WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІноземна мова - Англійська, Німецька та інші → Іменники – назви рослин та їх використання в усній народній творчості - Курсова робота

Іменники – назви рослин та їх використання в усній народній творчості - Курсова робота

Складниками субстантивної зони є також похідні іменники з модифікаційним значенням збірності, які позначають нерозчленовану сукупність рослин. Основними засобами вираження цього словотвірного значення виступають суфікси –ин'н'-/-овин'н'-, -j- та його фонетичні видозміни. До збірних іменників мотивованих назвами рослин, належать похідні будячиння, буряковиння, гарбузиння, гороховиння, квасолиння, кукурудзиння, лепешиння, лозиння, маковиння, соняшничиння, терниння, цибулиння, верб'я, винограддя, будяччя, лопушшя, смереччя, смеріччя та ін.

Характерною особливістю цих іменників є те, що вони мають лише форму однини і не сполучаються з кількісними числівниками, бо пов'язані з кількісним компонентом, який указує на невизначену кількість, що сприймається як єдине ціле, лише змістовою структурою.

Іменники – назви рослин мають необмежені можливості у творенні дериватів із демінутивним та аугментативним словотвірними значеннями, оскільки самі рослини можуть бути меншими чи більшими за розміром. Найчастіше значення зменшеності виражають прості за походженням суфікси –к-, -ок-, -ець, -ик, -ен-, -ча. Збільшеного значення надають назвам рослин суфікси –ищ-, -иськ-, -ак-/-як-, пор.: барвіночок, берізка, будячок, бурячок, вівсюжок, вишенька, гарбузець, гарбузик, горішок, дубець, дубчик, дубок, калинонька, капустка, кропивка, ліщинка, лопушок, льонок, мача, топ оленя, осичка, пшеничка, смеречка, смереча, сосонка, теренець, теренок, яблунька, ялинка, ясенець, ясенок, ячмінець; будячище, бурячище, гарбузяка, дубище, конюшинище, конюшинисько, льонище, тернище, терняка та ін.

Крім того, більшість демінутивних та аугментативних утворень указує не тільки на об'єктивну зменшеність чи збільшеність, а й виражає позитивну чи негативну оцінку мовцем того, що називає похідний іменник. Серед них є й ті, що виражають лише пестливе значення. Це іменники на –иц-(-я), -оньк-(-а)/-еньк-(-а), -очк(-а), -ечк(-а): вербиця, травиця, берізонька, березочка, вербонька, вербочка, калинонька, ліщинонька, калиночка, капуст очка, пшениченька, тополенька, житечко та ін.

Чи я в полі не травиця була, Чи я в полі не зелена росла? Взяли ж мене покосили І на сіно посушили. (Чи я в полі не калина була?)

Ой зацвіла калинонька у темному лузі, Тепер моя головонька і серденько в тузі. "Чи не жаль тобі, мій батеньку, як я піду в чужу стороночку Та погублю свою головочку? Жаль, жаль тобі буде! Чи не жаль тобі, моя матінко, як я піду в чужу стороночку Та погублю свою головочку? Жаль, жаль тобі буде!" (Ой зацвіла калинонька у темному лузі)

Ой на горі пшениченька, А в долині овес, Гей, а в долині овес. (Ой на горі пшениченька)

Маяло житечко, маяло, Поки на полі стояло, Як буде житечко в стодолі, Вже не буде маяти на полі. (Маяло житечко, маяло)

Болить головина, подобно ж я умру, Гей, зроби ж мені, милий, з бучиноньки труну. (Ой за гаєм, гаєм зелененьким)

Я посію пшениченьку, а вродиться льоночик, Коби таки до роботи, як до співаночок. А я годна льонок брати та годна стелити, А я годна заспівати та й годна робити. (В'язанка коломийок)

Ой пішов би козака та й пішов би польки, Коби миска кисилеці та миска фасольки. (В'язанка коломийок)

Бо у того жовнірчика ще й не одна буде, Він втре вуса, засмієси, а за ню забуде. Усі її товарочки будуть мати вінчик, А у неї коло хати висохне барвінчик.

Типова словотвірна парадигма іменників на позначення рослин вирізняється з-поміж інших двозонних словотвірних парадигм іменників тим, що до складу її субстантивної зони входять деривати однакової словотвірної структури, але з різним лексико-словотвірним значенням, пор.: дуб – дубина – "місце, де росте дубовий ліс, гай"; дубина – "будівельний матеріал з деревини дуба"; дубина – "окреме дерево дуба"; дубина – "товста важка дубова палиця"; смерека – смеречина – "місце, де ростуть смереки; ліс, зарості"; смеречина – "смерекове дерево"; смеречина – "смерекова палиця" та ін. Така широка деривація можлива тому, що утворення похідних одиниць за тим самим словотвірним типом здійснюється як на базі основного значення вихідного іменника парадигми так і на базі інших його значень. Одним із основних чинників, який зумовлює творення одноструктурних дериватів із різними лексико-словотвірними значеннями, мотивованих неосновним значенням твірного іменника – соціальна потреба в тих чи тих іменникових похідних і відсутність такої потреби в інших. Отже, компонентний склад субстантивної зони типової парадигми іменників – найменувань рослин представлений досить повно. Його формують похідні з мутаційними та модифікаційними значеннями, які є наслідком реалізації дериваційного потенціалу твірних іменників. Актуалізацію того чи того лексико-словотвірного значення в дериватах субстантивної зони зумовлюють передусім лексико-граматичні особливості мотивувальних іменників та інші мовні й позамовні чинники.

Ад'єктивна зона

Ад'єктивна зона типової словотвірної парадигми іменників – найменувань рослин вирізняється деякою специфікою свого дериваційного наповнення. Вона виявляється передусім в особливостях формально-семантичної структури дериватів, які цю зону формують.

Практично кожен іменник, що є назвою рослини, послідовно виявляє словотвірну спроможність щодо утворення відносного прикметника. А.П. Грищенко з цього приводу, зокрема, зазначив: "З погляду загальної семантики твірних основ окрему підгрупу відносних прикметників становлять похідні, утворювані від широкого кола іменників – назв рослин, причому рекатегоризаційне перетворення "іменник – назва рослини – відносний прикметник" є одним із характерних прикладів реалізації важливої загальнослов'янської типологічної ознаки – творення відіменникових відносних прикметників".

Основними виразниками відносного значення в прикметниках виступають ад'єктивні суфікси –ов-/-ев-, -н- і –ан-/-ян-, хоч у сучасній українській мові визначальною залишається тенденція до сполучуваності суфікса –ов-/-ев- з основами іменників – назв рослин, пор.: абрикос – абрикосовий, акація – акацієвий, барвінок – барвінковий, береза – березовий, берест – берестовий, бузина – бузинний, бузиновий, буряк – бурячний, буряковий, будяк – будяковий, горіх – горіховий, горобина – горобинний, дуб – дубовий, жасмин – жасминний, жасминовий, кедр – кедровий, клен – кленовий, конюшина – конюшинний, конюшиновий, ліщина – ліщиновий, липа – липовий, лопух – лопушаний, лопуховий, любисток – любистків, малина – малинний, малиновий, осика – осиковий, осичаний, смерека – смерековий, сосна – сосновий, спориш – споришевий, полин – полинний, полиновий, полиневий, фіалка – фіалковий, черешня – черешневий, яблуня – яблуневий, мигдаль – мигдальний, мигдалевий, журавлина – журавлинний, м'ята – м'ятний, кипарис – кипарис ний, кипарисовий, троянда – трояндний, трояндовий, пшениця – пшеничний, виноград – виноградний, шовковиця – шовковичний, бавовна – бавовняний, вільха – вільховий, вільшаний, гречка – гречаний, просо – просяний, капуста – капустяний, картопля – картопляний, квасоля – квасоляний, кропива – кропив'яний, очерет – очеретяний та ін.

А на тій могилі хрест березовий, Ой там спочиває стрілець молодий. А на тій могилі хрест березовий, Ой там спочиває стрілець молодий. (Ой поїхав стрілець)

Ой летів черчик буйним вітром, Не чули дівки зозулі літом, А як почули, злякалися Та й под місточок сховалися. Вони ж думали, що місточок, Аж то пшеничний колосочок. (Ой летів черчик буйним вітром)

Він знадвору до комори, а з комори до стодоли, А з стодоли попід стріп, - впав на нього житній сніп. А ще сніпка не зняли, назад ручки зв'язали. Ведуть його через тік: "Тримай добре, щоб не втік!" (Ой зійшлися багачі, взяли гадку гадать)

Бо ми ту не пришли по хліб, по паленку, Але ми ту пришли Ваньови по жену.

Виход, млода, виход з той новой комори, Виношай, виношай вінок барвінковий. (Не будемо їсти, не будемо пити)

Вівсяний хліб, вербові дрова - біда готова. (Приказка)

Привикай, коровко, до житньої соломки. (Приказка)

Характерною семантичною особливістю прикметників, які утворюються від іменників – назв рослин, є те, що їм властивий різний характер ознак за стосунком до предмета. Ознака може формуватися за стосунком між специфічною частиною і цілим, за стосунком між однорідними частинами і цілим, за стосунком між предметом і матеріалом, із якого виготовлено предмет. Це означає, що ці прикметники можуть виражати словотвірні значення "такий, який має стосунок до того, що називає твірний іменник, властивий йому (сосновий стовбур, кленовий лист, дубова кора, яблуневий пень, пшеничний колос, огіркові пуп'янки, полиновий запах, фіалковий цвіт).ї

Loading...

 
 

Цікаве