WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІноземна мова - Англійська, Німецька та інші → Іменники – назви рослин та їх використання в усній народній творчості - Курсова робота

Іменники – назви рослин та їх використання в усній народній творчості - Курсова робота

Ой ниво наша, ниво,

Верни нам нашу силу!

Ми на тобі жили,

Силоньку положили.

З пшеничних або житніх колосків дівчата сплітали вінок з маків, волошок, калини як символу щедрого врожаю. У такому вінку найкраща жниця - "княгиня" в парі з хлопцем, що ніс останній сніп та в оточенні дівчат – "дружок", поверталась до двору хазяїна. На Сумщині інколи тих, хто ніс вінок у село, обливали водою, щоб захистити від нечистої сили. Перед двором хазяїна вінок клали на хлібину, щоб "заходив хліб за хліб, старий за новий", тобто, щоб не було безхліб'я і просили за нього викуп – "рублика на таночок". Після викупу хазяїн запрошував женців на гостину, а обжинковий вінок вішав у хаті на стіні і зберігав до осені, щоб вилущеним з нього зерном розпочати сів озимини. Важливе місце посідає опис природи. Широко використовується у жниварських піснях прийом художнього паралелізму, де картини, образи природи служать і своєрідним поетичним зачином, і засобом психологічної характеристики людини. Зменшено-пестлива лексика, яскраві гіперболи, порівняння, загальний ласкавий емоційний тон цих пісень нагадують колядки і щедрівки. Величання поєднується з магічним заклинанням врожаю через побажання того, без чого неможливе життя землероба: здоров'я, добробуту, гаразду в сім'ї, гарного збіжжя.

Купальські пісні виконувались на свято Івана Купала. Це період літнього сонцестояння, кінець червня - початок липня. У селі вибирали відповідне дерево - вербу "Марену". Дівчата сплітали вінки з волошок, ромашок, маку, синіх польових сокирок, прикрашали ними вербу "Марену" і співали. Потім ішли до ставу, річки, озера купати "Марену". У воду внести її мала найкрасивіша дівчина у вінку, сплетеному із жита та пшениці. Одяг її теж повинен бути прикрашений квітами, як і в "Марени"-верби. Дівчина обережно ламала дерево "Марену": кожному треба було принести додому гілочку, символ того, щоб огірки родили добре, щоб в оселі водилося добро, а нечиста сила обминала обійстя.

Висновки

У висновках узагальнюються результати дослідження, їх можна викласти в таких положенннях:

  1. Аналіз типової і конкретних словотвірних парадигм українських найменувань рослин показав, що аналізовані твірні словотворчо досить активні, але реалізують свій дериваційний потенціал по-різному. Жоден із аналізованих іменників не утворює похідних з усіма типовими СЗ. На реалізацію їх дериваційного потенціалу впливають лінґвальні та екстралінґвальні чинники, зокрема позитивно позначаються на словотворчій спроможності назв рослин їх багатозначність, символічність, належність до ядра лексичної підгрупи; релігійно-міфологічне використання, поширеність, належність до вищих рослинних чи тваринних організмів. Обмежувальними факторами в утворенні похідних є похідність, структурно-морфологічна складність, фонетична довжина, дефектність словозмінної парадигми; стилістична й функціональна маркованість, екзотичність, вимерлість рослини, на яку вказує твірне, їх належність до нижчих рослинних організмів. Методика виведення коефіцієнтів словотворчої спроможності дає змогу більш точно визначити роль окремих факторів у регулюванні словотворчої поведінки аналізованих класів твірних слів.

  2. У словотворенні різних дериватів найбільшу активність щоразу виявляють різні групи найменувань рослин. Найчастіше твірними стають назви трав, а серед них – назви не-квітів, причому це здебільшого найменування культурних рослин – злаків, овочів, ягід. Меншою продуктивністю відзначаються найменування дерев, а також найменування квітів. Поодинокими є деривати у структурі словотвірних парадигм назв грибів, мохів, лишайників, папоротей, хвощів, водоростей та найпростіших рослин.

  3. Реалізація словотвірної семантики дериватами, мотивованими назвами рослин, відбувається завдяки різноманітним засобам, серед яких переважає суфіксація (понад 160 суфіксів). Зрідка засобом словотворення виступають конфікси (7), постфікс -ся у поєднанні з дієслівними суфіксами чи конфіксами, суфіксоїди (8). Кілька похідних утворюються внаслідок усічення твірної основи, а також лексикалізації форм множини чи орудного однини. Для окремих дериватів характерне розходження формальної та семантичної похідності.

  4. Аналіз спільноосновних різноформантних однофункціональних десубстантивів показує, що між дериватами, які заповнюють одну й ту саму семантичну позицію конкретної словотвірної парадигми, встановлюються різноманітні семантико-функціональні відношення. Інколи такі деривати можуть бути ідентичними за семантикою й функціонуванням, хоча зазвичай вони розрізняються семантичною структурою (реалізують різний ступінь демінутивності чи ауґментативності, вказують на різні поняття) та функціонально-стилістичним використанням.

  5. Рослини завжди відігравали і відіграють значну роль у житті народу. Тому багато рослин стали символами і широко використовувалися у творчості.

Література

  1. Валюх З.О. Словотвірна парадигматика іменника української мови. – Київ – Полтава, 2005. – С. 238-254.

  2. Родніна Л.О. Суфіксальний словотвір іменників // Словотвір сучасної української літературної мови. – К.: Наук. думка, 1979. – С. 57-80.

  3. Білоусенко П.І. З історії творення іменників з модифікаційним словотвірним значенням чоловічої статі // Актуальні проблеми словотвору української мови: Матеріали наукових читань, присвячених пам'яті професора Івана Ковалика. – Тернопіль, 1993. – С. 162-165.

  4. Грещук В.В. український відприкметниковий словотвір. – Івано-Франківськ, 1995. – С.23-67.

  5. Грищенко А.П. Суфіксальний словотвір прикметників в українській мові // Словотвір сучасної української літературної мови – К.: Наук. думка, 1979. – С. 160-170.

  6. Щербатюк Г.Х. Однокореневі прикметники на –ний, -овий // Морфологічна будова сучасної української мови. – К.: Наук. думка, 1975. – С. 141-147.

  7. Дмитренко М. Народні повір'я. - К., 1994. - С. 28.

  8. Плачинда С. Словник давньоукраїнської міфології. - К., 1993. - С. 15.

  9. Українська минувшина. – К., 1987 - С. 228.

  10. Українознавство. - К., 1994. - С. 286-296.

  11. Скуратівський В. Берегиня. – К., 1987 - С. 17-268.

  12. Дмитренко М. та ін. Українські символи. - К., 1994. - С. 118.

  13. Колесов В. Мир человека... – Ленинград, 1986 - С. 211.

  14. Братко-Кутинський О. Символіка світобудови. Українська традиція/ Людина і світ. - 1991. - № 11. - С. 38.

  15. Ажнюк Б.М. Мовні явища як етнокультурна цілісність // О.О.Потебня і проблеми сучасної філології. - К., 1992. - С. 41.

  16. Боруцький С. "А ми тую червону калину ..." / Людина і світ. – К., 1993. - № 2. - С. 28.

  17. Міфологічний словник. - М., 1991. - С. 365.

  18. Словарь української мови За ред.Б.Грінченка. - К., 1958. - Т.2. - С.392.

  19. Коптілов В. У світі крилатих слів. - К.,1968. - С.145.

  20. Керлот Х. Словарь символов. – М.,1994 - С.113, 140.

Loading...

 
 

Цікаве