WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІноземна мова - Англійська, Німецька та інші → Іменники – назви рослин та їх використання в усній народній творчості - Курсова робота

Іменники – назви рослин та їх використання в усній народній творчості - Курсова робота

Дуб - символ Перуна, Сонця та ін. богів; дерева життя; гордості й міці, сили, довговічності, здоров'я; цілісності; дужого, гарного парубка; нерозважливості. У християнстві дуб (як і кедр) був символом гордості і пихатості. Під дубом став царем Авімелах; Яків закопував чужих богів теж під цим деревом. Емблема Христа - дуб, за деякими версіями із нього ж був зроблений хрест-розп'яття. Вінок із дубового листя символізував силу, міць, гідність.

Слово дуб дуже давнє. Спочатку воно мало значення "будь-яке дерево", "дерево взагалі", тобто "ліс". Це слово передавало значення "чогось цілісного, що не роздроблюється на частини..., чуже, нескорене, якому, між іншим, "слід приносити жертву" (13). Тобто дуб символізував щось монолітне, безмежне,сильне. Слов'яни-язичники вважали дубові гаї житлами богів, тому вшановували їх, категорично забороняли вирубувати. Дубам в жертву приносили биків, кабанів, півнів, хліб та ін. До речі, хліб, півень символізували Сонце. А, отже, дуб був сакральним знаком не лише Перуна, а й Сонця. У капищах перед ідолами горів невгасний вогонь, символіка якого переплітається із Сонцем. Мовознавці підрахували, що лише в "Словнику російських народних говорів" міститься майже двісті слів, які утворені від кореня - дуб-. Обожнення дуба, очевидно, зумовлено його довговічністю, надзвичайною міцністю деревини. Так, славнозвісний Хортицький дуб прожив майже 2 тисячі років. За стародавніми язичницькими легендами у вирії-сонмищі богів і душ - росло першодерево світу - прадуб з молодильними яблуками безсмертя (Плачинда С.). На Україні дуб особливо цінувався за міцну деревину, з якої робили житло, мости, домашнє начиння. Існував добрий звичай - на відзнаку народження хлопчика садити молоденький дубок. На Зелену неділю колись на Київщині готували ігровий сухий дуб. Це була висока жердина із колесом, уквітчана травами, стрічками. Люди виконували обрядові пісні, закликаючи весну, живильний дощ та ін. У фольклорі образ дуба персоніфікує міцного, дужого, красивого парубка-козака (Парубочки як дубочки).

О. Воропай описує обрядодію-гру "Горю – дуб", у якій один із учасників - дівчина, інший - хлопець. Причому він є отим "дубком-козаком", що горить від кохання до милої. Аналогічні символи переповнюють українські пісні:

Ой у полі дуб зелений, Під тим дубом вишня; А там козак конем грає, Щоб дівчина вийшла.

Євшан-зілля (полин) - символ пам'яті; рідної землі, Батьківщини; своєрідний пароль українців. Євшан-зілля - степова запашна рослина з червоним або пурпуровим цвітом. У Біблії слово "полин" нерідко поєднується зі словом "яд". Грішники часто зазнають кари Господньої саме полином. В українському фольклорі полин - надійний оберіг від русалок, іншої нечисті. За віруваннями, на Русалчин великдень мавка, перестрівши людину, питала: "Полин чи петрушка?". Якщо та показувала полин, русалка миттю зникала. У фольклорі полин виступає, як правило, символом нещасливого, безталанного життя

Лучче мені, мати, Гіркий полин їсти, Аніж мені, мати, Із нелюбом сісти.

"Чи волів би, сину, гіркий полин їсти, Чи волів би, сину, на коника сісти?"

"Полину наїмся - водиці нап'юся, З вороного коня упаду - заб'юся. (Летіли орли з далекого краю)

Жито - символ життя; плодючості, достатку; здоров'я, щастя; символ неперервності роду, етнічної свідомості, духовності українців. Жито - одна із найдавніших злакових культур на Землі. Зерно, колосся, снопи, хліб стали ритуальними, символічними ще з часів Трипільської культури. Праукраїнці, одвічні хлібороби, розглядали жито як основу життя. В.В.Колесов наводить такі цікаві лінгвістичні докази. Майже все, що пов'язано з існуванням живих організмів, людини, слов'яни позначали коренем жи-. Напр., "жила" (вена) - по ній тече кров, що дарує життя. "Жило" (житло) - місце проживання людини. "Жиръ" (жир) - у давнину це слово означало їжу взагалі. "Животное" - тварина. І, звичайно, "жито" - хліб, плід, колос. "Жиця" (волосяна нитка) - символічна носійка життя. "Животъ" - (живий) про органічні форми життя, земне існування.

Калина є одним з найважливіших символів нашої країни і однією з найуживаніших рослин в усній народній творчості. Калина - символ давній, багатозначний. Первісно калина символізувала вогонь, сонце, світло, згодом набула й інших ознак, стала символом краси, здоров'я, жінки, дівочої цноти (дівоцтва), кохання, повноти й гармонії життя, материнства, плодючості, роду, крові, печалі тощо. Пізніше з образом калини почали пов'язувати такі категорії, як пам'ять, рідний край, Батьківщину, Україну, вірність, нескореність, навіть протест, пролиту козацьку кров. Просто й невимушено змальовується в народній пісні такий образ-паралелізм:

Ой під калиною трава зеленая, Там стоїть дівчина та й зарученая. Або: Ой ти, дівчино, червона калино, Як мені на тебе дивитися мило.

Калина- символ вогню, сонця; неперервності життя, роду українців; України, батьківщини; дівочої чистоти й краси; вічної любові, кохання, вірності; гармонії життя та природи; материнства; плодючості; символ нескореності та стійкості; українського козацтва; незрадливої світлої пам'яті; єдності нації; потягу до своїх традицій, звичаїв. "Без верби й калини - нема України", - каже народна мудрість. У давнину калину висаджували у кожній садибі. Нею прикрашали найсвятіше - гільце молодої, весільний коровай, оселю. І проводжали у вирій на вічний спочинок теж із калиною. Чому саме вона стала глибоким народним символом? Вважається, що це зумовлено багатьма чинниками: кольором цвіту, плодів, формою, лікувальними властивостями, світоглядом, традиціями наших предків. Можливо, їх вражало те, що серед лютої завії гордо і нескорено палахкотіли вогнисті, блискучі кетяги. Ніякий мороз не міг здолати калину. Як і віковічний потяг народу до волі, краси, гармонії, правди... Етимологія слова "калина" пов'язана із поняттям вогню, води - першоелементами земного життя. Суцвіття білих віночків нагадувало сонце, а білий колір був сакральним. Насінини калини за формою дуже схожі на червоне серце. На Україні колись святим було материнське побажання: "Будь, доню, і ти червоною та здоровою калиною, незайманою та чистою до вінця!" Одним із найважливіших символічних значень калини було "чиста дівоча врода" ("А дівчина, як калина, личком рум'яная..."). Символізувала вона і вірне, довічне кохання ("Та й зацвіла калиночка дрібненько, аби в парі прожили добренько"). Ламати калину - означало виходити заміж, любити. "Символізуючи відновлювану від покоління до покоління кров українського народу, - пише О.Братко-Кутинський, - калина тим самим символізує його невмирущість, непідвладність часові... Єдинокровність, однак, пов'язує народ не лише в часі, а й у просторі. Отже, червона калина трактується як засіб магічного зв'язку між людністю України" (14). У фольклорі, народній уяві символом України виступала саме калина:

А ми тую червону калину Та й підіймемо. А ми нашу славну Україну Та й розвеселимо!...

Червона калина стала також символом українського козацтва, війська. Філософськи глибоким є й символічний образ "калинового мосту". "Калина - символ розквіту, - підкреслює Б.М.Ажнюк, - міст - життя, що з'єднує два береги: молодість і старість (ширше: народження і смерть). Перший берег вже за спиною (на ... мості), попереду другий берег, і зворотного шляху немає. У філософському підтексті образу є поцінування життя в хвилину розквіту і ностальгія за тим, що минає" (15). Сумну символіку мала калина на хвилину вічної розлуки з дорогою людиною. Її часто висаджували на могилах неодружених дівчат та хлопців. Цвітом або кетягами калини обвивали домовину. "Так символічно, - вказує С.Боруцький, - виражалася потреба постійного зв'язку людини з "тамтим світом", що хоч там небога знайде свою долю і вічне життя" (16). І все ж кущ калини не був символом смерті. Навпаки, посаджена в головах калина символізувала продовження життя у рідні, народі, світлу пам'ять. Ще в ХІХ сторіччі про калину як символ у своїх наукових працях подали чимало інформації основоположники вивчення народнопоетичної символіки Микола Костомаров та Олександр Потебня. У монографії "Історичне значення української народної пісенної творчості" (1843) Микола Костомаров вважав калину "символом жіночості в широкому значенні. Все духовне життя жінки - її дівоцтво, цнота, любов, заміжжя, радощі гіркоти, родинні чуття - усе відображене в калині. Калина уявляється такою, що чує, бачить, думає і говорить". Олександр Потебня в магістерській дисертації "Про деякі символи в слов'янській народній поезії" (1860) писав: "Калина - символ дівоцтва, краси і любові: епітети калини - ясна, красна, жарка, червона так рішуче відносить це слово до поняття вогню, що нема можливості сумніватися в тому, що воно має спільне походження з калити, розкаляти". У калині все символічне: червоні ягоди (ґроно), білий цвіт, зелене листя, загальний образ куща в лузі, біля хати. Усна народна творчість рясніє багатьма зразками про калину, образами калини у великих творах. Це й загадки, прислів'я та приказки, порівняння, казки, легенди, пісні епічні (найхарактерніший жанр - балади), ліричні (обрядові: веснянки, жниварські, весільні; необрядові: про кохання, сімейне життя; соціально-побутові: козацькі, чумацькі, рекрутські та солдатські, стрілецькі), жартівливі та сатиричні. Наведу кілька прикладів. Загадки: "Стоїть півень над водою, трясе червоною бородою", "Сидить півень на яворі, спустив крила кривавії", "Серед ліса-ліса червоне плаття висить", "За лісом, за пралісом червоні чоботи висять", "І не дівка, а червоні стрічки носить". Народні прислів'я, приказки, порівняння: "Любуйся калиною, коли цвіте, а дитиною, коли росте", "цвіте, як калина", "пишна, як калина", "дівчина, як калина в лузі", "дівчина, як червона калина", "дівка, як калинова квітка". Колись існував обряд "Похід по калину", коли незаміжні дівчата йшли в луг чи в калиновий гай ламати калину, складати в пучечки, що символізувало готовність до видання. Мати бажала дочці: "Будь, доню, і ти червоною та здоровою калиною, незайманою та чистою до вінця!" Зверталася й до калини: "А ти, калино, будь гожою на коровай, гільце, квітки весільні та хрестинні, на здоров'я людям, на дорбо нашому двору". Із цим побажанням перегукується весільна пісня, в якій дочка матері запитує:

Loading...

 
 

Цікаве