WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІноземна мова - Англійська, Німецька та інші → " Лексика роману Павла Загребельного ""Південний комфорт"": семантичний аспект" - Курсова робота

" Лексика роману Павла Загребельного ""Південний комфорт"": семантичний аспект" - Курсова робота

Головний герой роману – слідчий Твердохліб – працівник прокуратури. Його зять – професор Ольжич-Предславський, світило світового права. Проте у романі немає правових термінів, а їх загальна кількість зовсім мізерна. Наприклад, з медичних термінів є такі: "Не звик ніколи говорити про своє особисте, або, як висловлювався Нечиталюк, пірнати у власні неврози" [1; 17]. Хоча слово неврози і є медичним терміном, але тут воно вжите в переносному значенні. Або таке речення: "У Савочки люмбаго. Зігнуло як мавпу" [1; 216]. З професіоналізмів є також такі: "Бо простий громадянин споживаю все ж таки не те саме, що криворізька домна номер дев'ять, а блюмінг або вал для ротора турбіни в мільйон кіловат купить не кожен, і не щодня в них виникає потреба" [1; 153]. Також присутні лінгвістичні терміни: "Циркумфлекція. Слово влізло в голову, нагадуючи якісь палацові ансамблі, чи що" [1; 9].

Нерідко Павло Архипович використовує в романі історизми та архаїзми. Наприклад, такі, що в тлумачному словнику мають позначення книж., заст., іст. До книж. відносять: "Імператив професії" [1; 6], "Лікарні – це що? Лікарні – це страхи, болі, страждання й пониження людської природи, одне слово – юдоль, як колись казали" [1; 30], "Економіка заїдає нас з страшною силою і злочини множить у кількостях фантасмагоричних!" [1; 69].

У романі також наявні приклади церковної лексики: "За дверима був просторий томний хол, і тиша, самотність, схимництво" [1; 27]. Тут автор вживає слово схимництво у зовсім новому значенні, яке не має ніякого відношення до церкви.

Застарілі слова представлені такими прикладами: "Важкі, як сковорода, картузи, незугарні шапки з якогось штучного творива, капелюшки з синтетичної піни" [1; 14], "Мій предок був козаком, який проміняв перо на шаблю, атрамент на кров, слово на дії і так здобував славу і волю" [1; 19], "Двір, шибениця, довкола сліпі будинки, що розширюються догори, мов страшні гриби" [1, 150], "Генеральний був тяжкий, масивний, великоголовий, лобатий, важколиций, як богдихан, великоокий, товстогубий" [1; 158]. Богдихан – китайський імператор, але автор цим прізвищем лише вказує на зовнішню схожість людей і навіть пише з маленької літери. "Не маю сумніву, що саме ваш предок тягав волами дуби при Ярославі для городень у валах і жив коло боярського двору на нинішній Стрілецькій, а тоді на згарищі після орди Батия інший ваш предок поставив уже цілий двір, у якому мав притулок і купець-іноземець при Литві, і міщани при польських воєводах, і козак за Хмеля, і священнослужителі, і стрільці за царя Петра Першого, і ремісники у вісімнадцятому столітті, і робітник з "Арсеналу" [1; 203]. Звісно, що таких соціальних прошарків вже не існує. Також у романі присутні і ті вирази, котрі застаріли до нашого часу або стали рідковживаними. Події роману розгортаються у 70-і роки XX століття: "Ну, так, історія, минуле, несправедливості і кривда, але ж десь надворі двадцятий вік, сімдесяті роки, мир, багатолітній мир і торжество найвищих принципів у нашій державі і в Києві, в рідному місті Твердохліба, де він сам виступає носієм і захисником справедливості" [1; 144], тому такі вирази, як: "Ходив на свої чергування, повертався додому, гладив дітей по голівках, тихо сидів, курив, випивав "наркомівську норму", спав" [1; 79], "Щиро кажучи, всі оці директори, керуючі трестами, пишно звані "командирами виробництва", які норовили тим чи іншим способом обдурити державу, не викликали в Твердохліба ніякого співчуття" [1; 106], "Коротше: хто з нас читає вождів революції не тільки готуючись до політінформацій?" [1; 198] вже стали рідковживаними.

Не обійшовся роман і без зневажливої та вульгарної лексики: "Ти б сьогодні міг заткнутися?" [1; 52], "Смердюча твань, звивисте гаддя в ній, пацюччя зі сталевими зубами – жах ще більший, ніж отам нагорі, де все ж лишається якась надія або принаймні можливість виказати свою людську гідність" [1; 143].

Щодо діалектів, то їх не так багато: "Страшна ніч, у яку все валилося, трощилось, гинуло, ніч, що нагадувала йому найжахливіше весняне порання на Куренівці" [1; 41].

Набагато більшу групу становлять емоційно забарвлені слова, котрі ми відносимо до побутового стилю мовлення, які у великому тлумачному словнику помічені як розм. Наприклад: "Так само гримів тисячами машин, так само видзвонював дитячими голосами в своїх зачарованих сквериках, так само торохтів телефонами в міністерствах і відомствах..." [1; 5], "Кияни не ходять, а тиняються" [1; 14], "І пішов, тицьнувши чек ошелешеній жінці" [1; 16], "Мальвіна Вітольдівна покліпала очима, безпорадно розвела руками" [1; 37], "Мальвіно Вітольдівно, – невміло брехав Твердохліб, – мене загребли за дня, довелось їхати за місто..." [1; 66].

Павло Архипович наситив роман розмовною, побутовою лексикою, тому цей твір легко читається. У ньому ми можемо без усіляких зусиль знайти синоніми до розмовної лексики. Наприклад, до слова пішов автор підібрав такі емоційно забарвлені синоніми: "Він мовчки знизав плечима і почалапкав до своєї, віднині вже не подружньої, а холостяцької кімнати" [1; 38], "Ну, почовгаю" [1; 43], "Сьогодні й Твердохлібові кортіло чкурнути куди-небудь, плюнути на все, заховатися" [1; 45]. До слова сказав: "Старий, усе набагато складніше, – промурмотів Нечиталюк" [1; 46], "І коли Мальвіна похвалила капелюшок, а він і собі щось бовкнув, і жінка спитала м'яко і ласкаво: "Справді? Ви радите?" – то вирішив, що звертається вона тільки до нього" [1; 74].

Серед цієї побутової лексики зустрічаються також рідковживані слова: "Туди-сюди, – квитків – катма!" [1; 60], "Не всім вистачає кебети, багато з них так і відсіваються попелом, а хто розумніший – той пробує якось борсатись" [1; 100].

Сюди ж можна віднести просторічну лексику. Слова, які ми до неї відносимо, спеціально вживаються в літературній мові з метою зниженої, грубуватої оцінки певного явища чи предмета. Наприклад: "Відмовитися од доброго обіду і славної компанії заради ненаписаного протоколу чи ще однієї бомаги?" [1; 45], "Золотко, Шекспір-пепскір, а хто боротиметься зі злочинністю?" [1; 49], "Їроплан прибуває в їропорт!" [1; 58], "Та ти закусюй, закусюй!" [1; 59].

Прикладами грубуватої також є: "Ой, ірод окаянний!" [1; 144], "Ага, нашіптував у ньому якийсь чужий голос, ти звик до готового благополуччя, а чи знаєш, що саме в цей час десь у джунглях здоровенні американські лобуряки, байдуже жуючи гумку, випалюють напалмом маленьких в'єтнамчиків..." [1; 144], "Ще подумають, ніби він не серйозний чоловік, не слуга закону, а пустий ферт" [1; 156].

Надзвичайно цікавими з точки зору досліджень для науковців є оказіоналізми. Ось що про них пише Л.П. Павленко: "Словоскладання – один з найпоширеніших способів словотворення, відомий українській мові на всіх етапах її історичного розвитку. Різноманітністю словотвірних типів, багатством семантико-стилістичного функціонування особливо виділяються складні іменники. Активно використовуються іменники складної структури в мові художньої літератури. Чимало складних іменників, уживаних у поетичних контекстах, належать до активного фонду сучасної української літературної мови. Широко відображені у віршах і наслідки словесної творчості письменників – авторські неологізми (оказіоналізми). Основою творення неологізмів є літературні і фольклорні джерела, усне мовлення. Поетичні оказіоналізми, здебільшого стилістично виразні і досконалі, зрозумілі читацькому загалові, створюють неповторну лексичну палітру вірша. Складні іменники-оказіоналізми виникають, як правило, на базі слів основного словникового запасу і не є чимось принципово новим. Активно вживаються стилізовані під фольклор складені іменник-зближення, що являють собою редуплікацію (повторення) основ, яка може одночасно супроводжуватись суфіксацією. Як правило, вживання слова-оказіоналізму узгоджується із стилістичними вимогами твору. Поєднання в одному контексті складних іменників однакових чи різних словотвірних моделей має відповідне стилістичне навантаження, підкреслює образну і лексичну сконденсованість поезії" [12; 33]. Таким чином можемо зробити висновок: мові художніх творів протипоказаний шаблон, і естетично осмислені оказіоналізми урізноманітнюють лексичний та стилістичний фон поезії; семантично місткі й образно глибокі, вони сприяють творенню поетичних образів. Лише пильний і строгий добір оказіональних слів, увага до їх семантичної наповненості та засобів оформлення сприятимуть зростанню естетичної цінності поетичного слова.

Loading...

 
 

Цікаве