WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІноземна мова - Англійська, Німецька та інші → Морфологічна класифікація мов П.Ф. Фортунатова - Курсова робота

Морфологічна класифікація мов П.Ф. Фортунатова - Курсова робота

Фортунатов підкреслював "значення мовознавства, або лінгвістики, для філології в тісному розумінні цього терміна: філолог, спиняючись на певному народі, вивчає його в різних проявах його духовної сторони, а тому, між іншим, вивчає і мову цього народу. У цій галузі, у відношенні до мови виучуваного народу, філолог повинен бути лінгвістом, і мовознавство для нього не побічна наука, але та, яка однією своєю частиною входить в його спеціальність. Точно так же філолог повинен бути істориком при вивчанні інших відділів філології". Він ще підкреслював, що історія літератури повинна все більше і більше зближатися з історією мови, без якої вона також не наукова як фізіологія без хімії.

Він також указував, що за відношенням до звуків слів, як до звуків мовлення, мовознавство зв'язується з певним відділом фізіології, саме з фізіологією звуків мовлення. Що ж стосується звуків у словах, то дослідження природи значень слів, належить тій науці, яка вивчає духовні явища і називається психологією, тобто за відношенням до значень слів мовознавство зв'язується з психологією. У психологію входить також дослідження природи того зв'язку, який існує між звуками мовлення і їх значеннями... Для лінгвіста, звичайно, не може залишатися чужим питання про природу зв'язку між звуками і значенням слів, тобто питання про те, як утворюється зв'язок яких би то не було звуків мовлення з якими то не було значеннями, і лінгвіст находить відповідь на це питання у тому відділі психології, який розглядає утворення зв'язку між нашими духовними явищами і нашими рухами, у даному випадку рухами органів мови. Але пояснення, яке дає психологія, не вирішує ще питання, що постає у відношенні до кожного окремого факту в кожній окремій мові". Ці питання відносить він до історії мови.

Фортунатов також указував на зв'язок лінгвістики з наукою про суспільство: "Але ж тільки з психологією і фізіологією звуків мовлення мовознавство находиться, як ми бачили, в безпосередньому зв'язку за самою властивістю предмета, що вивчається у мовознавстві. Мова належить людям, як членам того або іншого суспільства; мова в числі інших елементів сама утворює і піддержує зв'язки між членами суспільства, але зв'язки в мові членів суспільства залежать, у свою чергу, і від зв'язків членів суспільства в інших елементах. Мова з бігом часу видозмінюється, мова має історію; але цю історію мова має в суспільстві, тобто як мова членів суспільного союзу, а суспільний союз з бігом часу змінюється сам, має свою історію. Таким чином, дослідження людської мови в її історії входить за певними сторонами, як складова частина, в науку про природу і життя суспільних союзів. При цьому Фортунатов відзначає, що зв'язок між мовою і суспільством має двобічний характер, бо на основі мовних даних можна здобути певні відомості про історію даного суспільства.

Фортунатова цікавив також процес історичного розвитку мови. Він вважав, що "предметом, що виявляється у мовознавстві є не одна будь-яка мова і не одна будь-яка група мов, а взагалі людська мова в її історії... Справа в тому, що існування кожної мови в часі полягає у постійній, хоч і ступеневій видозміні даної мови з бігом часу, тобто кожна жива мова в дану епоху її існування являє собою видозміну мови попередньої епохи. Ця постійна зміна мови полягає, по-перше, у постійній зміні складових елементів мови, тобто як звуків слів, так і їх значень, при чому та і інша зміна проходить незалежно одна від одної, по-друге, зміна мови з бігом часу полягає у придбанні мовою нових фактів, які не існували в ній раніше, і, по-третє, зміна мови виявляється у затраті мовою тих, або інших фактів, що існували у ній раніше. Вивчання будь-яких фактів у послідовності їх зміни в часі ми називаємо історичним вивченням цих фактів або історією цих фактів, причому ту ж назву "історія" ми переносимо і на саму зміну цих фактів у часі. Мовознавство, що має предметом вивчення людську мову в її історії, може бути, отже, визначене інакше як історія людської мови або як історичне вивчення всіх доступних для досліджень окремих людських мов, а історичне вивчення всіх доступних для досліджень окремих людських мов є разом з тим необхідно порівняльним вивченням окремих мов".

На погляд Фортунатова історія розвитку мови щільно пов'язана з історією суспільства – носія мови: "Кожна мова, - пише він, - належить певному суспільству, певному суспільному союзу, тобто кожна мова належить людям, як членам того або іншого суспільства. Ті зміни які проходять у складі суспільства, супроводяться і в мові відповідними змінами: дрібненню суспільства на ті або інші частини відповідає дрібнення мови на окремі наріччя, а об'єднанню частин суспільного союзу відповідає і в мові об'єднання її наріч. Зрозуміло тому, що чим більше роз'єднуються частини суспільного союзу, тим більшу самостійність набувають окремі наріччя, а як тільки щезає всякий зв'язок між роз'єднаними частинами суспільства, колишні наріччя однієї і тієї ж мови, продовжуючи існувати перетворюються в самостійні мови. Таким чином, вивчаючи історію певної мови, лінгвіст шляхом правильного порівняння цієї мови з мовами, спорідненими за походженням, відкриває те минуле в житті виучуваної мови, коли вона становила ще одне ціле з іншими спорідненими з нею мовами".

Проблема кореня слова притягувала увагу цього лінгвіста-історика. На його думку, корінь слова також являє собою історичну категорію: "Такі непохідні основи, які не містять у собі ніяких приналежностей форми слів, називаються основами первісними, або коренями слів. Формальний склад слів з бігом часу змінюється в історії мови, і основи похідні можуть змінюватися з бігом часу у непохідні, не розрізняючись уже на основу і афікс."

Як зазначає Фортунатов: "Вивчаючи історію мови, ми повинні починати з вивчення історії звукової сторони слів, бо ці явища менш складні, більш доступні для точного дослідження порівняно з явищами, що являють собою історію значень слів; а в історії звукової сторони слів, у свою чергу, до більш простих, більш доступних для точного вивчення належать, зрозуміло, явища фонетичні, як такі, що стосуються фізичної сторони мови. Тому в основі вивчення історії мови повинно находитися вивчення фонетики даної мови або даних мов, хоча сама по собі фонетика не знайомить ще нас з історією мови, а знайомить лиш з історією звукового матеріалу мови". Маючи на увазі ідею єдності людської природи цей вчений вважав, що об'єктом порівняльного дослідження мов повинні стати не тільки споріднені мови, але й не споріднені. Спільність природи людських мов виявляється передусім у їх звуковому оформленні.

В історії розвитку вітчизняної порівняльно-історичної індоєвропеїстики кінця 19 ст. видне місце займає академік П.Ф. Фортунатов, який вніс великий вклад у розробку питань історично-порівняльної граматики індоєвропейських мов та й загального мовознавства.

Найголовнішими працями Фортунатова є "Порівняльне мовознавство. Курс лекцій, читаних в 1879-1880 рр.", "Порівняльна фонетика індоєвропейських мов (древ неіндійська, латинська, грецька і старослов'янська). Лекції читані в 1901-1902 рр.", "Лекції з фонетики старослов'янської" та ін.

Порівняльно-історичне мовознавство індоєвропейських мов, на думку Фортунатова, являє собою важливу частину загального мовознавства, а принцип історизму визначає як завдання мовознавства так і його метод.

У зв'язку із змішуванням граматичних і неграматичних класів слів у традиційній класифікації слів на частини мови Фортунатов запропонував свою класифікацію слів, оперту на наявності або відсутності у словах форми, тобто він розглядає у індоєвропейській мові в епоху її розпаду частини мови як чисто формальні класи слів: такі повні самостійні слова, що не мають форми (деякі прислівники та окремі числівники).

На погляд Фортунатова, частини мови – це класи слів за значенням, за здатністю сполучатися з іншими словами у реченні і виконувати відповідні синтаксичні функції і за своїми граматичними функціями. За цією схемою виходить, що займенники і числівники не є частинами мови: дієприкметники відносяться до прикметників, дієприслівник та інфінітив входять в одну групу із прислівниками.

З цього приводу В.В. Виноградов зауважував, що форту натовська "спроба морфологічної класифікації частини мови на основі форм словозміни не могла вдатися, бо вже Фортунатов вкладав чисто синтаксичний смисл у саме поняття форм словозміни. Такий вузький морфологічний погляд на класифікацію слів на частини мови московської школи Фортунатова та його учнів не схвалювали російські граматисти сучасної школи академіка В.В. Виноградова, які розглядають частини мови як лексико-граматичні розряди слів.

Правда В.М. Жирмунський зауважував, що фортунатівська класифікація слів дається стосовно до спільноіндоєвропейської мови в епоху її розпаду, але має загальне значення для таких мов, як російська, латинська, і ін. [3, c.176-184]

По-іншому сприймає ідеї Пилипа Федоровича А.А. Шахматов: "Фортунатов во всеоружии знания брался за разрешение вопросов об отношении языка к мышлению, так же, за исследование семасиологии и синтаксиса".[4, c.92]

Наукові погляди П.Ф. Фортунатова знаходили широкий резонанс на Україні. Тут викладали його учні (О.І. Томсон і П.О. Лавров в Одесі, М.М. Дурново в Харкові) та послідовники (Б.М. Ляпунов у Харкові й Одесі, С.М. Кульбакін у Харкові); Київський університет присвоїв Пилипові Федоровичу звання доктора. Діяльність П.Ф. Фортунатова – один із яскравих епізодів в історії наукових зв'язків Росії і України.

Після смерті П.Ф. Фортунатова минуло вже більш ніж сторіччя. Не все в його доробку повністю витримало перевірку часом, але багато що зберігає своє значення й тепер. А те, що застаріло, спонукало інших дослідників до нових успішних пошуків наукової істини.

Список використаної літератури

1. Дашкевич В.Л. // Українська мова і література в школі. – 1973, №1, с. 83-84.

2. Фортунатов Ф.Ф. Избр. Труды, т. 1, с. 121-122.

3. І.І. Ковалик С.П. Самійленко Загальне мовознавство, "Вища школа". – К., 1985 – с. 176-184.

4. Щерба Л.В. Ф. Фортунатов и история науки о языке// Вопр. языкознания. – 1963. - №5. – с. 92.

5. Фортунатов Ф.Ф. Избранные труды, АН СССР, т.1 М. : 1956, С. 153-154.

Loading...

 
 

Цікаве