "Словаря" автор висловлює думку про потребу підготовки докладного укр. словника), "Объяснительный словарь" (бл. 450 слів) при 1-му вид. "Наталки Полтавки" І. Котляревського в "Украинском сборнике" (1838), "Объясненіе непонятныхь для Великороссіянъ Южнорусскихъ словъ и вираженій" (260 слів) при вид. "Думки и пЂсни та шче дешчо" А. Могили (Амвросія Метлинського, 1839), "Словник малозрозумілих слів руських", доданий П. Жеготою до 2-го тому його зб. "Пісні руського народу в Галичині" (1840) тощо. Такі словнички під назвою "Объясненіе неудобопонятныхъ южнорусскихъ словъ" прикладалися до кожного номера журн. "Основа" (1861 — 62). У ряді видань пояснення специф. укр. лексики подавалося у виносках, як у збірниках "Украинскіе народныя пЂсни" М. Максимовича (1834, 156 слів), "Малороссійскіе и червонорусскіе думы и пЂсни" П. Лукашевича (1836) та ін. Диференц. словнички-додатки відігравали допоміжну роль. Розвиток укр. л-ри і культури вимагав створення докладного загального укр. словника. Тому й на Наддніпрянщині, і на Наддністрянщині з поч. 19 ст. значно активізується лексикогр. робота: укладанням перекладних — переважно укр.-рос., укр.-польс., нім.-укр. словників займаються не тільки філологи, а й письменники, історики, вчителі, громад, діячі. Першими з'являються (проте ще не окр. виданнями) "Краткій малороссійскій словарь" О. Павловського як окр. глава 2-ї частини його "Грамматики..." (1818) та "Собраніе словъ малороссійскаго нарЂчія" І. Войцеховича в "Трудах Общества любителей росийской словесности при Московском университетЂ" (1823). У Петербурзі над новим словником укр. мови працює О. Павловський. І. Вагилевич на початку 30-х pp. за зразком відомого серб.-нім.-лат. словника В. Караджича опрацьовує великий укр.-польс.-нім.-латинський, а після того ще й укр.-нім.-латинський словники. Водночас на Прилуччині працює над укр.-рос. словником П. Білецький-Носенко, а в Курську, потім Полтаві над аналогічним словником — Л. Боровиковський (1806 — 89). Й. Скоморовський (1815 — після 1891) на Тернопільщині укладав 5-томний укр.-польс. словник, а К. Скоморовський (1820 — 66) — нім.-укр. словник. Т. Витвицький з Городенщини у 1849 підготував до друку польс.-церковнослов'ян.-укр. словник (бл. 20 000 словникових статей). Над великим укр. словником трудився вчитель І. Лаврівський (1778 — 1843), а над нім.-укр. словником — Ю. Лаврівський (1821 — 73) і т. ін. Проте весь цей доробок з різних причин лишився в рукописах. Досі з нього опубл. лише "Словарь малороссійскаго нарЂчія" О. Павловського (1826; А — Бякоть) та "Словник української мови" П. Білецького-Носенка (1966), "Словарь украинского наречия" Ф. Шимановича (1995), "Словник польсько-церковно-слов'янсько-український Теодора Витвицького з половини XIX сторіччя" (1997).

З 2-ї пол. 19 ст. з'являються загальномовні укр. словники серед, обсягу. Першим з них був "Словарь малорусскаго нарЂчія" О. Афанасьєва-Чужбинського (1855; частина на літери А-3, бл. 6 000 слів), далі "Словарь малороссійскихь идіомовъ" М. Закревського (1861, 11 127 слів). "Опытъ южнорусского словаря" К. Шейковського передбачався як кількатомна праця, проте вийшло лише три випуски: т. 1, в. 1 (А — Быяк), 1861, та т. 5, в. 1 — 2 (Т — Ф), 1883 — 86. У словнику трапляються невдалі пояснення реєстрових слів, часто вони надто розтягнені, має місце надмірний етнографізм. Для сприяння культур, розвитку в Галичині О. Партацький у 1867 видав двотомний "Нђмецко-руский словарь", у якому бл. 30 000 нім. слів пояснено одним чи кількома укр. відповідниками, серед яких значна кількість західноукр. діалектизмів, слів з язичія, кальок з нім. мови самого укладача, особливо у галузі наук, термінології. У передмові до т. 1 подано коротку характеристику найважливіших фонет. та морфол. рис укр. мови.

У 1873 вийшла "Словниця української (або югово-руської) мови" Ф. Піскунова, у реєстрі якої бл. 8 000 слів, серед них чимало штучних та вигаданих типу дадій "датель", дадійка "дательница". Реєстр 2-го вид. цього словника під назвою "Сповнюсь живої народної, пісьменної і актової мови руськихъ югівщанъ Російської і Австрійско-Венґерської цесарії" (1882) розширено до 15 000 слів переважно за рахунок "актової мови", взятих із словника М. Закревського. Першим рос.-укр. словником був "Опыть русско-украинскаго словаря" М. Левченка (1874, 7600 слів). Він зіграв важливу роль у культур. житті укр. народу. Л. Чопей у Будапешті опубл. "Русько-мадярский словарь" (1883), реєстр якого становив бл. 20 000 слів, значна частина яких — діалектизми переважно центр, р-нів Закарпаття. Цей словник був першим джерелом інформації про закарпатоукр. говори. Цінним надбанням укр. Л. і взагалі укр. культури став "Малоруско-німецкий словар" Є. Желехівського і С. Недільського (т. 1 — 2, 1885 — 86). У ньому широко представлена як зафіксована в худож. л-рі, так і діал. лексика (понад 64 000 слів). Укр. слова передаються пристосованим до західноукр. умов правописом П. Куліша — желехівкою, що в Галичині й на Буковині набула майже заг. поширення і проіснувала аж до поч. 20-х pp. Словник Є. Желехівського і С. Недільського не втратив свого наук, значення досі; у 1982 в Мюнхені О. Горбач перевидав його в трьох частинах.

Серед лексикогр. праць 19 ст. певне місце займають словники церковнослов'ян. мови: "Приручний словарь славено-польський ілі собраніє реченій славенских в кнігах церковних, на язик польскій толкованих", що видано під криптонімом ...ij (Й. Левицький, 1830; укладений на основі "Лексикона..." Памва Беринди), "Церковний словарець до поясненя часто употребляемых слів в священних книгах церковних" В. Чернецького (1889), "Старославянскій-оугорскій-русскій-нЂмецкій словарь кь священному писанію" О. Кубека (1906). А. Петрушевич укладав великий етимол. словник усіх слов'ян. мов у порівнянні з ін. індоєвроп. мовами, який залишився в картотеці і зберігається в Б-ці РАН в Санкт-Петербурзі.

Арготичну лексику подають праці "Невли" В. Іванова (1883), "ДЂдовска (жебрацка) мова" Костя Вікторина (К. Студинського, 1886), "Лірники" В. Боржковського (1889), "Лірники" В. Гнатюка (1896), "Отголосок лирницкого языка" Ф. Николайчик (1896), "Черниговские старцы (псалми и криптоглосон") П. Тиханова (1900), "Kumać po lembersku. Przyczynek do słownika lwowskiej gwary złodziejskiej" Й. Яворського (1901), "Кобзари и лирники" О. Малинки (1903). У 2-й пол. 19 ст. з'являються словники до окр. писемних пам'яток: "Объяснение невразумительных слов, встречающихся в летописи Самовидца и в приложениях к ней" О. Левицького (1876). Задовго до нього, у 1808, В. Ломиковський уклав "Словарь малороссійской старины" (надр. 1894).

"Дитяча мова" представлена в словничках "О детском языке" Л. Ященка ("Основа", 1861, кн. 8; 45 слів), "Еще о детских словах" І. Новицького ("Основа", 1862, кн. 9; 37 слів), "Дітські слова в українській мові" І. Франка ("Світ", 1881, № 7; 61 слово).

Українська лексикографія 1917 — кінця XX ст.

Розвиток Л. у тій частині України, що входила до складу СРСР, можна поділити на кілька етапів. Перший етап 1917 — поч. 30-х pp. характеризується, по-перше, активним розвитком Л. за кількістю та різноманітністю словників (за П. Горецьким, їх видано 131; особливо багато — 1918 та в часи українізації), зумовленим становленням укр. державності і, відповідно, виходом укр. мови на держ. рівень. Проте словники, що з'являються в цей час, неоднакові за наук. рівнем. Переважна більшість їх, як і раніше, — перекладні рос.-укр. і рідше укр.-рос., здебільшого спрямовані на задоволення практ. потреб соціального і вироб. життя (у сферах діловодства, права, виробництва і науки тощо). Особливо багато з'явилося термінол. словників. По-друге, прагненням відшукати і максимально повно подати народну, питомо укр. лексику (звідси, зокрема, насичення укр. частини статті в перекл. словниках не тільки синонімічними, а й численними видовими найменуваннями) або, в разі потреби, створювати слова з морфем укр. мови, а не запозичати з ін. мов. Напр., до слів рос. реєстру паз і шпунт пропонувалося ґара, до контакт — дотик, до рефлектор — відбивач, до фильтр — цідило, до форсунка — прискавка, до шланг — кишка, до холостой (ход та ін.) — яловий тощо. Такі укр. відповідники здебільшого не закріпилися у вжитку. Проте низка слів — вимикач, двигун, літак, косинець, родовище, струм та ін. — увійшла до нормат. термінології. У цьому пуризмі укладачі орієнтувалися і на практику деяких ін. європ. мов, передусім нім. та чеської, в яких переведення іншомов. слів на рідномов. грунт становило одну з гол. засад формування нац. літ. мов. Осн. лексикогр. роботу проводили такі організації та установи: Комісія для складання словника української живої мови при УАН (у складі А. Кримського, В. Ганцова, Г. Голоскевича, М. Грінченко, А. Ніковського та ін.); термінол. словниками займалося Т-во шкільної освіти в Києві (1917), з 1918 — 19 — Термінол. комісії Укр. наук, т-ва в Києві та УАН, на базі яких 1921 утворено Інститут української наукової мови ВУАН (з 1930 — Інститут мовознавства). Найважливіші словники цього часу: а) перекладні загальномовні укр.-російські: "Словник української мови" Д. Яворницького (т. 1, 1920, А — К, бл. 8200 слів), який був задуманий як доповнення до "Словаря..." за ред. Б. Грінченка і містив тільки ті слова, яких у ньому не було або вони мали ін. знач.; "Словарь української мови" за ред. Б. Грінченка: 1924 його перевид. фотоспособом у Берліні в двох томах та 1925 — в одному томі малого формату, у 1927 — 28 здійснювалося його перевидання під назвою "Словник української мови" за ред. і з доповненнями С. Єфремова та А. Ніковського (вийшли т. 1 — 3 по літеру Н, потім видання було припинено), вийшли також словники В. Дубровського, Л. Савченка, О. Ізюмова та ін.; б) перекладні загальномовні рос.-українські: "Російсько-український словник" С. Іваницького і Ф. Шумлянського (т. 1 — 2, 1918, бл. 35 000 слів), який кілька разів перевидавався; "Практичний російсько-український словник" М. Йогансена, М. Наконечного, К. Німчинова і Б. Ткаченка (1926); "Російсько-український словник" ВУАН (відомий також під назвою "Академічний словник") за ред. А. Кримського та С. Єфремова і за участю В. Ганцова, Г. Голоскевича, М. Грінченко, А. Ніковського, що створювався членами Комісії для складання словника живої укр. мови і лишився незавершеним у зв'язку з політ. подіями: протягом 1924 — 33 вийшло окр. випусками три томи (по літеру П) із запланованих чотирьох. Незважаючи на певну недоопрацьованість укр. частини словника щодо адекватності перекладу та нормативності вживання (без належних семант. і стиліст. коментувань), він лишається багатим зібранням укр. лексики, а за обсягом укр. синоніміки значною мірою компенсував відсутність синонім. словника. Вийшли також словники В. Дубровського, Л. Савченка, О. Ізюмова, Г. Сабалдиря та ін., 1925 перевид. словник М. Уманця і А. Спілки; в) термінол. і галузеві словники, переважно рос.-українські (за П. Горецьким, лише термінол. словників вийшло 83) — мед. термінології (укладачі О. Курило, М. Галин, О. Корчак-Чепурківський, В. Кисельов та ін.), природничі (X. Полонський та ін.), ботанічні (О. Яната і Н. Осадца, В. Вовчанецький і Я. Лепченко та ін.), зоологічні (М. Шарлемань та ін.), хімічні (О. Курило, С. Зенкевич та ін.), фізичні (О. Курило, В. Фаворський, Г. Холодний та ін.), геологічні (П.А. Тутковський, П. Василенко та ін.), технічні, механічні, будівельні (В. Дубровський, Т. Секунда, М. і Л. Дармороси, К. Туркало, І. Шелудько, Т. Садовський, С. Будда та ін.), математичні (Ф. Калинович та ін.), юридичні (О. Курило, В. Леонтович і О. Єфимов та ін.), ділової мови (Є. Лінкевич та ін., за ред. М. Гладкого і К. Туркала; В. Підмогильний і Є. Плужник; М. Дорошенко, М. Станиславський, В. Страшкевич — укладачі найповнішого і найдокладнішого словника), військ, справи (В. Євтимович, С. і О. Якубські), шкільництва (П. Горецький та ін.) та ін. Серед цих словників слід згадати, зокрема, "Словник ботанічної номенклатури (проект)" (1928, лат.-укр. з укр. покажчиком, понад 25 000 укр. назв), багатий на синоніміку; г) з-поміж ін. типів словників виділяються "Історичний словник українського язика" за ред. Є. Тимченка (1930, 1932; вийшли випуски на літери А — Ж); "Німецько-український словник" І. Шаровольського (1927, бл. 20 000 слів), правописні словники (Г. Голоскевич, Г. Сабалдир, О. Ізюмов), кілька словників іншомов. слів (3. Пиптенко, Г. Бойків, О. Ізюмов та ін.).

Loading...

 
 

Цікаве