WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІноземна мова - Англійська, Німецька та інші → Розвиток української лексикографії - Курсова робота

Розвиток української лексикографії - Курсова робота

Лексикографія

Лексикографія (грец. λεξικογραφία, від λεξικόν — словник і γράφω — пишу), словникарство — розділ мовознавства, пов'язаний зі створенням словників та опрацюванням їх теоретичних засад. Відповідно до цього виділяють практичну і теоретичну лексикографію. Тісно пов'язана з лексикологією. Лексикологія виникла з практичних потреб пояснення незрозумілих слів, яке початково здійснювалося у вигляді глос , тобто тлумачення написів на полях і в тексті рукописів книг.

Староукраїнська лексикографія

До часів Київ. Русі належать невеликі рукописні словники: "О именихъ и гл̃емыхъ жидовьскымь языкъмь", "Речь жидовьскаго языка, преложена на роускоую" та ін., у яких тлумачаться переважно бібл. особові імена й топоніми, окремі старослов'ян. слова: "Тълкъ о неразоумных словесех псалтырных" та ін., розкривається символ, або алегор. зміст деяких слів у Псалтирі: "Тълкованиіє неоудобь познаваяємомь ви писаныхъ речемь", де перекладено малозрозумілі старослов'ян. лексеми. На Русі перекладали також греко-візант. тлумачення власних назв. Активно розвивається в Україні глосографія впродовж 14 — 17 ст. Перший церковнослов'ян. укр. словник невід. автора "Лексисъ толкованіємъ словенскихъ словъ просто" (не раніше 50-х pp. 16 ст., залишився в рукописі) складено із заг. церковнослов'ян. слів, небагатьох антропонімів і топонімів, налічує 896 вокабул (при 127 словах немає перекладів). У словнику зібрано глоси з різних джерел, використано й попередні лексикогр. праці. Вокабули розміщено за алфавітом (проте внутр. абеткування не витримано), імена введено у формі наз. в. одн., дієслова — в 1-й ос. одн. теп. ч. Багато слів подано не в вихідних формах. Матеріали "Лексиса..." згодом використали Лаврентій Зизаній та Памво Беринда. Етапним в історії укр. лексикології став перший друк, словник — "Лексисъ сирчь реченія въкратце собранъны и из словенского языка на простый рускій діялекть истолъкованы" Лаврентія Зизанія (Вільно, 1596). У пам'ятці — 1061 словникова стаття. В реєстрі — церковнослов'ян. слова, перекладені староукр. літ. мовою, тому ця праця — перша спроба нормалізації лекс. складу двох мов. У "Лексисі..." уперше використано екземпліфікацію (приклади в тексті), застосовано паспортизацію, з якої видно, що реєстрові слова взято з церковнослов'ян. книг Біблії і творів правосл. патристики. Вокабули розміщено за абеткою, яка нерідко порушується у зв'язку з прагненням автора розробляти поряд зі словом його деривати. Тех. засіб розмежування реєстру й перекладу — кома — дуже невиразний, бо часто застосовується й між словами в перекладній частині. Багатозначні вокабули й лексеми з відтінками в значенні Лаврентій Зизаній передає кількома еквівалентами, часом виділяючи значення й відтінки за допомогою індикаторів "и тыж", "албо", "или", "и" та ін. Іноді дається поглиблене пояснення розкриттям етимології реєстрового слова, зіставленням слов'ян, лексем з грец. та латинськими. У цьому словнику вперше слова проакцентовано. Неоціненне значення в історії укр. лексикографії мав "Лексиконъ славенорωсскій и именъ тлъкованіє" Памва Беринди, що вийшов у друкарні Києво-Печерської лаври 1627 (2-е вид. — 1653, у Кутейнській друкарні під Оршею в Білорусі). Тематично книга розділена на дві частини: 1. "Лексиконъ" — диференційний церковнослов'ян.-укр. словник; 2. "...Имена свойственная" — зібрання тлумачень власних назв (імен, топонімів) та перекладів апелятивів неслов'ян. походження. У словнику майже 7 000 статей, у т. ч. близько 1400 онімів. Памво Беринда найповніше в староукраїнській Л. здійснив екземпліфікацію і точну паспортизацію вокабул. Реєстрове слово подається в звичайній для того часу формі (імена — в наз. в. одн., дієслова — в 1-й ос. одн. теп. ч.). Перекладна частина праці Памва Беринди — одне з найбагатших зібрань укр. лексики кін. 16 — поч. 17 ст. Переклади зроблено загальнонар. чи літ. відповідниками. Ряд статей у "Лексиконі" мають характер енциклопедичних. Автор нерідко пояснює слова, особливо іншомовні, розкриваючи їхню етимологію. Зібрання етимології бібл. онімів у "Лексиконі..." — одне з найбільших у європ. лінгвістиці 17 ст. Уперше в укр. Л. Памво Беринда вказує на метафор. й образне вживання слова за допомогою позначок "переноснЂ", "инорЂчнЂ", "метафор." тощо. По суті першим у східнослов'ян. Л. автор вводить грамат. ремарки й відсилання (ремарка — "зри", "зр."). Застосовуючи орфогр. норми Мелетія Смотрицького, він сприяв правописній стабілізації староукр. літ. мови. "Лексиконъ..." Памва Беринди — найвище досягнення укр. лексикографії старої доби. Значним явищем в укр. Л. була анонімна рукописна праця серед. 17 ст. "Синоніма славеноросская" — перший укр. словник активного типу (тобто з укр. реєстром), укр.-церковнослов'ян. лексикон, укладений на Наддніпрянщині. Це зворотна переробка "Лексикона..." Памва Беринди, гол. чин. першої його частини. На основі кількох статей книги автор укладав одну статтю чи навпаки — на основі однієї статті "Лексикона..." — кілька нових. У "Синонімі..." бл. 30 вокабул не перекладено, отже, праця не завершена. У реєстрі пам'ятки бл. 5 000 вокабул, розміщених за абеткою у прийнятих в староукр. Л. вихідних формах. Вокабули не відокремлені від перекладу розділ, знаками, ремарок немає (крім відсилання "зри"). Наст. етап у розвитку староукр. Л. тісно пов'язаний з творчістю Єпіфанія Славинецького, який у кін. 30-х — на поч. 40-х pp. 17 ст. під час роботи в Київ, колегіумі уклав "Лексиконъ латинскій". Це латинсько-церковнослов'янський (східнослов'ян. редакції укр. підредакції) словник. Його реєстр базується на праці італ. лексикографа епохи Відродження А. Калепіно. Звідси взято й граматичні та ін. ремарки. "Лексиконъ латинскій" — найбільша лексикогр. праця, створена в Україні за минулі століття: налічує 27 000 статей. Обравши для перекладу церковнослов'ян. мову свого часу — цю міжслов'ян. писемну мову, автор наочно довів, що її можливості не менші, ніж можливості лат. мови. У тих випадках, коли вокабули не мали еквівалентів у звичайній (конфесійній) церковнослов'ян. мові, Єпіфаній Славинецький наводив відповідники з рідної української, створював нові слова за укр. й церковнослов'ян. зразками, кальки, залучав запозичення, тлумачив такі лексеми. Перекладну частину дуже збагатили укр. лекс. еквіваленти й тлумачення, вміщені іноді поряд із церковнослов'янськими. Велика кількість реєстрових слів, особливо з побуту, сфери матеріальної культури, медицини, ботаніки, зоології, географії тощо, перекладена тільки укр. еквівалентами. Хоч "Лексиконъ латинскій" залишився в рукопис, списках (найдавніший датовано 1642), він став базою для створення нових вітчизн. і зарубіж. словників.

У кін. 40-х pp. 17 ст. Єпіфаній Славинецький разом із Арсенієм Корецьким-Сатановським у Києві уклали "Лексиконъ словено-латинскій" (первісний список датується 1650) — церковнослов'ян.-лат. словник (бл. 7 500 статей). Осн. джерело вокабул "Лексикона словено-латинского" — "Лексиконь..." Памва Беринди. Автори використали також польс.-лат.-грец. словник польс. філолога Г. Кнапського. У реєстрі "Лексикона..." Єпіфанія Славинецького та Арсенія Корецького-Сатановського засвідчується чимало укр. лексики. Це — одне з найб. зібрань церковнослов'ян. лексики 17 ст. У Москві Єпіфаній Славинецький уклав свою третю лексикогр. працю — "Книга лексиконъ греко-славено-латинскій" (дата створення невід.; в рукопису). До староукр. періоду примикає творчість лексикографа поч. 18 ст. І. Максимовича, який уклав великий лат.-церковнослов'ян. (укр. редакції) словник "Dictionarium latino-slavonum" (1724, залишився в рукопису).

Українська лексикографія кінця XVIII ст. по 1917 р.

З появою нової укр. л-ри та літ. мови на нар. основі починається новий період в укр. Л. її основою в 19 ст. стала укр. жива розмовна та літ. мова. Збільшується кількість видаваних словників. До "Енеїди" І. Котляревського 1798 Й. Каменецький додав укладене ним "Собраніє Малороссійскихъ словъ, содержащихся въ ЭнеидЂ, и сверхъ того еще весьма многихъ иныхъ, издревле вошедшихъ въ Малороссійское нарЂчіе съ другихъ языковъ, или и коренныхъ Россійскихъ, но не употребительныхъ", що мало 972 слова. Тут подано чимало й таких специфічно укр. слів, яких немає в "Енеїді". Напр., тільки серед 77 слів на літеру "Б" їх 23: Байбакь "сурокъ", Баглаи "лЂнь", Байбаракъ "крытый тулупъ", Барканъ "заборъ", Биндюга "роспуски" тощо. Тому можна гадати, що укладач мав дещо ширшу мету, ніж допомогти читачам "Ене'щи" зрозуміти мову твору. У 3-му вид. "Ене'щи" 1809 І. Котляревський до цього словника додав ще 153 слова і змінив його назву на "Словарь Малороссійскихъ слов, содержащихся в „Энеиде..."".

Loading...

 
 

Цікаве