WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІноземна мова - Англійська, Німецька та інші → Етикетні норми спілкування засобами фразеології в українській мові - Курсова робота

Етикетні норми спілкування засобами фразеології в українській мові - Курсова робота

Одяг як джерело етнічної історії народу, типологізація основних комплексів одягу та генезис окремих його видів стали предметом спеціальних досліджень П.П. Чубинського, Я.Ф. Головацького, О. Воропая, Л. Нідерле, К.І. Матейко.

Ряди фразеологічних сполучень слів утворилися на основі символічної знаковості одягу: полатати жупан; сіра свита; обібрати до сорочки; сорочку останню скинути і віддати; зав'язати хустку; як у віночку та ін. [31].

У фразеологічному багатстві української мови відображено мудрість народу, його історичний досвід, світогляд, систему моралі, своєрідність духовної і матеріальної культури, через це фонд етнофразем українців є індивідуальним і неповторним. Доречно вжиті, фразеологізми етнокультурознавчого змісту впливають на слухача або читача, допомагають виразніше передати думку, надають мові емоційного забарвлення.

2. Реалізація етикетних норм спілкування засобами фразеології

2.1 Національна своєрідність у спілкуванні

Кожна нація має не тільки свою мову слів, а й екстралінгвістичні засоби – мову жестів, танцю, музики, архітектурних форм, живопису, скульптурних ліній, пластики сценічного мистецтва, а також свою мову ритуалів, правил поведінки й норм спілкування.

Національна своєрідність будь-якого народу проявляється здебільшого у спілкуванні, в тому, що зветься етикетом (фр. etiquette – прикріплювати) і є установленим порядком поведінки в товаристві, певному оточенні [24, 434].

В етикеті важлива роль відводиться етикетним висловлюванням. Досвід чемності, ґречності, вихованості українського народу збережений і відтворений у живій мові (у вигляді усталених словесних формул, ідіом, зворотів).

Щерба Л.В. підкреслював, що людина в процесі повсякденного спілкування не має часу для особливої мовотворчості й здебільшого користується готовими фразами [34, 131].

Вироблені віками стереотипи ввічливості дослідники називають по-різному: стилістичні формули (М.К. Гудзій, С.К. Богуславський); постійні формули (А.С. Орлов); стилістичні трафарети (Д.С. Лихачов); стійкі формули (І.П. Єрьомін); стереотипні формули (В. Мансика); стилістичні шаблони (Б.А. Ларін); традиційні формули (О.В. Творогов); стійкі словосполучення – фразеологізми (Л.С. Паламарчук); ввічливі форми (А.П. Коваль); вигуки ввічливості, етикетні вигуки, формули етикету (М.М. Шанський), стереотипні формули спілкування (М.П. Білоус), етикетні вирази (С.К. Богдан).

Правила мовленнєвого етикету утверджувалися протягом багатьох століть, вони складають особливу групу стійких формул спілкування, що реалізовуються в одиницях лексичного ("добридень!"; "вибачте"; "дякую" тощо), фразеологічного ("ні пуху ні пера") й частково морфологічного рівнів (вживання займенникових і дієслівних форм пошанної множини, наприклад: "тато казали" та ін.) [1, 99].

У руслі досліджуваної проблеми розглядаємо стійкі формули спілкування, що реалізуються в одиницях фразеологічного рівня, і користуємося терміном стійкий вислів, під яким розуміємо компактний, постійно відтворюваний у конкретній етикетній ситуації, історично сформований мовний вираз.

Важливим чинником формування та збереження етикетних мовних засобів є естетична традиція. Адресант послання, прагнучи вплинути на почуття адресата, звертаючись з проханням до нього, повинен був ретельно добирати слова та вирази, "і хоч кожен знав, що такі побажання – лише "словесний етикет", проте він допомагав людині відповідно налаштуватися, одухотворитися ще не повністю вивченим нами магнетизмом, який зберігається в "енергії слова" [22, 92]. Вислови мовленнєвого етикету створювали поле доброзичливості та поваги, яке допомагало жити й працювати. Не випадково ще Володимир Мономах у своєму "Повчанні" (1117p.), адресованому власним дітям і широкому загалу, пропагував ідеї гуманізму, миру, справедливості, високої моралі, наполегливої праці, патріотизму, а також ввічливості, чемності, ґречності: "...при старших годиться мовчати, премудрих слухати, старшим підкорятися, з рівними і молодшими мати згоду і бесіду вести без лукавства, а щонайбільше розумом вбирати, не лютувати словом, не ганьбити нікого в розмові, не сміятися багато. Очі тримати донизу, а душу вгору. Найбільше шануйте гостя, звідки б він до вас не прийшов: простий, чи знатний, чи посол; мандруючи далі, прославить вас у всіх землях доброю чи злою людиною. Не проминіть ніколи людину, не привітавши її, і добре слово їй мовте" [14, 258-260].

Відомий український церковний і суспільний діяч, письменник, учений Феофан Прокопович (1681-1736) царицею мистецтв вважав риторику. У своїй праці "Про користь красномовства" (1706-1707) він "не вилучає з практики ораторського мистецтва" вміння "люб'язно вітати гостей, на бенкетах складати сердечні побажання друзям або володарям і в святкові дні протягом року сердешне їх вітати". Автор зазначає також, що широке "поле розкривається перед нами при написанні листів" -"треба просити, давати поради, вітати з перемогою, просити допомоги в іноземних володарів та інші цього виду справи" [19, 116-117].

У вихованості проявляється єдність внутрішньої і зовнішньої культури людини, гармонія між ставленням до людей і формами вираження цього ставлення. Як зазначає Коваль А.П., "стриманий, точний і доречний жест, в міру пожвавлене обличчя, доброзичливий і приязний погляд, точно розставлені, ненав'язливі наголоси, вдало знайдені інтонації... – все це повинно лише супроводжувати наше мовлення". Найважливішим було, є й завжди залишиться слово, бо "тільки воно здатне відчинити двері і серця", "саме в слові остаточно виявляється характер людини, її ставлення до оточення, вихованість, людяність, чуйність, такт, простота, скромність" [10, 46-47].

Водночас "правила штучної ввічливості завдають шкоди", і часто те, що "називається етикетом, служить для прикриття неввічливості та неправдивості... Справжня ввічливість ґрунтується на щирості. Вона повинна йти від серця...".

Ця істина, перейшовши в народну свідомість, відбилася у прислів'ях: ангельські слова, а чортівська душа; де слова масні, там пироги пісні; не так то діється, як словом сіється.

О. Корніяка підкреслює: "Щоб взаємини з людьми стали успішними, потрібна неабияка вправність, знання "техніки спілкування", тобто майстерне володіння низкою засобів (прийомів) і тактовне використання їх у процесі спілкування". Усі засоби спілкування дослідниця поділяє на словесні (вербальні) і несловесні (невербальні). До словесної техніки спілкування О. Корніяка відносить засоби організації повідомлення, його форму, риторичні прийоми. Несловесна техніка охоплює міміку, пантоміму (пози, жести), тон, темп та інтонацію мовлення, а також час і місце зустрічі [12, 50].

2.2 Українська фразеологія як вербальні, так і невербальні засоби спілкування

Українська фразеологія відображає як вербальні, так і невербальні засоби спілкування: бувай здоровий (формула прощання); не у гнів будь сказано (формула застереження від образи); вдій ласку (формула прохання); дай Боже здоров'я (формула побажання); даруйте на слові (формула вибачення); будь ласка (формула чемного звертання, вираження згоди, відповіді на слова вдячності); мир сьому дому (формула привітання); як ся маєте? (формула шанобливого запитання про самопочуття); з поверненням (формула поздоровлення); ласкаво просимо (формула запрошення або дозволу щось зробити); спасибі за вашу ласку (формула подяки); ходіть здорові (формула відповіді при прощанні і привітанні), ось тобі хрест святий (формула заприсягання, клятви); хто б міг подумати (формула подиву, обурення); цур тобі, пек тобі (формула незадоволення); крізь зуби, справляти галас (тон розмови); розводити руками, кивати головою (жест); кривити губи (міміка); високо нестися, на короткій нозі (манера спілкування) та ін.

Міру ввічливості в українській мові передає група слів на означення цього поняття: ґречний, чемний, шанобливий, обхідливий, приязний, люб'язний, поштивий, шляхетний, прихильний, доброзичливий, делікатний, поважаний, – навколо яких згрупувалися фразеологізми: дивитися приязним оком (виявляти прихильність); зайти у приязнь (заприятелювати, подружитися); шанування вам моє (усталена форма вітання і проїдання); з повагою (шанобливо, прихильно); моє вам побажання (привітання при зустрічі, у листі); прихиляти до себе (викликати приязнь); замовляти прихильне слово (звернутися із клопотанням про кого-небудь); бути в добрій нагоді (допомагати кому-небудь), добрим словом прислужитися (щиро порадити) та ін.

Український мовленнєвий етикет став об'єктом дослідження лінгвістів, починаючи з кінця XIX ст., зокрема О.О. Потебні, І.І. Коровицького, В.І. Сімовича.

Я. Головацький (1814-1888) у праці "Слова вітання, благословенства, чемности і обичайности у русинів" підкреслював, що ввічливість і ґречність – органічно властиві українцям: "Коли зустрічається один з другим, то запитує завше добрим словом: "Що там доброго скажете? Що там доброго везете? За чим добрим ідете?" – ...Все те, здається, походить із стародавнього віку, із дохристиянської віри; особливо вираження: Соненько святе, земля свята, хліб святий – показують явно, що народ наш колись сим речам Божу честь віддавав" [20, 295]. Я. Головацький наводить зразки етикетних виразів привітань: "Ввійшовши в хату або здибавшись, заодно кажуся: "Слава Богу (слава Icy су Христу)!" – Відповідають: "На віки слава (слава во віки)!" – Або: "Помагай Біг вам!"- Відповідають: "Дай Боже здоров'я!" - Перший каже: "Як ся маєте?"- Другий: "Гаразд, Богу дякувати; ви собі як ся маєте?" - Перший: "Гаразд, поки здорові, хвалити Бога" [20, 293].

Loading...

 
 

Цікаве