WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІноземна мова - Англійська, Німецька та інші → Основи редагування перекладів - Курсова робота

Основи редагування перекладів - Курсова робота

1. Що досліджує загальна теорія перекладу?

Загальна теорія перекладу досліджує універсальні закономірності збереження інформації, яка виражена засобами однієї мови при її перевиразі засобами іншої мови. Загальна теорія перекладу, спираючись на поняття структурної лінгвістики та теорії інформації, розглядає переклад як міжмовну комунікацію, а сам процес перекладу як такий, що складається з двох основних етапів – аналізу (розуміння повідомлення) і синтезу (творення повідомлення). Положення загальної теорії перекладу конкретизується на матеріалі двох мов, які вступають між собою в контакт у процесі перекладу. Окремі теорії перекладу аналізують лексичні, морфологічні, синтаксичні особливості двох мов і дають рекомендації щодо найбільш ефективних способів перекладу текстів. З окремими теоріями перекладу взаємодіють стильові теорії перекладу, які узагальнюють практику перекладу текстів, що належать до певного функціонального стилю. Таким чином, маємо теорії перекладу наукових та технічних текстів, офіційно-ділових текстів, газетно-інформаційних повідомлень, публіцистики.

2. З чого слід починати аналіз художнього перекладу?

Оскільки художній переклад є витвором мистецтва слова, то його аналіз має бути підпорядкованим естетичним критеріям і кожна його деталь повинна осмислюватися у плані виявлення ідейно-художніх настанов автора оригіналу. Починати аналіз перекладу треба не з нього самого, а з усвідомлення першотвору в його зв'язках з суспільним життям тієї країни й тієї епохи, які його породили і які в ньому відбилися. Треба також знати, яке місце посідає оригінал у творчості його автора та яку роль він відіграв у розвитку літератури. Знання всього цього створює необхідний фон, на якому сприйматиметься першотвір, створює належні передумови для подальшого об'єктивного судження про сам переклад. Лише після цього можна переходити до розгляду оригіналу як певної ідейно-художньої цінності, естетична своєрідність якої полягає в способі втілення задуму автора за допомогою стилістичних засобів мови. Для того, щоб встановити цю своєрідність, треба дослідити діалектичний зв'язок елементів змісту й форми художнього твору на всіх рівнях його структури – лексико-семантичному, морфологічному, синтаксичному, ритміко – інтонаційному, фонетичному. Зіставлення одержаних в результаті такого дослідження наслідків, усвідомлення ролі окремої деталі в художньому цілому творі, виділення провідного й другорядного в ньому веде до вироблення естетичної концепції оригіналу. Після цього перед дослідником розкриваються два шляхи. Можна аналогічним способом проаналізувати переклад і потім зіставити одержані наслідки з даними аналізу оригіналу. А можна порівнювати переклад з першотвором, рівень за рівнем, щоразу встановлюючи моменти тотожності чи розбіжності перекладу від оригіналу.

3. Що означає "заповнення лакуни"?

Заповнення лакуни – це процес розкриття смислу деякого поняття чи фрагмента тексту, що належить до незнайомої реципієнту культурі. Заповнення лакуни може бути різної глибини, це залежить від характеру лакуни, типу тексту, а також від особливостей реципієнта, якому адресований текст.

Одним із більш поширених засобів заповнення лакун в публіцистичному тексті є переклад збереженого в тексті національно-специфічного елемента іншої культури. Другим різновидом заповнення лакун є включення в текст перекладу більш чи менш детальних коментарів щодо елемента чужої культури. Більш глибоким видом заповнення лакун є коментар з описом зовнішнього вигляду, способу функціонування, сфери застосування чи значимості для носіїв культури того чи іншого елемента.

Особливо слід сказати про заповнення лакун за допомогою приміток різного характеру і об'єму. В мові перекладу публіцистичних текстів зустрічаються пояснення перекладача чи редактора, які виконують функцію переорієнтації тексту на носіїв іншої культури. У художньому тексті, який перекладається, заповнення лакун за допомогою пояснень залежить від типів лакун. Пояснення подаються тут або по ходу повідомлення, або вони розміщені в кінці книги, де вибірково пояснюють важкі для розуміння національно-специфічні елементи тексту. Але якщо слова, пояснення, вирази, реалії при цьому не відмічені в тексті, у читача може виникнути ілюзія розуміння, і таким чином, лакуна збережеться, а можливо, буде заповнена неадекватно.

Суть іншого засобу заповнення лакун – компенсації – полягає в наступному: для зняття національно-специфічних бар'єрів в ситуації контакту двох культур, тобто для полегшення розуміння того чи іншого фрагмента чужої культури, в текст вводиться в деякій формі специфічний елемент культури реципієнта. Таким чином, в тексті з'являються елементи іншої культури – схожі чи близькі до елементів вихідної культури, але не співпадаючі з ними. При цьому, як правило, полегшується розуміння тексту іншокультурним реципієнтом, але в певній мірі втрачається національна специфіка вихідної культури. Опорним елементом при компенсації можуть бути знайомі реципієнту реалії, які є елементами рідної для нього культури, або реалії, які широко відомі носіям багатьох культур.

4. Чому необхідна експлікація змісту оригіналу при перекладі?

Якщо головною організуючою силою оригінального художнього тексту є образ автора, то в перекладі з'являється ще одна категорія, яка виконує цілісність тексту, – образ перекладача. Точка зору перекладача або співпадає з авторською (частіше), або контрастує з нею. Розібравшись в оригіналі, перекладач несе в перетворений текст власне розуміння, вільно чи невільно експлікуючи оригінал з метою забезпечення розуміння тексту читачами. При обговоренні прав перекладача на експлікування художнього тексту, який перекладається, теоретики і практики перекладу, літературні критики одностайно визнають необхідність цієї дії. Дійсно, реалії чужої культури, без пояснення перекладача залишаться лакунами. Але коли лінгвокраїнознавчий коментарій не виноситься за межі твору, а включається у текст перекладу, переклад отримує значну кількість синтаксичних пояснень, атрибутивних та обставинних зворотів. Експлікація тексту, який підлягає перекладу, не обмежується лінгвокраїнознавчою інформацією, вона в різній мірі охоплює всі інші теми.

5. Коли закінчилася стандартизація правопису англійських слів?

Англійський правопис був стандартизований у часи Семюеля Джонсона, який видав свій "Словник англійської мови" у 1755 році.

Декілька слів, орфографія яких довго встановлювалася, й до цього часу мають різні варіанти написання.

Так в результаті твердо установленого правопису стало легше відрізняти помилки від відхилень, що існують у межах майже усіх правил, прийнятих у нормативній письмовій англійській мові.

6. Коли слід використовувати круглі, а коли квадратні дужки?

В круглі або квадратні дужки заключають вставні слова і речення, які за думкою автора повинні бути розміщені біля основного тексту. Деякі вставні речення – ремарки, оклики, думки, раптові спогади – різко відділяються від ходу основної думки, а потім повертаються до неї. Їх слід заключати в круглі дужки. Круглі і квадратні дужки використовуються для обрамлення частини інформації, щоб продемонструвати наскільки вона виділяється з контексту. Круглі дужки використовують для інформації, яка не є необхідною частиною основного тексту, але має до нього відношення, або доповнює його. Така інформація може складатися із одного слова, речення, або декількох речень.

Квадратні дужки означають більш сильний і специфічний зсув фокуса повідомлення. Їх слід використовувати тільки для додання коментарів до авторського тексту. Видавець будь-чиїх щоденників може позначати з їх допомогою свої примітки. Дужки слід використовувати не часто, щоб не склалося враження фрагментарності, спотикання чи запинання.

7. Чим відрізняються однакові за значенням односкладові слова від багатоскладових? Наведіть приклади таких слів в англійській мові

Майже кожний прозовий уривок, написаний нормативною англійською мовою, має іменники конкретні і абстрактні, односкладові й багатоскладові. Односкладові іменники виражають щось просте на відміну від багатоскладових, які означають більш формальне явище.

Loading...

 
 

Цікаве