WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІноземна мова - Англійська, Німецька та інші → Виникнення історичного мовознавства і порівняльно-історичного методу дослідження мов - Курсова робота

Виникнення історичного мовознавства і порівняльно-історичного методу дослідження мов - Курсова робота

Іще Р. Раск 1814 р. формулює поняття регулярних звукових відповідностей, зокрема явищ "пересування приголосних" у германських мовах. Датський мовознавець Яків Хорнеман Бредсдорф (1790—1841) у розвідці датською мовою 1821 p. "От aarsagerne til sprogenes forandringer" ("Про причини звукових змін"), чітко розрізняючи букви та звуки і звертаючи увагу й на явища аналогії, також описує стисло перше германське пересування приголосних. Незалежно від Р. Раска і Я. Бредсдорфа Я. Грімм у виданні першого тому своєї "Німецької граматики" 1822 р. також розповідає про виявлене ним "пересування звуків" (Lautverschiebung), що одержало пізніше назву "закону Грімма".

Сутність цього закону, який справедливіше було б назвати "законом Рсска Грімма", хоч останній чіткіше і на більшій кількості прикладів розкрив його, полягає в тому, що система проривних приголосних всіх германських мов пересунулась на один ступінь, а саме: а) індоєвропейським глухим проривним р, t, k у германських мовах відповідають глухі щілинні f, р, h лат. pellis (міх) — гот. fill (шкіра), грецьк. treis — гот. preis (три), грецьк. kyon род. kynos (собака) — гот. hunds нім. Hund (собака); б) індоєвропейським дзвінким придиховим bh, dh, gh у германських мовах відповідають дзвінкі проривні придихові: санскр. bhratra — гот. bropar (брат), санскр. madhyas (середній) — гот. midjis (межа); в) індоєвропейським дзвінким проривним b, d, g у германських мовах відповідають глухі проривні р, t,k: грецьк. baite (плаття пастуха) — гот. paida (одяг), лат. duo — гот. twai (два),лат. ager (поле) — гот. akrs (акр).

Цей закон встановлює відповідності між германськими та іншими індоєвропейськими мовами.

Р. Раск та Я. Грімм встановили і друге пересування приголосних, що пов'язане з виявленням фонетичних відмінностей між верхньонімецькими і нижньонімецькими діалектами, між німецькою мовою та іншими германськими мовами: нім. Tag (день) — гот. daga, англ. day, швед, dag; нім. Wasser (вода)—гот. wato, англ. water, швед, wat-ten; нім. Zunge (язик) — гот. tuggo, англ. tongue, швед, tunga.

Фонетичні закони Раска—Грімма, обсяг, характер, хронологія яких будуть неодноразово ще уточнюватися, витлумачуватися, є першим прикладом і першим взірцем фонетични-х законів, на пізнанні яких великою мірою грунтується і сучасне мовознавство; вони були результатом тривалого і точного спостереження, старанного вивчення діалектів і виявлення своєрідних рис будови кожної мови.

У своїй праці "Історія німецької мови" серед багатьох проблем Я. Грімм, хоч і трохи прямолінійно, схематично, ставить питання про характер, ступінь спорідненості германських мов з іншими індоєвропейськими мовами. На його думку, германські мови найближче споріднені з литовською (балтійськими) і слов'янською (слов'янськими) мовами. Про це свідчить, наприклад, наявність двох форм відмінювання прикметників, близькість відмінкових флексій, спільність в утворенні деяких груп дієслів і типів словотворення, а також етимологічна тотожність коренів багатьох слів германських, балтійських і слов'янських мов. Спорідненість германських мов з латинською і грецькою мовами є, за Я. Гріммом, більш далекою. Ще дальшими є зв'язки германських мов з мовами кельтськими. Я. Грімм вважав, дцо прабатьківщиною індоєвропейців була Азія. Кельти та інші європейські народи відірвалися раніше від спільного племені, швидше видозмінили свої мови, а германці та їх східні балтійські та слов'янські сусіди через своє географічне положення більшою мірою зберегли і свої давні споріднені зв'язки.

Однією з незаперечних наукових заслуг Я. Грімма є і створення першої наукової періодизації історії німецької мови. В основу своєї періодизації Я. Грімм поклав історико-фонетичний принцип (характер вокалізму та консонантизму, різноманітні фонетичні зміни і пов'язані з ними морфологічні явища) і, виходячи з таких ознак, виділив три періоди: давньоверхньонімецький (althochdeutsch) — від появи перших пам'яток (VIII ст.) і до кінця XI ст.; середньоверхньонімецький період (mittelnoch deutsch) — з XII ст. і до середини XV ст.; ново-верхньонімецький період (neuhochdeutsch) — із середини XV ст. і донині. Проблема періодизації історії розвитку кожної мови одна з першочергових і найскладніших проблем і в сучасному мовознав- * стві. Тим-то спроба періодизації історії німецької мови Я> Грімма зберігає своє наукове значення до наших днів.ч

Я. Грімму здавалося, що санскритська, зендська, значною мірою латинська і грецька мови характеризуються багатою, привабливою, дивною завершеністю форми, у якій всі лексичні і граматичні складові частини гармонійно поєднуються між собою. В сучасних діалектах Індії, в перській, новогрецькій і романських мовах внутрішня сила і гнучкість флексії здебільшого втрачена, порушена, а частково з допомогою різних допоміжних засобів і відтворена. У мовах германських відбувається той же процес утрати колишньої повнішої досконалості форм, а заміна втраченого здійснюється тим же шляхом. "Якщо порівняти готську мову IV ст. із сучасною німецькою мовою, то там ми помітимо милозвучність і енергійність, а тут за рахунок їх утрати — у багато разів зрослу відпрацьованість мовлення. Всюди давня потужність мови виявляється зменшеною такою ж мірою, якою давні спроможності і засоби заміщені чимось новим., переваги чого також не можна недооцінювати" г. Так обережно і не в усьому чітко Я. Грімм оцінював поширену в першій половині XIX ст. думку, що ототожнювала редукцію флексії з руйнуванням мови взагалі, багатство і різноманітність флексій — з багатством і ступенем розвитку мови.

J6. Олександр Востоков (1781—1864). Іще 1802 р. О. Востоков починає працювати над укладанням етимологічного словника старослов'янської мови. У 1809 р. у своєму "Изложении об зтимологиче-ском словаре" бій повідомляє, що працює над етимологічним порівняльним словником, або глосарієм, словено-російської та інших єди-нокореневих з нею мов індоєвропейських, тобто не тільки польської, богемської та інших словенських діалектів, але й німецької, грецької, цельтської з їх діалектами, щоб показати різні ступені спорідненості між усіма мовами і поступове походження та перехід слів з однієї мови в іншу. Варто відзначити, що в той же час О. Востоков чітко розрізнює слова "першокласні" і слова "другокласні". Першу групу складають слова, найнеобхідпіші в повсякденному мовному вжитку людей; вони дуже рідко запозичаються. До другої групи належать назви не всім взагалі країнам властиві, а такі, що переходять від одного народу до іншого; звідси навіть і очевидна схожість таких імен в різних мовах не становить ще доказу про єдиноплеменність народів або про спорідненість мов. Ці роздуми молодого О. Востокова про поділ слів на групи залежно від уживання і походження їх дуже нагадують міркування Р. Раска про успадковані та запозичені слова. Для ілюстрації ж спорідненості мов О. Востоков використовує слова типу око, сердце, день, ночь, солнце, вода, стою, лежу та под., порівнюючи їх з відповідними словами різних, стародавніх та нових, європейських мов.

Наведені факти незаперечно свідчать, що О. Востоков уже 1809 р. мав досить чіткі уявлення про спорідненість мов ("походження їх від одного кореня") та про методи виявлення цієї спорідненості, що будував він свій етимологічний словник російської мови (який, на жаль, не був закінчений) вже на нових лінгвістичних засадах.

А втім, інтерес до лексикографії був у Востокова сталий: 1843 р. О. Востоков видає Остромирове євангеліє 1056—57 pp., додаючи до нього граматичні пояснення і словник; бере активну участь "в укладанні "Словаря церковнославянского и русского язьїка", виданого Російською Академією 1847 p.; редагує "Опьіт областного вели-корусского словаря" (1852) та додатки до нього (1858); 1858— 1861 pp. виходить його двотомний "Словарь церковнославянского язьїка".

Багато часу і уваги приділив О. Востоков описові старовинних рукописних пам'яток. З його ім'ям пов'язані численні видання окремих пам'яток, а то й цілих збірок пам'яток. Старанно, сумлінно досліджуючи палеографічні особливості пам'яток, О. Востоков прагнув точно визначити їхню етнічну приналежність і хронологію. Його праця "Описапие русских и словенских рукописей Румянцевского музеума" (1842) або "Сборник памятников, находящихся вне России" (1827), як і "Грамматические обьяснения на три статьи Фрейзинген-ской рукописи" (1865), стали зразком для всіх наступних поколінь слов'янських палеографів.

Loading...

 
 

Цікаве