WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІноземна мова - Англійська, Німецька та інші → Походження мови. Історичний розвиток мов - Курсова робота

Походження мови. Історичний розвиток мов - Курсова робота

На основі споріднених діалектів утворювалися споріднені мови народностей і націй. Так, розвиток групи германських мов (німецької, англійської, норвезької, шведської та ін.) ішов від племінних діалектів колись єдиного діалекту і пов'язано це з численними міграціями їх носіїв.

Отже, спорідненість територіальних діалектів будь-якої мови, а також спорідненість великих груп мов треба генетично (тобто за походженням) пов'язувати з наявністю в давнину єдиного мовного джерела - племінного діалекту. У світлі цього стає очевидною ненауковість біблійних легенд про походження мови і утворення різних мов. Доречно згадати в зв'язку з цим твердження видатного математика Норберта Вінера, який цікавився проблемами мовознавства, як і його батько-лінгвіст, проте, що..стара теорія, за якою давньоєврейська мова була мовою людини, що була в раю. і що змішування мов датується з часу вавілонського стовпотворіння, може цікавити нас лише як примітивне випередження наукової думки".

У результаті процесу інтеграції (сходження) з кількох діалектів чи мов утворюється один діалект або одна мова. Інтеграція виникає внаслідок завоювання одним народом території іншого етноса. що створює умови безпосереднього контактування мов автохтонного (від грец. autochthon -* місцевий*) і чужомовного народів. У цих випадках відбувається схрещення мов, що зумовлює утворення нової (третьої) мови. її основу становить одна з контактуючих мов. це - мова-переможниця. Інша, переможена, мова повністю не втрачається: її елементи залишають деякі сліди в новоствореній мові. Залежно від того, мова якого народу (автохтонного чи прийшлого) стає переможницею, її одиниці в новоствореній мові прийнято розрізняти в термінах: субстрат (від лат. substratum, з sub - 'під' та stratum - 'настил' - 'тс. що лежить в основі*. 'підкладка') і суперстрат (від лат. super- 'зверху', 'над';'накладка').

Субстрат - це залишки переможеної мови автохтонного народу в мові народу-завойовника. яка склала основу третьої мови. Суперстрат - цс одиниці переможеної мови завойовника в мові-переможниці автохтонного населення, яка становить базу новоствореної мови.

Прикладом субстрату є галльські елементи в сучасній французькій мові, яка утворилася від схрещення народної латини з галльськими діалектами і перемоги латини, принесеної на територію Галлії (сучасної Франції) римськими завойовниками на початку нашої ери.

Супсрстратні елементи - це. наприклад, залишки болгарської мови (однієї з мов тюркської сім'ї) в болгарській мові, що виникла від схрещення однієї з південнослов'янських мов з мовою булгар, що вийшли з території гирла р. Ками і були асимільовані південними слов'янами, що жили на сході Балканського півострова. Булгари залишили по собі назву країни - Болгарія.

Інший приклад. У французькій мові є невелика кількість суперстратних елементів, германських за походженням, занесених германськими завойовниками колишньої Галлії - франками, бургундами, вестготами, які були асимільовані місцевим галло-романським населенням. До речі, назва держави - Франція - суперстратна. успадкована від одних із германських завойовників - франків.

На відміну від термінів субстрат і суперстрат поняття адстрату (від лат. ad- 'при*, 'біля' та stratum - 'настил') означає нейтральний тип мовної взаємодії, яка не приводить до асиміляції одного народу іншим і розчинення однієї мови в іншій. Взаємодіючі мови залишаються окремими самостійними мовами. Стається це в умовах тривалого співіснування і контактів територіально близькорозташованих народів. У результаті - утворюються адстратні прошарки у взаємодіючих мовах у вигляді деяких рис мовної системи, що виникають унаслідок взаємопроникнення мовних одиниць

Прикладом адстрату- є формально близькі явища, засвідчувані, з одного боку, в українській хмові, що виникли завдяки взаємодії з польською, а з другого -в польській - як результат впливу на неї української. Відоме, наприклад, в українській літературній мові ствердіння |р] у кінці слова і складу (писарь > писар, горькиіі > гіркий) і ще більше поширення твердості [р| у південно-західних і північних діалектах стало в результаті впливу польської мови. Так у системі приголосних двох мов виробились спільні риси. З другого боку, під впливом української (почасти й білоруської) польська мова втратила первісне якісне розрізнення між колишніми короткими і довгими голосними, що встановилося після їхнього занепаду .

Взаємовплив територіально близьких мов зумовлював у прикордонних регіонах двохмовність (білінгвізм) у їх мешканців. Тому іноді термін ''адстрат" уживають для позначення білінгвізму. Але з цим значенням термін "адстрат" не набув визнання. До того ж він рідковживаний, оскільки взаємовплив мов супроводжується здебільшого перенесенням з мови в мову лише окремих елементів. Типологічні ж ознаки мов залишаються незмінними.

28. Функціонування мов у різні періоди їх розвитку. Існування і розвиток діалектів і мов пов'язані з життям їх носіїв - племені, народності, нації. Вони задовольняють життєві погреби мовців на всіх етапах їх історії. Тим-то й зрозуміло, що різні історичні періоди суспільства з своєрідним рівнем розвитку і соціально-економічними відносинами накладають відбиток на суспільне функціонування (або суспільні функції) конкретних мов.

Термін ''суспільне функціонування" не слід плутати з поняттям комунікативної функції мови. Розглянемо відмінність цих понять. Кожна мова - цс засіб людського спілкування. Комунікативну функцію вона виконує в усі часи її існування. За цією функцією мови не відрізняються одна від одної. Що ж до суспільного функціонування конкретних мов у певну історичну добу, то воно буває різним. Деталізуємо це.

Так, племінні діалекти і навіть мови племінних союзів, які існували поряд з племінними діалектами, характеризуються обмеженим функціонуванням. Вони були засобом повсякденного розмовно-побутового вжитку. Інших функцій вони не виконували.

Зародження держав мало своїм результатом складання народностей. Вони утворювалися на основі племен і племінних союзів, успадковуючи від них племінні діалекти і мови племінних союзів. Мова союзу племен перетворювалася в мову народності, щодалі виробляючи спільні ознаки, а племінні діалекти поступово набували територіальних меж і ставали територіальними діалектами. З появою державних інститутів (з лат.

і n s t і t u t u m - 'організація, 'лад*.'запроваджений порядок') розширювалася сфера матеріального і культурного життя, водночас ускладнювалися суспільні функції мови народності. Мова народності функціонувала і в сфері матеріальних, і в сфері духовних потреб людей. Джерелом збагачення мови народності були передусім територіальні діалекти. Важливою ознакою їх функціонування було те, що місцеві діалекти певної території забезпечували спілкування як сільських, так і міських мешканців. Однак у містах ще не витворилися соціальні діалекти.

Поява писемності спричинилась до виділення двох форм мов народностей: усно-розмовної і писемної. Це викликало відмінне їх функціонування і водночас потягло за собою складні процеси їх взаємодії і взаємовпливу. Сфера використання писемної форми мов була своєрідною. Вона функціонувала як культова мова, а також задовольняла потреби панівної верхівки суспільства. Так, у Стародавній Індії писемною мовою був санскрит (штучна, оброблена мова), який існував паралельно з пракритами - живими мовами.

Проте не завжди мови народностей функціонували в двох формах. У деяких країнах роль писемних мов виконували чужі, часто мертві, мови, які набували ознак міжнародних мов. Так, у країнах Західної Європи в середні віки функцію державних мов, мови науки, мови церкви виконувала латинська мова, у країнах Близького і Середнього Сходу - арабська мова. Ці мови, ясна річ, були незрозумілі широким масам, які користувалися місцевими діалектами чи мовами.

Період розкладу феодалізму характеризувався боротьбою за пріоритетне використання національних мов і культур, зокрема за витіснення з суспільних функцій чужих писемних мов. Такий рух був підготовлений існуючою в окремих країнах практикою використання місцевих мов як писемних, зокрема як мов літературних творів. Так, ще в XI - XIII ст. в Західній Європі існувала значна література, написана провансальською, французькою, італійською мовами, після XIII ст. в Східній Європі -література, створена староукраїнською, староросійською мовами. Природно, що їх подальше використання висунуло на перший план живі, народні мови. Західна Європа XV ст. була свідком поступової перемоги національних мов над латинською, яка після занепаду Римської імперії ще майже тисячу років панувала в країнах Заходу. Створювалися літературно-писемні форми мов, що вимагалось розвитком єдиної державності, а значить - єдиної писемної мови. Цьому сприяло утворення націй - основної форми соціальної спільності в епоху капіталізму, форми, яка прийшла на зміну- феодальній роздрібненості.

Націоншіьні літературні мови виникають на базі писемно-літературних мов народностей. Щоправда, не в усіх народностей однаково йшов процес створення національних мов. В окремих країнах, зокрема тих. у яких використовувалися "чужі" писемні мови, формування національних мов супроводжувалося гострою боротьбою з іноземними впливами. У цьому випадку тривав процес створення національної літературної мови на своїй національній основі, пов'язаній з попередніми етапами розвитку рідної мови.

Loading...

 
 

Цікаве