WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІноземна мова - Англійська, Німецька та інші → Текст як спосіб пізнання - Курсова робота

Текст як спосіб пізнання - Курсова робота

Розглядаючи такі міні-тексти, розумно порушити питання про те, що ж все-таки перетворює слово або коротку послідовність слів у текст і чи не може бути текст дорівнює окремо взятому слову. Чи можемо ми, наприклад, уважати, що напис типу "Вхід" або "Гастроном" - це теж текст? Здається, що визнання таких написів (однослівних, у всякому разі) текстом навряд чи доцільно. Текст, як правило, це структуроване утворення, що відрізняється від одиниці номінації тим, що повідомляє про що-небудь у вигляді комунікативно орієнтованого добутку, а воно характеризується такою базовою рисою як зв'язність.

Однак і із цього приводу думки лінгвістів можуть розходитися. До числа текстів-примітивів нерідко зараховують і вивіски, і заголовка книг, назви спектаклів і кінофільмів і т.п., а також предметні рубрики в традиційних предметних каталогах і предметних покажчиках. Якщо бачити й у цих одиницях підсумки акту комунікації, а також убачати в них змістовну закінченість і цілісність, як це роблять окремі вчені, то в критерії тексту варто включити його існування (потенційне) у вигляді представника особливого парадигматичного ряду, де самий стислий текст перебуває в одному ряді із синонімічними йому розгорнутими ("нормальними") текстами й де в початковому тексті-примітиві вже втримується якась згорнута до межі програма його подальшого можливого розгортання (Кубрякова).

Але, повторюю, все-таки не окремо взяті пропозиції можуть уважатися текстами й навіть, як правильно відзначає Т.М. Миколаєва питання про їхню віднесеність до категорії текстів залишається дискусійним, а в число критеріїв тексту включається його довжина. Адже й поняття зв'язності, що вважається головною ознакою тексту, указує на те, що в ньому щось повинне зв'язуватися, сплітатися й формувати тканина оповідання.

Якщо погодитися з тим, що для кожної природної категорії, як затверджують когнітологи, існує "кращий зразок класу", або прототип, доречно й стосовно розглянутої категорії задатися питанням про те, які ж тексти можна вважати прототиповими і які ті критерії, які характеризують ці тексти. Хочеться відзначити одночасно, що, всупереч поширеній думці про те, що всі природні категорії, побудовані на прототиповому принципі, рухливі й розмиті, саме поняття прототипу - при всій гнучкості категорії - уводить подання про якісь діапазони варіювання навколо прототипу як фокуса (або навіть фокусів) категорії, тобто про якісь межі для самого припустимого варіювання.

Іншими словами, прототип категорії можна розглядати як такий яскравий представник своєї категорії (зразок, еталон), що найбільше повно фокусує у собі її ознаки, концентрує найбільше число загальних для категорії рис й очевидніше всього характеризує те, як представлена (репрезентована) сама категорія у свідомості людини, з якою структурою знання й досвіду вона асоціюється. Прототип - осередок найбільшого числа найбільш репрезентативних ознак категорії в виді виступаючих у вигляді пучка ознак, співвіднесених між собою. Такий прототип є, безсумнівно, і в категорії тексту.

Якщо врахувати, що найбільш розмито ті границі категорії тексту, які пов'язані з верхньою границею, тобто з розміром, або об'ємом тексту, треба думати, що й виділення прототипових текстів обумовлюється насамперед критерієм матеріальної довжини текстів. Це змушує нас визнати, що прототиповими можна вважати тексти обмежені по своїй довжині, тексти не просто середньої величини (та й що могло б уважатися подібною середньою величиною?), а тексти малого обсягу, малі тексти.

Іноді висловлюється думка, що розмір тексту не входить до числа його сутнісних характеристик, і частка істини в цьому твердженні безсумнівно, є. Це не означає, однак, що всі тексти методологічно дорівнює зручні для аналізу. Уводячи поняття прототипового тексту, ми й хочемо вибрати для аналізу таку групу текстів, які найбільш показові і які наочно демонструють, яка архітектоніка й внутрішня організація тексту і які саме текстові категорії встановлюються тут досить просто.

До групи прототипових текстів можна, по всій видимості, віднести листи й невеликі інструкції до артефактів, статті в енциклопедіях, публіцистичні статті в газетах і журналах, інтерв'ю, рецепти й т.п. Семантичний простір таких текстів невелика, та й анафоричні зв'язки (як, втім, і інші сигнали зв'язності тексту) тут установлюються легко.

Хотілося б у той же час підкреслити, що й у цих текстах починають простежуватися ті риси складної структурованості, при якій, як правильно відзначає Е.И. Диброва, семантичний простір тексту повинен бути охарактеризоване як такий, який включає й предтекст, і підтекст, і надтекст і т.п.

З яких причин ми вибираємо в якості прототипових тексти малого обсягу? Являючи собою безпосередню матеріальну даність, ці тексти доступні для огляду й спостережувані в самих дрібних їхніх деталях. Вони мають чітко виражені межі: початком, кінцем і тим, що міститься між ними. Вони демонструють тим самим такі важливі характеристики тексту, як його окремість, формальна й семантична самодостатність, тематична визначеність і завершеність.

Тут неважко описати всі зв'язки як між окремими фрагментами тексту - пропозиціями, так і між частинами цих фрагментів. Нарешті в подібного тексту ясна його інформативність, його когнітивне підґрунтя - зміст його створення, загальний його задум і реалізований в особливій язиковій формі підсумок створення у вигляді особливого семантичного простору.

Немає й не може бути таких текстів, які не фіксували б який-небудь фрагмент людського досвіду і його осмислення. Це робить текст можливим об'єктом концептуального й когнітивного аналізу, тобто дозволяє встановити, з яким баченням миру ми зштовхнулися в даному тексті, що й з якої причини привернуло увагу людини, які саме фрагменти знання й оцінок у ньому закріплені й т.д.

Але немає таких текстів, які не з'явилися б також кінцевим підсумком дискурсивної, тобто соціально орієнтованої й соціально обумовленої комунікативної діяльності. Як би анонімним не здавався текст, у нього є автор або автори, а виходить, текст відбиває їх мово розумовий акт. Із сказаного випливає, між іншим, що, хоча поняття тексту й дискурсу й варто розрізняти, поняття ці аж ніяк не протипоставлені один одному, тобто не є взаємовиключними.

Подібне протиставлення здається мені позбавленим підстави, а оскільки до понять тексту й дискурсу ми вже неодноразово поверталися (Кубрякова, Александрова, 1999), тут мені представляється необхідним обґрунтувати свою точку зору ще раз.

З когнітивної і язикової точок зору поняття дискурсу й тексту зв'язані, крім іншого, причинно-наслідковою зв'язком: текст створюється в дискурсі і є його дітищем. Різний, однак, ракурс їхнього розгляду, тому що дискурс, будучи, за словами Н.Д. Арутюнової, діяльністю, зануреної в життя, вимагає при підході до нього обов'язкового обліку всіх соціальних параметрів що відбуває, всіх прагматичних факторів його здійснення.

Не можна вивчати дискурсивну діяльність поза культурологічними й соціально-історичними даними, поза відомостями про те, хто проводив дискурсивну діяльність, для чого, при яких умовах, з яких позицій і т.д. Але текст можна аналізувати й абстрагуючись від багато чого із зазначеного переліку, тобто задовольняючись тим, що можна витягти з тексту як такого й вивчаючи його як завершений язиковий добуток.

Не випадково в момент становлення лінгвістики тексту дискурсивний і текстовий аналіз розумілися як синонімічні терміни. Нагадаю, що виникненню терміна ми зобов'язані 3. Харрису (Harris, 1952) і що, відповідно до його думки, у сферу дискурсивного аналізу входила одна лише розбивка його на складовий текст частини (ядерні пропозиції), що й здійснювалося за допомогою дистрибутивної методики.

Loading...

 
 

Цікаве