WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІноземна мова - Англійська, Німецька та інші → " Лексика роману Павла Загребельного ""Південний комфорт"": семантичний аспект" - Курсова робота

" Лексика роману Павла Загребельного ""Південний комфорт"": семантичний аспект" - Курсова робота

Полісемія (від гр. polysemos "багатозначний") – наявність різних лексичних значень у одного й того ж слова відповідно до різних контекстів.

Суть полісемії полягає в перенесенні назви на інший предмет. Залежно від того, на якій підставі відбувається перенесення назви, розрізняють такі типи виникнення багатозначності: метафора, метонімія та синекдоха.

В основі метафори лежить подібність за формою (дзвоник – прилад для подавання звукових сигналів і ботанічна назва), за розташуванням (ніс тварини та човна), за кольором (золотий браслет і сніп), за виконуваною функцією (двірник – працівник, що стежить за чистотою подвір'я, і стрілка для очищення вітрового скла автомашини).

При метонімії перенесення відбувається на підставі суміжності, тобто тісного зв'язку понять: читаю Драча (автор та його твори), столове срібло (матеріал і виріб).

Синекдоха передбачає заміну частиною цілого, вживання однини замість множини, рідше навпаки: риба не може жити без води (замість "риби не можуть жити без води").

Як ми вже відзначали, лексика часто зазнає змін. Це також стосується і кількості значень слова. Вона не є одиницею постійною. "У процесі розвитку мови їх кількість може збільшуватись, і навпаки, окремі значення можуть втрачатись. Тенденції до випадання певних значень із мови фіксуються в словниках такими позначеннями, як заст., рідко." [10; 19]

"Наскільки нам відомо з історії мовознавства, у поглядах на полісемію і її місце в мові існувало два напрямки: 1) напрямок, представники якого заперечували існування багатозначності слів і вважали кожне нове значення омонімом. Представники: О.Потебня, Л.Щерба; 2) напрямок, що визнає полісемію і вбачає в ній один із важливих проявів системної організації лексичного складу. Представники: В.В. Виноградов, О.С. Ахманова, Д.М. Шмельовий" [10; 21]

Як ми бачимо, у науковому світі існувала певна дискусія щодо розрізнення полісемії та омонімії. Тоді спробуємо проаналізувати цю ситуацію. Що собою являють омоніми? Якими вони бувають?

Омоніми (від гр. homos "однаковий" і onyma "ім'я") – слова, які звучать однаково, але мають різна значення.

"Наприклад: клас – "соціальна група" і клас – "навчальна кімната". Розрізняють повні та неповні омоніми. Неповні – це слова різні за значенням і однакові за звучанням. Повні омоніми – це слова, що належать до однієї частини мови і збігаються у звучанні у всій системі форм. Наприклад, слово лимонка – "груша" та слово лимонка – "ручна граната" є омонімічними в усіх відмінках і в обох числах. Такого типу омонімів найбільше серед іменників та дієслів. До неповних лексичних омонімів належать слова, що збігаються в звучанні лише в частині форм. Наприклад, слово кадри – "особовий склад" та слово кадри – "сцени, епізоди з фільму" збігаються лише тоді, коли друге слово вжите у множині, бо перше її не має. Існують також синтаксичні, словотворчі і морфологічні омоніми та ще омоформи та омографи" [14; 42-43].

Синтаксичні омоніми – звукові комплекси, однин з яких є словом, а другий словосполученням. Наприклад: потри – по три.

Словотворчими омонімами є однакові звукові комплекси, що виникають при творенні похідних від різних за звучанням слів. Наприклад, засипати від спати і засипати від сипати.

Морфологічні омоніми – це однакові звукові комплекси, що утворюються при відмінюванні та дієвідмінюванні.

Омоформи – слова, що мають однаковий звуковий склад лише в певній граматичній формі. Наприклад, мати (іменник) та мати (дієслово).

Омографи – слова, що збігаються в написанні, але різняться вимовою. Наприклад, атлас – "збірка географічних карт" та атлас – "тканина".

З вищенаведених фактів ми можемо зробити висновок, що інколи важко відрізнити полісемію від омонімії через деяку подібність між цими явищами. Можливо, саме це і стало причиною виникнення наукової дискусії щодо питання існування явища полісемії як такого.

Також в нашій мові існують пароніми, синоніми та антоніми.

Пароніми (гр. para – біля, коло та onyma - ім'я) – слова, близькі за звуковим складом і вимовою, але різні за значенням: кампанія – компанія, вести – везти.

"На основі паронімії будується парономазія (гр. paronomasia) – стилістична фігура, в якій поряд розміщуються різні за значенням, але подібні за звучанням слова з метою зіставлення їх. Тут можуть бути використані не лише пароніми, а й просто співзвучні слова, різні за своєю предметною співвіднесеністю. Ця стилістична фігура характерна для красного письменства та народної творчості. Наприклад: "– О, бачиш, – втішився Кочубей, – він ще не чув, так слухай тоді. Дере коза лозу, а вовк козу, а вовка мужик, а мужика пан, а пана юриста, а юристу дідьків триста, а нашого брата дере жінка кирпата, жіночка люба, та дере за чуба... го-го-го!.. Бачиш, до чого я казав" (Б. Лепкий)" [13; 54].

Антоніми (гр. anti – проти та onyma - ім'я) – слова з протилежним значенням, що виражають несумісні поняття: радість – журба, веселий – сумний.

Синоніми (гр. synonimos - однойменний) – слова, близькі або тотожні за значенням, які по-різному називають те саме поняття. Синонімія – повний або частковий збіг значень двох чи кількох слів; подібність слів, морфем, фразеологічних одиниць за значенням при відмінності їх звукової форми. Синоніміка – сукупність синонімів певної мови; розділ лексикології, що вивчає синоніми.

Семантика

Так як одним з основних завдань нашої роботи є дослідження лексики на семантичному рівні, то ми повинні розібратися що собою являє семантика як наука.

Семантика (від гр. onmactikoc – позначаючий) – розділ мовознавства, котрий вивчає значення одиниць мови.

Об'єктом дослідження семантики може бути повнозначне слово (наприклад, іменник, прикметник, дієслово, прийменник). Структура самого дослідження організована за принципом "семантичного трикутника": зовнішній елемент – послідовність звуків або графічних знаків (означаюче) – пов'язаний у свідомості і у системі мови, з одного боку, з предметом дійсності (річ, явище, процес), котрий у теорії семантики називається денотатом, референтом, з іншого боку – з поняттям або уявленням про цей предмет, котрий називається сигніфікатом. Іншою універсальним об'єктом дослідження є речення (вислів), в якому також виділяють денотат, як позначення факту дійсності та сигніфікат, котрий відповідає судженню про цей факт. Денотат та сигніфікат у цьому розумінні відносяться до речення в цілому.

В якості інструмента вивчення використовують семантичний аналіз. В кінці XIX – на початку XX століття семантика також часто називалась семасіологією (від др. – гр. semaino – позначаю, вказую). Вчених, котрі займаються семантикою, до сьогодні називають семасіологами. Також семантикою може позначатися саме коло значень деякого класу мовних одиниць. Семантичні проблеми ставились та обговорювались філософською думкою вже у далекій давнині. Суперечки про значення слів велися між аналогістами у давнині та номіналістами, концептуалістами, реалістами у Середні віки. Але всі ці проблеми обговорювались поза зв'язком з розробленням власних лінгвістичних дисциплін. До XIX ст. лише одна дисципліна – етимологія – мала відношення до проблем семантики. Це відбувалося тому, що пояснюючи походження одних слів від інших, етимологія вимушена була пояснювати зміни у значенні слів. Лише у другій половині XIX ст. постало питання про виокремлення семантики як вчення про зміну значень слів (термін "семантика" був запропонований французьким мовознавцем М. Бреалем). Розробка семантики у кінці XIX ст. – на початку XX століть проводилась майже виключно представниками різних психологічних напрямків в мовознавстві (Вундт, Розвадовський, Мартинак, Яберг). У 1910 – 1920-х роках семантикою починають займатись більш ґрунтовно. Лінгвісти XIX та XX століть майже не досліджують питання про визначення самого слова, залишаючи вирішення цієї проблеми філософам та психологам. І тільки одна сторона значення слова досліджується більш детально в XIX – XX ст. – етимологічне значення слова. Проблема співвідношення етимологічного значення до всього змісту слова обговорюється у мовознавстві XIX століття (В. Гумбольдт).

На основі цих фактів робимо такі висновки: семантика зародилася ще в древні часи, проте її досить довгий час не виділяли як самостійну науку, а її питаннями займалися в основному філософи. Лише у другій половині XIX ст. семантика стає окремою наукою. Семантика – це:

весь зміст, інформація, котра передається мовою або будь-якою її одиницею (словом, граматичною формою слова, словосполученням, реченням);

розділ мовознавства, котрий вивчає цей зміст, інформацію;

один із основних розділів семіотики.

Словниковий склад мови

Отже, перейдемо безпосередньо до загального аналізу лексики. Яка вона буває та яку має структуру?

Loading...

 
 

Цікаве